My Calendar

Педагогічний музей України

My Calendar

01.04.2020

Events in Апрель 2020

01.04.2020

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Вебінар «Педагогині: Марійка Підгірянка»

Микола Миронов (1901–1998), український педагог

Педагогічна діаспоріана: періодика

Всеукраїнський круглий стіл «Трансформація спеціальної освіти та реабілітації осіб з порушеннями зору в Україні»

Тамара Цвелих (1910–2010), педагогиня, засновниця наукової школи естетичного виховання

ХV Вcеукраїнська історико-краєзнавча конференція «Південно-східна Україна: зі стародавності у ХХІ століття» 2022

До 140-річчя від дня народження Якова Чепіги (1875-1938)

Історичний лекторій на Парнасі

«Дитячий день» в Національному музеї історії України

Факультатив для дітей «Видатні харків’яни: історія в обличчях»

Неизвестное событие

Неизвестное событие

All day: Віра Ващенко-Захарченко: 180 років

All day: Неизвестное событие

All day: Михайло Красний «Треба розжувати: Казка для дорослих»: 100 років

All day: Ян Ряппо: 140 років

All day: Макс Вертгеймер: 140 років

All day: Уляна Кравченко: 160 років

All day: Іван Орлай: 250 років

All day: Лев Биковський: 125 років

All day: Дмитро Білоус: 100 років

All day: Герберт Спенсер: 200 років

All day: Дрогобицький учительський інститут: 80 років

Національної академії педагогічних наук України

All day
01.04.2020

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Вебінар «Педагогині: Марійка Підгірянка»
Posted on 8 мая, 2024 Posted by admin
Микола Миронов (1901–1998), український педагог
Posted on 8 мая, 2024 Posted by admin
Педагогічна діаспоріана: періодика
Posted on 29 апреля, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Всеукраїнський круглий стіл «Трансформація спеціальної освіти та реабілітації осіб з порушеннями зору в Україні»
Posted on 26 апреля, 2024 Posted by admin
Тамара Цвелих (1910–2010), педагогиня, засновниця наукової школи естетичного виховання
Posted on 23 апреля, 2024 Posted by admin

ХV Вcеукраїнська історико-краєзнавча конференція «Південно-східна Україна: зі стародавності у ХХІ століття» 2022
Posted on 31 октября, 2022 Posted by Валентина Єфімова
До 140-річчя від дня народження Якова Чепіги (1875-1938)
Posted on 22 мая, 2015 Posted by admin
Історичний лекторій на Парнасі
Posted on 9 января, 2024 Posted by Валентина Єфімова
«Дитячий день» в Національному музеї історії України
Posted on 12 апреля, 2016 Posted by admin
Факультатив для дітей «Видатні харків’яни: історія в обличчях»
Posted on 2 марта, 2021 Posted by Валентина Єфімова

1 All day: Неизвестное событие All day 01.04.2020 Read more

5 All day: Михайло Красний «Треба розжувати: Казка для дорослих»: 100 років All day 05.04.2020 100 років тому у Харкові вийшла друком книжечка Михайла Красного «Треба розжувати: Казка для дорослих». Пропонуємо ознайомитися з електронною копією цього видання у pdf-форматі https://goo.gl/2ZeRJX. Красний Михайло (1895-1937) – український поет, прозаїк і драматург. Справжнє прізвище: Яловий Михайло Омелянович. Середню освіту здобув у Миргородській гімназії.Літературну діяльність розпочав у 1918, а вже в 1919 в газеті «Селянин і робітник» публікуються його агітаційні поезії, в 1920 в газеті «Селянська біднота» друкується «казка для дорослих» «Треба розжувати». Результатом його дворічної співпраці з футуристами стала збірка поезій «Верхи» (1923). В 1923–1926 Яловий майже повністю присвячує себе публіцистиці. В 1929 виходить найвідоміший твір Ялового, написаний у романтичному ключі, – роман «Золоті лисенята». Належав до літературної організації «Гарт» і ВАПЛІТЕ (її перший президент). Михайла Ялового було заарештовано в другій половині квітня 1933 і звинувачено в шпигунській діяльності, «шумськізмі» та підготовці замаху на Павла Постишева й засуджено до 10 років виправно-трудових таборів. 9 жовтня 1937 його справу переглянули повторно і засудили до розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 в урочищі Сандармох під Медвеж'єгорськом (Карелія). Read more

11 All day: Ян Ряппо: 140 років All day 11.04.2020 Ряппо Ян Петрович народився 11 квітня 1880 р. у Вероському повіті Естонії в селянській родині. Юнаком переїхав до Санкт-Петербурга, де з 1899 до 1904 працював на заводі Вестінгауза, саме там долучився до роботи соціалістичних гуртків і почав брати участь у революційному русі. Вищу освіту Я. Ряппо здобував на історико-філологічному факультеті та факультеті східних мов Петербурзького університету (1904 –1909). Після завершення навчання вчителював спочатку на батьківщині, а потім повернувся до Петербурга, де також займався педагогічною діяльністю. У 1917 Я. Ряппо переїхав до України. Очолював відділи освіти: 1919 – у Миколаєві, 1920 – в Одесі. Деякий час працював держслубовцем у Києві. В 1921 перебрався до Харкова, де повернувся до освітянської праці. Невід’ємною частиною різнобічної діяльності Я. Ряппо було редагування ним педагогічного часопису «Шлях освіти» з 1922 по 1927. Майже в кожному номері журналу він уміщував свої статті, присвячені актуальним проблемам освіти, а також узагальненню історичного досвіду педагогіки. Окремої уваги заслуговує внесок Я. П. Ряппо у створення Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП) – нині Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України. На першій виїзній сесії в Києві 25 січня 1926 Державний науково-методологічний комітет Наркомосу, який очолював Ян Петрович, разом із пленумом Управління науки розглянув питання про організацію цього наукового закладу як єдиного науково-педагогічного центру, що на науковій основі мав вирішувати тогочасні педагогічні проблеми. Вже 2 квітня 1926 Держнаукметодком ухвалив постанову про створення УНДІПу. У 1928 Я. П. Ряппо тимчасово залишив роботу в освітній галузі, проте продовжив свою діяльність на високих державних посадах: у 1928 –1938 працював наркомом легкої промисловості, потім – заступником голови Вищої ради народного господарства УРСР. До освітянської галузі повернувся під час війни: спочатку працював у Наркоматі освіти Башкирії, пізніше очолив московську філію українського педагогічного видавництва «Радянська школа», організовував видання підручників для шкіл України. Після звільнення від окупації м. Києва і відновлення роботи владних структур, він переїхав до української столиці на початку 1944. Керував науково-методичним кабінетом Міністерства освіти УРСР. У 1948 вийшов на пенсію і до кінця життя вів літературну діяльність. Декілька останніх років життя Я. Ряппо жив і працював у м. Житомирі. Помер Ян Ряппо 14 квітня 1958 на своїй історичній батьківщині у м. Таллінні. Похований поруч зі своєю дружиною Анфісою Йосипівною на Байковому кладовищі у м. Києві. Детальніше про Я. Ряппо ви можете ознайомитись за посиланням http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/riappo_135_rokiv/. Read more

15 All day: Макс Вертгеймер: 140 років All day 15.04.2020 140 років від дня народження Макса Вертгеймера (Max Wertheimer; 1880–1943), німецького психолога, засновника гештальтпсихології Макс Вертгеймер народився 15 квітня 1880 в Празі у родині директора бізнес-коледжу. Середню освіту здобув у приватних школах Праги, а потім вступив до Карлового університету. Після його закінчення виїхав до Німеччини, де вивчав філософію і психологію. Вертгеймер займався різними проблемами психології: вивчав пацієнтів з повною або частковою втратою мови, розробляв методи контролю показань свідків, а також проводив експерименти із зоровим сприйняттям людини. У 1910 його зацікавив феномен удаваного руху. Предметом дослідів служили найпростіші випадки удаваного руху, які простежуються при спостереженні одного предмета в різних положеннях.В результаті експериментів Вертгеймер заклав основу майбутньої теорії гештальтпсихології.Назва цього напряму походить від слова «гештальт» (нім. Gestalt – форма, образ, структура). Психіка, вважав Вертгеймер і інші представники цього напряму, повинна вивчатися з точки зору цілісних структур (гештальтів). Центральним для них стало уявлення про те, що основні властивості гештальта не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей окремих його частин. Ціле принципово не зводиться до суми окремих його частин, більше того, ціле – це зовсім інше, ніж сума його частин. Саме властивості цілого визначають властивості окремих його частин. Так, музична мелодія не може бути зведена до послідовності різних музичних звуків. У 1923 Макс Вертгеймер одружився зі своєю студенткою Анні Каро. А ближче до війни, як і багато його співвітчизників, переїхав до Сполучених Штатів. У Нью-Йорку він викладав в Новій школі соціальних досліджень. Єдиний відносно повний виклад його теорії – книга «Продуктивне мислення», яка побачила світ за кілька тижнів до смерті автора. В цій книзі Вергеймер писав: «Мислення спрямовується бажанням, прагненням дійти до істини, виявити структурне ядро, докопатися до джерел ситуації; перейти від невизначеного, неадекватного ставлення до ясного, прозорого бачення основного протиріччя в ситуації; довести себе до такого стану, коли проблема захоплює повністю». І дійсно, він сам довів себе до такого стану, що проблема феномена уявного руху захопила його цілком. Це й призвело до основи майбутньої класичної теорії гештальтпсихології. Макс Вертгеймер помер 12 жовтня 1943. Він не закінчив своїх досліджень, але, тим не менш, залишився в історії психології як засновник гештальттеорії, спочатку названої теорією Вертгеймера. Його послідовники – Курт Левін, Курт Коффка і Вольфганг Келер – більш детально розробляли цю теорію в різних напрямках. Read more

18 All day: Уляна Кравченко: 160 років All day 18.04.2020 УлянаКравченко (справж. – Юлія Юліївна Шнайдер) народилася 18 квітня 1860 в містечку Миколаєві (нині Львівська область)в родині повітовогокомісара, німця за походженням.Початкову освіту Юлія здобувала вдома, а потім навчалася у Львівській учительській семінарії (1877–1881).Вона одержала посаду вчительки в селі Бібрці на Львівщині.Молода вчителька всі сили віддає школі, працює над своєю самоосвітою, готується до кваліфікаційного екзамену на вчительку середньої школи, однак згодом вона захоплюється літературою. Понад десять років родина Шнайдерів мешкала в Миколаєві в будинку письменника Миколи Устияновича. Звісно, що це сприяло пробудженню її літературного таланту.Вона взялася до вивчення української літературної мови за творами Федьковича, Котляревського, Марка Вовчка. Найбільше враження на неї справили поезії І.Франка.Саме І.Франко допомагав у виданні перших творів письменниці – віршів та оповідань, упорядкував і підготував до друку першу її збірку, що вийшла 1885, і видав власним коштом другу.Завдяки його клопотанню, УлянаКравченко перебралася до Львова, де почала викладати в шестикласній українській школі для дівчат.Деякий час У.Кравченко працює вчителькою в родині одного поміщика в с.Руденки на Львівщині, потім учителює два роки в с. ДолішнійЛужок на Дрогобиччині, де одружується з місцевим учителем, а з 1888 по 1920 з невеликими перервами викладає в школі с.Сільці на Дрогобиччині. Після виходу першої збірки «Primavera» поетеса здобула популярність серед читачів. В ній письменниця мовби заявила про рівність жінок у правах з чоловіками. У 1887 опублікувала збірку нарисів автобіографічного характеру «Спогади вчительки», де на основі власного досвіду роботи в школі розповіла про занедбаний стан народної освіти в Галичині і важку долю вчителя зокрема. Брала активну участь у жіночому емансипаційному русі Галичини.У 1891 вийшла друком поетична збірка «На новий шлях» вже під псевдонімом Уляна Кравченко, де вміщено вірші, насичені громадсько-політичними та патріотичними мотивами. Їй належать поетичні книжки: «В житті є щось»(1929), «Для неї – все!» (1931); збіркивіршів – «Проліски», «В дорогу»(1921), «Лебедина пісня»(1924), «Шелести нам, барвіночку»(1932).У.Кравченко близько двадцяти п'яти років писала твори для дітей у ж. «Дзвінок» (1890–1914). її поезії для дітей та юнацтва виховували пошану до праці, любов до рідної природи. Авторка багато уваги приділяла прищепленню читачам поваги до науки й освіти. У.Кравченкопомерла 31 березня 1947в Перемишлі, де й похована. Read more

20 All day: Іван Орлай: 250 років All day 20.04.2020 250 років від дня народження Івана Орлая (1770–1829), українського вченого, педагога, організатора освіти Іван Семенович Орлай народився в 1770 р. (за ін. даними 1771) в селі Паледь колишньої Австро-Угорщини (тепер Мукачівський район Закарпатської області). Навчався у мукачівській елементарній школі, Ужгородському народному училищі та місцевій гімназії, Варадинській академії і(зараз Румунія), Львівському університеті. У 1789 р. І. Орлай вступив в Йозефінську семінарію і став членом ордену піарістів (заснований у 1597 римсько-католицький орден). Після одержання звання професора (1790) Орлай розпочав педагогічну діяльність у Велико-Карлівській гімназії, викладав давні мови, географію, історію та арифметику у нижчих класах. 1791 Орлай переїхав до Петербурга. Провчившись два роки в медичному училищі, після його закінчення удосконалював знання з медицини у Відні. Діяльність у Росії розпочав на посаді лікаря, згодом – вченого секретаря Медичної Колегії та редактора «Журнала врачебной науки» (1811–1814). Постійно знайомився з новітніми досягненнями в медицині, досліджував проблеми, пов’язані з лікуванням віспи, раку, ревматичної епілепсії тощо, викладав у медичних навчальних закладах. На початку 1817 стан здоров’я Івана Семеновича погіршився і він був змушений на два роки припинити будь-яку трудову діяльність. Незважаючи на привабливі пропозиції з Московського та Харківського університетів, І. Орлай обирає шлях педагога і до кінця життя залишається пов’язаний з розвитком освіти в Україні. Роки діяльності в Ніжинській гімназії й Одеському Рішельєвському ліцеї можна вважати роками розквіту його педагогічного таланту. Заступивши на посаду директора Ніжинської гімназії вищих наук (нині — Ніжинський державний університет імені М. В. Гоголя) 1 листопада 1821 він одразу взявся за влаштування Гімназії в усіх аспектах. Особливими заслугами Орлая є його вдалий вибір викладачів та суворий нагляд за вивченням мов. У спогадах колишніх вихованців гімназії Орлай постає як суворий начальник, але добра, поблажлива і палко віддана своїй справі та Гімназії людина. У серпні 1826 його переведено на посаду директора одеського Рішельєвського ліцею, на якій він багато зробив для розвитку ліцею та педагогічного інституту при ліцеї. Іван Орлай помер в Одесі 27 лютого 1829 і був похований на Першому Християнському цвинтарі міста. 1937 комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання І. Орлая відсутні. Read more

23 All day: Лев Биковський: 125 років All day 23.04.2020 Лев Юстимович Биковський народився 23 квітня 1895 в с. Вільховець, нині Звенигородськогорайону Черкаськоїобласті. Навчався у Політехнічному, згодом Лісовому інститутах у Санкт-Петербурзі (1912–1915), на історико-філологічному факультеті Кам’янець-Подільського державного українського університету (1919–1920), на філософському факультеті Варшавського університету, економічно-кооперативному факультеті Української господарської академії (УГА) у Подєбрадах (Чехословаччина), де отримав диплом інженера-економіста (1927). Закінчив курси бібліотекознавства при Варшавській публічній бібліотеці (1921–1922) та УГА (1927). Л.Биковський – один з перших бібліотекарів Всенародної бібліотеки України (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). Він є автором близько 20 публікацій про початок діяльності Бібліотеки. Починаючи з 1921 Лев Биковський був в еміграції – Польщі, Чехословаччині. Працював в установах, пов’язанихз книговидавництвом. У 30-і рр. в Україні його ім’я було заборонене. З 1928–1944 Л.Биковський працював у Варшавській міській публічній бібліотеці, завідувачем відділу комплектування, викладачем Вищих курсів бібліотекознавства. Займався журналістською працею, брав участь у розбудові Української вільної академії наук (УВАН), в якій очолив книгознавчу комісію. ОрганізувавУкраїнський Чорномороський інститут, а згодом сприяв створенню Суходолового та Океанічного інститутів. В 1949 Л.Биковський переїхав до США, де працював у місцевій публічній бібліотеці в Денвері, був незмінним секретарем Денверської групи УВАН. З 1963 – співробітник ж. «Український історик», один із членів-засновників Українського історичного товариства. В 1971 Л.Биковському було присвоєно ступіньдоцента в галузі книгознавства. Творчий доробок Лева Юстимовича містить понад 500 праць з питань книгознавства, бібліотекознавства,бібліографії, історії українського книжкового руху, геополітичного становища України та її новітньої історії.Серед його праць – «Українське книгознавство» (1922), «Замітки про книгознавство та книговживання» (1923), «Книгознавство, бібліографія та бібліотекознавство: Програма» (1933),«Бібліотечна педагогіка» (1938),«Департамент книги України: Проект» (1942),«Шестиліття діяльності Українського Суходолового, морського та океанічного інституту» (1946), «Апостол новітнього українства: Юрій Липа» (1947), «Українські книгознавчі періодики і збірники 1-ї пол. 20 ст.» (1978) та ін.. Помер Лев Биковський 11 січня 1992 у Денвері (США). Read more

24 All day: Дмитро Білоус: 100 років All day 24.04.2020 Дмитро Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 в селі Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області в селянській багатодітній сім'ї. Після закінчення школи навчався в Харкові на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник. 1941 добровольцем пішов на фронт. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі, пізніше був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих територій України. Згодом працював у республіканському радіокомітеті. 1945 закінчив філологічний факультет Київського університету. 1948 – аспірантуру на кафедрі української літератури. І вже у 1948 виходить його перша книжка, яка й визначила подальшу долю – бути письменником. Це була збірка гумористичних та сатиричних віршів «Осколочним!». У 1950-х Дмитро Білоус починає писати вірші для дітей. Він увійшов в українську дитячу літературу із власними темами, образами і засобами їхнього втілення Його книжечки «Пташині голоси», «Упертий Гриць» та «Про чотириногих, рогатих і безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Турботливі друзі», «Сад на Лисій горі», «Веселий Кут», «Гриць Гачок» залюбки читає українська дітвора. Д. Білоус багато писав про школу і для школи. На прохання вчителів він написав для школярів книжку «Мандрівка в Країну Чеснот». Ще одна яскрава грань таланту Д. Білоуса – перекладацтво. Він переклав збірки поезій Івана Вазова, Георгія Джагарова, Дмитра Методієва, Ангела Тодорова. А вершина, безперечно, – двотомна антологія болгарської поезії, половину творів з якої Д. Білоус переклав особисто. Дмитро Білоус – член-кореспондент Академії педагогічних наук України з березня 1994, почесний академік з 2000. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1990) за книгу «Диво калинове», яка стала справжнім помічником учителя-словесника. Вона пробуджує інтерес дітей до структури нашої мови, до її таємничих глибин, нагадує про моральний обов'язок не забувати, знати материнську мову, про необхідність нести у своїй душі святе почуття любові і шани до рідної землі та її історії. Помер Дмитро Білоус 13 жовтня 2004, похований на Байковому кладовищі в Києві. Read more

27 All day: Герберт Спенсер: 200 років All day 27.04.2020 Мета виховання - сформувати людину, здатну керувати собою, а не таку, яка може бути лише керованою іншими Герберт Спенсер Герберт Спенсер народився 27 квітня 1820 року у Дербі у родині шкільного учителя. Джордж Спенсер дав синові домашню освіту, що складалася з основ математики, природознавства, історії та англійської мови. Герберт відмовився пропозиції свого дядька, Томаса Спенсера, відправитися на навчання в Кембридж і таким чином, був практично самоучкою. На початку своєї кар'єри Спенсер кілька місяців викладав в школі. У 1837-1846 він працював інженером на Лондонській і Бірмінгемській залізницях і займався самоосвітою. У 1848 у віці 28 років він переїхав до Лондона, де став спіредактором фінансового щотижневика для представників середнього класу — The Economist. У 1852 Спенсер здійснив обґрунтування теорії біологічної еволюції у своїй статті, опублікованій на сім років раніше за публікацію праці Дарвіна «Походження видів». Теорія еволюції Спенсера розвинула теорію Ламарка про наслідування набутих ознак та безпосередній вплив зовнішніх чинників на розвиток організму. Спенсер є засновником теорії походження держави із світу природи шляхом переходу від органічної до неорганічної еволюції, що пов'язується із перетворенням людини як біологічного виду в людину як члена суспільства. У 1861 він опублікував працю "Педагогіка", в якій відстоював дитиноцентричний підхід і підкреслював важливість науки, виступав за природний розвиток інтелекту, створення мотивуючого інтересу, підкреслював роль науки в складанні навчальних планів. Герберта Спенсера вважають засновником органічної школи в соціології. У фундаментальній праці "Основи соціології" (1877) Спенсер проводив аналогії між біологічною і соціальною еволюцією, між живим організмом і суспільством. У 1883 Спенсер був обраний членом філософської секції Французької академії моральних і політичних наук. Був номінований на Нобелівську премію з літератури в 1902, однак, відмовився її отримати. Помер 8 грудня 1903 після тривалої хвороби. Похований на кладовищі Хайгейт поруч з Джордж Еліот і Карлом Марксом. Read more