Педагогічно-меморіальні музеї України

Педагогічний музей України

Педагогічно-меморіальні музеї України

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Музейні уроки

Музей дітям — діти музею: на спільнокошті збирають гроші для створення настольних ігор

Невгамовні читайлики в Музеї в НМЛ ім. Андрея Шептицького

У Музеї Осмьоркіна підбили підсумки конкурсу «Молодіжна палітра»

Проєкт «Таємниці тіла людини» в Музеї медицини

Погруддя Шевченка передали до шкільного музею

Кав’ярня Пока на виставці «Курбас у Харкові»

Квест з майстер-класом «У пошуках родини лелеки»

ДЕНЬ І НІЧ МУЗЕЇВ – 2018

Презентація щорічного науково-теоретичного видання «Музейний вісник» № 15

All day: Віктор Кирпичов: 175 років

All day: Пауль Гехеб: 150 років

All day: Йоганн Християн Енгель: 250 років

All day: Володимир Різниченко: 150 років

All day: Олена Курило: 130 років

All day: Володимир Щепотьєв: 140 років

All day: Юхим Онуфрійович Щириця: 130 років

All day: Аполлоній Сендульський: 190 років

All day: Павло Федоренко: 140 років

Національної академії педагогічних наук України

Грінченко Б.Д.	Матеріал Історико-біографічний музей Бориса Грінченка
Ващенко Г.Г.	Матеріал Кімната-музей Г. Г. Ващенка Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Захаренко О.А.	Матеріал Віртуальний музей Олександра Антоновича Захаренка
Зязюн І.А.	Матеріал Меморіальний музей-садиба академіка Івана Зязюна
Костомаров М.	Матеріал Музей-садиба історика і педагога Миколи Костомарова в селі Дідівці Прилуцького району Чернігівщини
Макаренко А.С.	Матеріал Педагогічно-меморіальний музей А. С. Макаренка Долинської загальноосвітньої школи №2 Кіровоградської області Матеріал Кімната-музей А. С. Макаренка Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Матеріал Педагогічно-меморіальний музей Антона Семеновича Макаренка – будинок-музей у Кременчуці Матеріал Центр-музей Антона Макаренка при виправній колонії для неповнолітніх імені А. Макаренка у селищі Подвірки Дергачівського району Харківської області
Пирогов М.І.	МатеріалМузей-садиба Миколи Івановича Пирогова – експозиція «М.І.Пирогов – попечитель навчальних округів»
Русова С.Ф.	Матеріал Історико-меморіальний музей Софії Русової вселі Олешня Ріпкинського районуЧернігівської області
Сухомлинський В.О.	Матеріал До 40-річчя створення Педагогічно-меморіального музею Василя Олександровича Сухомлинського Матеріал Музей В. О. Сухомлинського при комунальному вищому навчальному закладі «Олександрійський педагогічний коледж імені В. О. Сухомлинського» Матеріал Музей Василя Олександровича Сухомлинського при Українському колежі імені Василя Сухомлинського Матеріал Аудиторія педагогіки імені Василя Сухомлинського у педагогічному коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка Матеріал Музейна кімната Василя Сухомлинського при Луцькій гімназії № 14
Ткаченко І.Г.	МатеріалМузей Івана Гуровича Ткаченка при Богданівській загальноосвітній школі І-ІІІст. імені І. .Г. Ткаченка Знам’янського району Кіровоградської області
Ушинський К.Д.	МатеріалМузей Костянтина Ушинського у селі Богданка Шосткинського району Сумської області

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Музейні уроки
Posted on 22 октября, 2020 Posted by Валентина Єфімова
Музей дітям — діти музею: на спільнокошті збирають гроші для створення настольних ігор
Posted on 22 октября, 2020 Posted by Валентина Єфімова
Невгамовні читайлики в Музеї в НМЛ ім. Андрея Шептицького
Posted on 15 октября, 2020 Posted by Валентина Єфімова
У Музеї Осмьоркіна підбили підсумки конкурсу «Молодіжна палітра»
Posted on 14 октября, 2020 Posted by Валентина Єфімова
Проєкт «Таємниці тіла людини» в Музеї медицини
Posted on 9 октября, 2020 Posted by Валентина Єфімова

Погруддя Шевченка передали до шкільного музею
Posted on 20 июля, 2018 Posted by Валентина Єфімова
Кав’ярня Пока на виставці «Курбас у Харкові»
Posted on 4 февраля, 2018 Posted by Валентина Єфімова
Квест з майстер-класом «У пошуках родини лелеки»
Posted on 28 апреля, 2017 Posted by Валентина Єфімова
ДЕНЬ І НІЧ МУЗЕЇВ – 2018
Posted on 18 мая, 2018 Posted by Валентина Єфімова
Презентація щорічного науково-теоретичного видання «Музейний вісник» № 15
Posted on 16 марта, 2016 Posted by admin

8 All day: Віктор Кирпичов: 175 років 08.10.2020All day 175 років від дня народження Віктора Кирпичова (1845–1913), вченого, педагога, одного із засновників і першого ректора Харківського технологічного й Київського політехнічного інститутів Народився Віктор Львович Кирпичов 8 жовтня 1845 в Петербурзі в сім'ї викладача математики військового училища. Закінчив Полоцький кадетський корпус, потім Михайлівське артилерійське училище, два роки служив у Кронштадтській фортечній артилерії. У 1868 закінчив Михайлівську артилерійську академію і з 1869 почав читати в ній курс опору матеріалів. У 1873 стажувався за кордоном – у Німеччині, Бельгії, Швейцарії. У 1876 В. Кирпичов став професором Петербурзького технологічного інституту. У 1870-ті роки розпочав роботу над курсом опору матеріалів, в якому вдало поєднав теоретичні узагальнення з практичними рекомендаціями і прикладами. Цей курс надав його автору надзвичайної популярності серед інженерів і техніків. У 1885 В. Кирпичову доручили організувати в Харкові другий (після Петербурзького) в Російській імперії практичний технологічний інститут. Він виконав це доручення і став першим ректором навчального закладу. Під його керівництвом Харківський технологічний інститут швидко завоював високу репутацію. На початку 1898 В. Кирпичов організовує Київський політехнічний інститут і очолює його до 1902. Восени 1900, після закінчення будівництва головного корпусу почав організовувати механічну лабораторію, підпорядковану директорові інституту. В 1902, у зв'язку зі студентськими страйками, після яких студенти першого курсу були відраховані, інститут був закритий до осені. Ці події негативно вплинули на здоров'я В. Кирпичова. Він відмовляється від посади ректора і переїжджає до Петербурга, де його призначають членом ради міністра фінансів, а навесні 1903 – головою будівельної комісії Петербурзького політехнічного інституту. До кінця своїх днів він читає курси лекцій з прикладної та будівельної механіки. Помер Віктор Кирпичов 20 жовтня 1913 р. Праці В. Кирпичова, присвячені різним проблемам опору матеріалів, механіки та основам конструювання машин, увійшли до золотого фонду вітчизняної технічної літератури. Read more

10 All day: Пауль Гехеб: 150 років 10.10.2020All day 150 років від дня народження Пауля Гехеба (Paul Geheeb; 1870–1961), німецького педагога Пауль Гехеб народився 10 жовтня 1870 в німецькому м. Гейза в родині фармацевтів. Після закінчення гімназії продовжив навчання в Берлінському, потім Єнському університетах. Відвідував курси природних, медичних, гуманітарних наук, вивчав богослов'я, філософію, стародавні мови, анатомію, фізіологію, психіатрію і інші науки. Отримавши богословський ступінь, основну увагу став приділяти роботі з дітьми і відчув покликання до педагогіки, а не до діяльності проповідника. Власне педагогічна діяльність Гехеба розпочалася в 1893 з посади вихователя в інтернаті м. Єни для дітей з важкими психічними розладами. Кілька років працював учителем і вихователем в лікувально-виховному закладі в м. Вук. У 1909 на кошти свого тестя, багатого берлінського промисловця Касірера, Гехеб купив Оденвальдську школу (Odenwaldschule). Основним завданням, яке ставив перед собою П. Гехеб, було гармонійне навчання і виховання дітей на лоні природи. Учні жили й навчались у школі-інтернаті, що розташовувалася в горах, неподалік від містечка Геппенгайм (Гессен). Навчальний рік складався з двох семестрів, між якими були різдвяні канікули. Лише на цей час і на літні канікули учні залишали інтернат. Решту часу вони проводили у школі. До речі, її назва Odenwaldschule походить від назви лісу Odenwald, що оточував школу. В школі працювала і дружина Гехеба – Едіт Касірер, яку називали «душею» шкіл Гехеба. Дівчина з багатої єврейської сім'ї, красива і обдарована, вона, всупереч волі батьків, після закінчення Фребелівських курсів надавала допомогу біднякам берлінських нетрів, працювала вихователькою в дитячому садку в Віккерсдорфі. П. Гехеб керував школою до 1933. Оскільки його дружина за національністю була єврейкою, він був змушений емігрувати з сім’єю у Швейцарію, де заснував школу на зразок Odenwaldschule і назвав її «школою людяності» (Ecole d’Humanite). Помер Пауль Гехеб 1 травня 1961. Сьогодні Odenwaldschule діє і продовжує традиції гуманного виховання, закладені її засновником. Щоправда Odenwaldschule як навчальний заклад є доступним не для всіх охочих. Навчання у школі, незалежно від класу, коштує 2100 євро на місяць, проте серед учнів є значна частка тих, які вчаться в Odenwaldschule за рахунок фондів підтримки обдарованої молоді. Переважно це круглі сироти або напівсироти, які до Odenwaldschule виховувались у дитячих будинках. Read more

17 All day: Йоганн Християн Енгель: 250 років 17.10.2020All day Йоганн Християн Енгель народився 17 жовтня 1770 в м. Левоча (нині місто в Словаччині). Навчався в Геттінгенському університеті. У 1791 отримав посаду в трансільванській канцелярії у Відні. З 1801— придворний цензор книг, а з 1812 — секретар трансільванської придворної канцелярії. Енгель — австрійський історик, який відомий нам як автор праць про Україну, зокрема «Історії Галича й Володимира» (Відень,1793) та «Історія України й українських козаків» (Галле, 1796). Енгель не просто описує українську історію, він пояснює її важливість для європейців. Дослідник не мав сумнівів у приналежності України до європейської сім’ї, вважаючи її своєрідною стіною, що відокремлює культурну Європу від Азії. Він порівнює українську історію з епохою Античності, зазначає, що історія козацтва — складова частина загальної північної історії («Історія України й українських козаків» таки увійшла в 48-й том всесвітньої історії, виданої німецькими істориками). Глибокий професіоналізм, аналітичний підхід до джерел та літератури, щира симпатія до українського народу дають підстави називати «Історію України й українських козаків» «вершиною західноєвропейської україністики ХVIII ст. в галузі історіографії». Помер Йоганн Християн Енгель 20 березня 1814 у Відні. Read more

18 All day: Володимир Різниченко: 150 років 18.10.2020All day 150 років від дня народження Володимира Різниченка (1870–1932), українського ученого-геолога, художника-карикатуриста, поета Народився Володимир Васильович Різниченко 18 жовнтня 1870 на хуторі Валентієвому (тепер село в Ніжинському районі на Чернігівщині). Після закінчення початкової школи навчався у Ніжинській гімназії, а 1892 вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університети. 1896 В.Різниченко з відзнакою закінчив університет. Працював у Херсонській повітовій земській управі, а за якийсь час зайнявся геологічною наукою. Брав участь у геологічних розвідках у гірських масивах Тянь-Шаню, Південного Алтаю. Склав першу геологічну карту Південного Алтаю. У 1916–1917 В.Різниченко досліджував особливості геології, тектоніки й гідрогеології Волині. З проголошенням УНР долучився до розбудови української науки. Коли у 1918 був створений Український Геологічний комітет, Володимира Васильовича запросили на посаду старшого геолога. У 1928–1829 очолював Комітет. Одним із перших в Україні почав провадити геологічні зйомки. Від 1929 – дійсний член ВУАН (згодом АН УРСР) та Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові. 1930 став директором Науково-дослідного геологічного інституту АН УРСР. Здійснив ґрунтовні дослідження тектоніки Канівських гір. Організував та очолив першу експедицію теренами Середнього Придніпров’я. Велике значення для України має діяльність В.Різниченка як природоохоронця. Так, він ініціював створення Канівського заповідника: звернувся до Сільськогосподарського наукового комітету України з поданням, у якому довів необхідність організації заповідника на кручах Дніпра площею біля 10 кв. верст. У липні 1923 були розпочаті роботи зі створення заповідника. Вийшло друком понад 70 наукових праць В. Різниченка переважно з проблем геобудови і тектоніки України. Найвідоміші: «Природа Канівських дислокацій»; «Про четвертинні рухи земної кори в районі середнього Дніпра». Окрім значних досягнень у вітчизняній геології, Володимир Різниченко створив цікаві художні роботи та поезії (під псевдонімом «Велентій»). Вірші від 1901 друкував у Літературно-науковому віснику, альманаху «Перша ластівка». Карикатури — у журналі «Шершень» та газеті «Рада». Присвятивши себе науці, від 1913р. не друкувався. Помер учений 1 квітня 1932 в Києві, похований на Лук'янівському цвинтарі. Read more All day: Олена Курило: 130 років 18.10.2020All day 18 жовтня виповнюється 130 років від дня народження Олени Курило. ЇЇ називають легендою української лінгвістики, найвидатнішою українською вченою-мовознавицею, авторкою найпопулярніших книг з української граматики та підручників, за якими навчалися мільйони. Вона ― авторка праць із фонології, граматики, культури та діалектології української мови, укладачка термінологічних словників. Саме Олені Курило ми завдячуємо такими нині звичними словами в нашій мові, як «двигун», «пружність», «тім’я», «шлунок», «кислота», «вільне падіння», «джерело струму» та ін. Олена Курило – українська мовознавиця єврейського походження народилася 6 (18) жовтня 1890 в м. Слонім (Білорусь). Освіту здобула на Вищих жіночих курсах при Варшавському університеті (1913). Українську мову Олена Курило вперше почула вже в дорослому віці. Значний вплив на дослідницю зробили праці її викладача Євгена Тимченка, присвячені опису різних явищ української мови. За кілька років під його опікою Олена досконало вивчила українську. У 1918 для шкіл УНР Олена Курило підготувала підручник «Початкова граматика з української мови», який став бестселером і витримав 14 перевидань. У 1920 виходить друком не менш популярна монографія вченої – «Уваги до сучасної української літературної мови». Мовознавиця пропонувала замінити деякі форми прикметників, наприклад, «діючий закон» на «чинний», звертала увагу на невластивість вживання пасивного стану в українській. О. Курило також активно працювала над українською науковою термінологією, укладала термінологічні словники з медицини, фізики, хімії, ботаніки. Вчена пропонувала відмежовувати наукову українську від іншомовних запозичень на користь народної термінології. Для цього діячка їздила в мовознавчі експедиції всією Україною, щоб дослідити, як люди називають наукові явища в повсякденному житті. Олена Курило, як і більшість видатних науковців першої половини ХХ ст., зазнала репресій. 5 жовтня 1938 вчену засуджують на 8 років заслання. Після відбуття вироку, з 1946, доля О. Курило невідома. Реабілітована 1989. Read more

25 All day: Володимир Щепотьєв: 140 років 25.10.2020All day 140 років від дня народження Володимира Щепотьєва (1880-1937), українського педагога, музикознавця, фольклориста Володимир Олександрович Щепотьєв народився 25 жовтня (за іншими даними 25 вересня) 1880 у Полтаві в чиновницькій родині. Навчався спочатку у Полтавській духовній семінарії, згодом у Петербурзькій духовній академії. У 1904 повернувся до Полтави й наступні 13 років віддав викладанню словесності у музичній школі. У 1917 починає працювати у Полтавському вчительському інституті: викладав курси української мови та літератури, російської мови і мовознавства. Паралельно влаштовується працювати на історико-філологічний відділ Харківського університету. У 1917–1918 співробітничав у журналі «Вільна українська школа», у 1918–1919 разом із М. Рудинським видавав газету «Рідне слово». У 1921–1923 В. Щепотьєв був ректором Полтавського інституту народної освіти. У найскладніший період становлення цього навчального закладу, йому вдалося зберегти не лише досвідчені педагогічні кадри, але й дух традиційної академічної школи з її культом інтелекту і класичних методик. Без В. Щепотьєва неможливо уявити мистецьке і театральне життя Полтави 1920-х. Маючи витончений літературний і музичний смак, він багато зробив для становлення художніх і театральних колективів, аматорських гуртків міста тощо. Для Полтавського оперного театру переклав п’єсу Е. Золя «Париж», лібрето опер Гуно «Фауст» (1919), Леонковалло «Паяци» (1919), Монюшко «Галька» (1920), Феррарі «Мадоннине намисто» (1925); з французької переклав майже всю поезію Беранже. У березні 1928 В. Щепотьєв був заарештований у справі СВУ і засуджений до 3 років заслання. У 1934 повернувся в Україну і поселився у с. Веприк Гадяцького району. На запрошення сільбудівців готував співаків для вистав, акомпанував їм на сцені. Завдяки його допомозі, 1935–1936 були поставлені п’єси «Москаль-чарівник», «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», 1937 – «Пошилися в дурні». Вдруге заарештований у вересні 1937 за звинуваченням у «висловлюванні контрреволюційних настроїв з націоналістичним ухилом». У листопаді 1937 засуджений до розстрілу. Реабілітований у 1958. Read more

26 All day: Юхим Онуфрійович Щириця: 130 років 26.10.2020All day Юхим Онуфрійович Щириця народився в 1890 на Черкащині в селянській родині. Навчався в Коростишівській гімназії, а також закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. Викладав рік на Полтавщині у Великих Сорочинцях, а в 1914 переїхав до Вінниці. Читав лекції у Вінницькому учительському інституті і в жіночій гімназії. Був діячем «Просвіти» та першим редактором газети «Республіканські вісті». Ю. Щириця домагався українізації навчальних закладів. Педагог був Подільським губернським комісаром освіти УНР (1917—1918), товаришем міністра освіти (листопад 1918). У 1918 сприяв переведенню чотирикласної освіти у Вінниці на державне забезпечення. Обраний депутатом Трудового з'їзду у січні 1919. 12 квітня1919 Юхим Щириця заарештований більшовиками у Вінниці та страчений у Києві 1 червня 1919. Пізніше реабілітований. Read more

29 All day: Аполлоній Сендульський: 190 років 29.10.2020All day Аполлоній Сендульський народився 29 жовтня 1830 в с. Садки (нині Тернопільська обл.). Навчався у Загаєцькому церковно-приходському училищі Кременецького повіту, згодом у Кременецькому повітовому училищі, а в 1854 закінчив Волинську духовну семінарію. У 1854 Сендульський прийняв парафію у с. Сивки Острозького повіту (нині на Хмельниччині) і до останніх днів залишився тут парафіяльним священником. Піклувався будівництвом в с. Сивки нового храму, доклавши до цієї справи немало своїх зусиль і власних коштів, наполіг, щоб новозбудована церква була освячена в ім'я святого Федора Острозького. Аполлоній Дорофійович — організатор місцевої церковно-парафіяльної школи для дорослих неписьменних селян, де сам викладав грамоту, співи, знайомив з історією і культурою краю. Згодом — член правління Волинської духовної семінарії, член окружної училищної ради, голова єпархіальних з’їздів волинського духовенства в освітніх справах (1871,1878). Серед плеяди волинських шістдесятників-просвітників XIX ст. Сендульський займає провідне місце. Загалом протягом 1868—1882 він опублікував у «Волынских епархиальных ведомостях» понад 40 історично-статистичних описів та історичних нарисів про парафії церкви і, головним чином, міста і села Волинської губернії. Цінність цих нарисів полягає в тому, що ними започаткована ґрунтовна розробка історії міст і сіл краю. Він є автором праць, яким притаманні риси об'єктивності викладу фактів, використання документальних джерел, порівняльний історико-статистичний метод дослідження («Історія села Сивок», «З спостережень сільського священика», «Автобіографія» та ін.). Аполлоній Сендульський помер 7 січня 1882 у Сивках. Read more

30 All day: Павло Федоренко: 140 років 30.10.2020All day 140 років від дня народження Павла Федоренка (1880–1962), українського історика, краєзнавця, педагога Павло Костянтинович Федоренко народився 30 жовтня 1880 року в с. Янівка Глухівського повіту Чернігівської губернії. Закінчивши початкову і нижчу початкову сільськогосподарську школу на хуторі Воздвиженськ поблизу Ямполя, екстерном склав іспит на звання вчителя початкової школи, а пізніше – на звання вчителя двокласної сільської школи. Ці звання дали можливість розпочати в 1900 вчительську діяльність на Волині, де він працював у початкових сільських школах 8 років. Склав екстерном іспит на атестат зрілості при чоловічій гімназії в місті Острог на Волині, а потім вступив до Київського університету, де протягом 1909–1915 навчався на юридичному, потім — на історико-філологічному факультеті. Працював на педагогічній ниві до 1946 (у 1916–1930 викладав у Чернігівському вчительському інституті (згодом – Чернігівський інститут народної освіти). Паралельно з педагогічною діяльністю, у більшості випадків за сумісництвом, П. Федоренко працював і в інших закладах. Так, з 1923 до 1934 він працював в архівних закладах міста Чернігова на посадах завідувача історичним архівом і старшого наукового співробітника архіву. Міжвоєнний період – час найбільш плідної наукової роботи П. Федоренка. Він стає одним із провідних дослідників соціально-економічної історії Лівобережної України XVII – XVIII ст. Чимало праць присвячує історії Чернігівщини. Був головним упорядником «Опису Новгород-Сіверського намісництва 1781 р.», який на початку 1930-х видала Академія наук України. Як і багато тогочасних українських науковців та культурно-освітніх діячів, Павла Федоренка звинуватили у «контрреволюційній діяльності». Двічі, 1930 та 1934, заарештовували. Обидва рази він був звільнений через брак доказів. Втретє заарештований 1938 і засуджений до 5 років заслання, яке відбував у м. Казалинськ у Казахстані. Після Другої світової війни П. Федоренко повертається в Україну, продовжує наукову роботу. У 1945–1946 – викладач у Конотопському вчительському інституті. В 1946–1948 – старший науковий співробітник історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра». У 1948–1954 – завідувач відділу, заступник директора Музею історії Корсунь-Шевченківської битви в м. Корсунь-Шевченківський. У 1959 реабілітований. Помер Павло Федоренко 5 лютого 1962 в Києві. Read more