22.09.2023 р. науковці Педагогічного музею України відвідали Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», де разом зі співробітниками заповідника вшанували пам’ять українського педолога і педагога Олександра Залужного (1886-1938). Його було розстріляно 85 років тому — 22 вересня 1938.
Біля стіни пам’яті з його іменем було створено міні-експозицію – портрет педагога, свічка пам’яті, праці вченого з фондів музею, живі квіти.
У виступах промовці – Ольга Сухомлинська, д. пед. н., академік НАПН України, і Олександр Міхно. д. пед. н., директор Педагогічного музею України, — говорили про яскраве життя і трагічну долю, про різнобічні інтереси й вагомі наукові здобутки Олександра Залужного, про його внесок у розвиток української педагогічної думки. Микола Бривко, к.і.н., науковий співробітник НІМЗ «Биківнянські могили», розповів про обставини арешту, допитів і розстрілу педагога.
Світла пам’ять Олександру Залужному…
Пам’яті Олександра Залужного (1886-1938)
Народився Олександр Залужний 9 грудня 1886 у м. Апостолове на Дніпропетровщині (тоді це було село Покровське, засноване правнуком українського гетьмана Данила Апостола, відставним секунд-майором Михайлом Апостолом).
Навчався у Херсонській учительській семінарії з вересня 1906 до січня 1908, одночасно активно займаючись революційною діяльністю (ще у 1904 в Кривому Розі він вступив до партії соціалістів-революціонерів). Саме участь у діяльності есерівських організацій визначила подальше життя О. Залужного і стала причиною його трагічної долі.
Намагаючись уникнути арешту за участь у революційній діяльності, О. Залужний у 1908 емігрує до Франції і вступає до Інституту механіки та прикладної математики міста Нансі. Згодом продовжує навчання у Сорбонні, де слухає лекції соціолога Еміля Дюркгейма, який підтримував ідею первинності соціального відносно індивідуального і вважав, що саме завдяки соціуму людина стає особистістю. Цю думку поділяв і О. Залужний. Очевидно, саме в цей час сформувалися його наукові погляди і дослідницькі інтереси.
Попри відсутність систематичної освіти та офіційного документа про закінчення вишу, О. Залужний був добре освіченою людиною, вільно володів англійською, французькою, німецькою мовами. При цьому англійською та французькою міг викладати.
У 1910 повернувся в Україну і продовжував революційну діяльність як член партії есерів. Невдовзі був заарештований з підробленими документами на ім’я студента Московського університету Соколова Михайла Васильовича. У 1912 засуджений до 4 років каторги, яку відбував спочатку у Херсонському централі, а потім у Вологді; після закінчення каторги вийшов на поселення в селі Рибіне Єнісейської губернії.
Переїхавши на Далекий Схід у 1921, працював викладачем педагогічного інституту в м. Владивостоку, читав курси “Експериментальна педагогіка” та “Педагогічна психологія”. У 1923 з метою вивчення системи освіти та виховання відвідав Японію.
У 1924 повернувся в Україну. З цього часу О. Залужний – провідний український педолог, рефлексолог, експериментатор. Він був членом редколегії й одним із організаторів єдиного на весь СРСР журналу з проблем експериментальної педагогіки — “Українського вісника експериментальної педагогіки та рефлексології” (виходив у Харкові з 1925)
Оселився Залужний у Харкові. Тоді центром педагогічної теорії і практики був Харківський інститут народної освіти (ХІНО), де у 1920-х читали лекції Д. Багалій, A. Гендрихівська, М. Йогансен, Я. Мамонтов, О. Попов, О. Синявський, М. Сумцов. О. Залужний у ХІНО викладав курс “Педагогіка колективу”.
У 1926 вчений очолив секцію колективознавства (педагогіки колективу) у новоствореному Українському науково-дослідному інституті педагогіки (УНДІП). У ці роки він багато публікувався на такі теми, як дослідження колективу, соціалізація підлітків, методи вивчення дитини (обдарованості, проблем успішності, тестування тощо). Вся його наукова діяльність базувалася на найпопулярнішому в ті роки напрямі у психолого-педагогічній науці — рефлексології, який набув найбільшого поширення саме в Україні.
У лютому 1931 на дискусійній сесії УНДІПу починається різка критика наукового доробку О. Залужного. У 1932 тон критики кардинально змінився. Це уже була нищівна критика, апогеєм якої стала стаття «Очистимо дошкільний фронт від шкідливого ворожого впливу «Харківської школи», опублікована в журналі «За комуністичне виховання дошкільника» (1934, №2), де читаємо: «Кілька останніх років на Україні на ділянці педагогічної теорії безроздільно панувала так звана «Харківська педагогічна школа» (Соколянський, Попов, Залужний та інш.), що являла собою фактично педагогічну фашистську школу українських націоналістів».
Цькування Залужного у педагогічній періодиці не припинилось, життя в Україні ставало нестерпним. У 1935 він був змушений, услід за І. Соколянським, переїхати до Москви. Але і це його не врятувало…
27 січня 1938 вчений був заарештований у Москві й відразу переправлений до Києва. Вже 20 лютого О. Залужний написав заяву про визнання своєї «провини» (участь у діяльності есерівської терористичної організації). 19 вересня 1938, змучений постійними допитами та очними ставками, розуміючи, що слідство завершується, він написав заяву до Наркома Внутрішніх справ з проханням дати йому можливість спокутувати свою «провину» перед радянською владою: «Моє велике прохання полягає в тому, щоб мене використовували на будь-якій роботі, але найбільшу користь я приніс би працюючи за фахом». Доведений до відчаю, О. Залужний додав: «Я маю посвідчення на водія, тому що вивчав на курсах двигуни внутрішнього згоряння та машини».
Проте ця заява навіть не була підшита до справи.
Вже через два дні, 21 вересня 1938, відбулось засідання військової колегії Верховного суду СРСР, на якому було прийнято рішення у дусі радянської репресивної системи: “справу заслухати на черговому закритому судовому засіданні без участі сторін звинувачення і захисту та без виклику свідків”.
Судове засідання розпочалося наступного дня, 22 вересня 1938, о 12 год. і тривало лише 15 хвилин.
Цього часу виявилося достатньо, щоб визнати людину ворогом радянської влади і засудити до розстрілу.
Того ж дня вирок було виконано. Місце поховання вченого довгий час було невідоме. Лише неповно з’ясувалося, що похований він у Биківні. Щиро дякую Тетяні Шептицькій, заступнику директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», яка повідомила, що ім’я Олександра Залужного є на меморіальних стінах заповідника.
Справжнім блюзнірством є подальші дії злочинної комуністичної влади. Знищивши невинну людину, владці чи то намагаючись приховати свій злочин, чи знущаючись над пам’яттю вбитого, у 1947 видали сім’ї довідку, що він був засуджений на десять років без права переписки. У 1957 доньці педагога Роксані Олександрівні Залужній була видана ще одна довідка, де вказана дата смерті 3 квітня 1941.
Олександр Залужний офіційно реабілітований 25 січня 1958.
Але в українську педагогічну науку ім’я Залужного повернулося лише у 1996 завдяки книзі Ольги Сухомлинської «Нариси історії українського шкільництва (1905–1933)», де подано життєвий і творчий шлях педагога.
Дещо пізніше науковиця Лариса Смолінчук провела велику роботу з вивчення архівів, зібрала фактологічний матеріал і у 2008 в Інститут педагогіки НАПН України захистила дисертацію «Науково-педагогічний доробок О.С Залужного (1886–1938 рр.)». У додатках до дисертації – копії архівних справ, з яких складається враження, що слідство велося поспіхом і досить недбало. У справі відсутні речові докази чи то документи, що могли стати підставою для звинувачення.
Світла пам’ять Олександру Залужному…
Олександр Міхно,
директор музею,
доктор педагогічних наук
