425 років від дня народження Петра Могили (1597–1647), українського політичного, церковного і освітнього діяча

Петро Могила народився 10 січня 1597 (за ін. даними 21 (31) грудня 1596). Втілюючи в життя власну концепцію ролі освіти в підвищенні культурного рівня православного духовенства, П. Могила заснував при Лаврі школу для молодих монахів (1631). У 1632 за рахунок об’єднання Київської братської школи з Лаврською, утворився Києво-Братський колегіум, що незабаром став називатися Могилянським колегіумом.

З іменем П. Могили пов'язане створення цілої мережі освітніх закладів в Україні. За його участі були відкриті філіал Києво-Могилянської колегії – Слов'яно-греко-латинська академія у Вінниці, колегії в Кременці, Гощі, Яссах.

Понад 20 років П. Могила очолював книговидавничу справу в Україні. Він надав роботі Лаврської друкарні такого потужного розмаху й гуманістичного змісту, якого ще досі не знало українське книгодрукування. Завдяки зусиллям П. Могили та його сподвижників у Києво-Печерській лаврі та Києво-Могилянській колегії були зроблені перші кроки до формування української літературної мови. Сам митрополит, який володів одинадцятьма мовами, не написав жодної книжки грецькою чи румунською мовами. З дев'ятнадцяти його творів лише один написаний польською, решта – тогочасною українською або церковнослов'янською.    

Для розуміння особливостей педагогічного мислення вченого велике значення має вивчення організації навчального процесу, форм, змісту й методів навчання в заснованому ним колегіумі.     Заняття в усіх класах починались одночасно. Учні сиділи на заняттях в певному порядку (за успіхами), визначеному вчителем. Ще до його приходу старші учні (аудитори) вислуховували задані уроки й робили в «Нотатах» відмітки про рівень засвоєння попереднього навчального матеріалу. Після приходу вчителя доповідали йому про успіхи кожного учня. Вчитель, шляхом опитування окремих учнів, перевіряв правильність відміток, після чого розпочиналося вивчення нового матеріалу. Окрім лекцій, практикували бесіди, диспути, взаємне навчання учнів, диктанти, різні види письмових робіт, самостійні й домашні роботи, написання віршів, промов, читання декламацій, участь у драматичних виставах. Після перерви на обід усі знову збиралися на заняття для закріплення й повторення вивченого матеріалу. По закінченню навчального дня розходилися по домівках, а сироти йшли до бурси.

Статут визначав поведінку дітей у школі й дома. За його виконанням у школі наглядали вчителі й чергові учні, вдома – батьки й родичі. По суботах проводилися підсумкові заняття з пройдених тем; по неділях – моральні бесіди, під час яких учням роз'яснювали норми поведінки, тлумачили свята православного календаря. При цьому використовувалися твори українських просвітителів, зокрема й самого П. Могили.

Помер Петро Могила на початку 1647. Усе своє майно заповів Колегіуму: будинки, цінності, бібліотеку, село, хутір, 81 тисячу злотих, навіть посуд і митру. А частину грошей, особисті речі і своє митрополиче вбрання, прикрашене коштовностями, – бідним студентам на одяг.

Василь Помагайба народився 14 січня 1892 року у селі Гнатівці на Хмельниччині. Свою педагогічну діяльність розпочав у досить юному віці – з 15-ти років! Одразу після закінчення двокласної учительської школи працював учителем, а потім і завідувачем початкової школи у м. Хмільнику, що на Вінниччині. Далі було навчання у Вінницькому вчительському інституті (нині Вінницький державний педагогічний університет), завідування семирічною школою та повітовим відділом народної освіти м. Хмільника. У 1923 році Василь Помагайба переїжджає до Києва, де починає завідувати школою у дитячому містечку «Ленінське». У 1929 році закінчує навчання в аспірантурі при Київському інституті народної освіти. Саме у Києві розпочинається співпраця Василя Івановича з Українським науково-дослідним інститутом педагогіки. У 1929-1932 роках він завідує секцією дидактики Київської філії УНДІПУ. В цей час Василь Іванович також входить до складу науково-педагогічного товариства, яке діяло при Всеукраїнській академії наук (ВУАН). Саме за участь у діяльності ВУАН Василь Помагайба, як і інші члени товариства, зазнає політичних переслідувань. У 1936 році вченого звільняють з роботи, заарештовують і присуджують 5 років заслання в Казахстан за «приналежність до антирадянської націоналістичної організації». Відбувши заслання, Василь Іванович повертається до Києва і довгих 10 років домагається реабілітації свого імені. Попри всі перипетії долі і виклики доби вчений все життя активно займається науково-методичною і педагогічною діяльністю. Василь Помагайба зробив вагомий внесок у розвиток педагогічної науки. Коло наукових інтересів ученого було різнобічним – це сільська школа (планування роботи, організація літньої праці, завдання й техніка проведення уроку з двома класами в малокомплектній школі); підготовка вчителя до уроку, початкове навчання, дидактика й дидактичні дослідження, система навчання грамоти в дошкільних закладах, вища педагогічна освіта, та багато іншого. Перу вченого належать ряд монографій, брошур. Разом зі своєю дружиною Ганною Савицькою Василь Іванович створив багато підручників для початкової школи.

Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років з дня народження Василя Помагайби відзначається на державному рівні.

У фондах Педагогічного музею України зберігається  персональний комплекс матеріалів Василя Помагайби, який містить близько 100 одиниць зберігання. Це рукописи, документи, листи, фотографії, записні книги, зошити вітальні телеграми, вітальні листівки, запрошення, та ін. Окремо зберігається колекція підручників та методичних посібників, праць історико-педагогічної тематики, виданих педагогом.

Детальніше ознайомитися з матеріалами персонального комплексу педагога та працями педагога можна за покликанням: http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/125_rokiv_pomagaiba/    

Відеоролик до 130-річчя з дня народження В. Помагайби тут: https://www.youtube.com/channel/UCl1YsFdPETvEiSlbKwNibmQ/videos?app=desktop

Література: Березівська Л. Помагайба Василь Іванович (1892 – 1972).  Українська педагогіка в персоналіях: навчальний посібник для студ. вузів : у 2 кн. Кн. 2 : ХХ століття / за ред. О. В. Сухомлинської.  Київ: Либідь. 2005. С. 394 – 400.

#ПедагогічнийКалендар2022 

25 січня виповнюється 150 років від дня народження українського державного, громадського і культурно-освітнього діяча Миколи Скрипника (1872–1933).

Народився Микола Скрипник 25 січня 1872 року у слободі Ясинуватій Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині м. Ясинувате Донецької області). Після закінчення Барвінківської двокласної школи вступив до реального училища в Ізюмі. У 1900 році склав екстерном іспити за програмою реального училища в Курську і вступив до технологічного інституту в Санкт-Петербурзі.

З кінця 1917 року Скрипник жив і працював в Україні, обіймаючи найвищі державні посади: народного секретаря торгівлі і промисловості (з грудня 1917), голови народного секретаріату та народного секретаря зовнішніх справ (з березня 1918), народного комісара спочатку держконтролю, а потім внутрішніх справ (1919-1921), народного комісара юстиції і генерального прокурора (1922-1927). В 1927 році очолив Народний комісаріат освіти, яким керував до 1933 року.

Освітянську діяльність Миколи Скрипника можна розглядати як ключ до розуміння процесів розвитку української національної культури, науки та освіти у непрості 20-30-ті роки ХХ ст.

У фондах Педагогічного музею України зберігається добірка номерів педагогічного часопису «Радянська освіта» 1920-1930-х років (Скрипник був редактором цього журналу), в якому публікувалися численні статті та виступи. Скрипника. Теми цих виступів та статей дають уявлення про Скрипника – наркома освіти як про неординарну особистість, керівника з власним баченням пекучих освітніх проблем і шляхів їх вирішення: «Організувати справу дитячої бібліотеки», «За перебудову роботи школи», «Наші літературні справи», «Оглядайся на задні колеса!», «Реконструкція українського національного культурного процесу».

Головною метою Миколи Скрипника було проведення політики українізації, створення нової соціалістичної школи, але на національному ґрунті. У статтях «За єдину систему народньої освіти», «Перебудовними шляхами» Скрипник постійно порівнює російську та українську освітні системи і намагається довести, що саме українська система є більш досконалою, щиро вболіває за успіхи в охопленні все більшої кількості дітей та дорослих початковою освітою.

7 липня 1933 року, після ранкового засідання політбюро ЦК КП(б)У, на якому від Миколи Скрипника вкотре вимагали «справжнього» покаяння за допущені «помилки» у здійсненні національної політики, він покінчив життя самогубством.

З деякими статтями та виступами Миколи Скрипника можна ознайомитися у віртуальній виставці «До 145-річчя від дня народження Миколи Скрипника (1872-1933) на сайті Педагогічного музею України: https://cutt.ly/VI10Bwq

Григорій Іваниця народився 30 січня 1892 в селі Шостка Чернігівської губернії (нині місто Сумської області). Навчався у класичній гімназії при Ніжинському історико-філологічному інституті (1902—1910) та на класичному відділення цього інституту (1910—1914). Після його закінчення призначений викладачем латинської мови у Клинцівську гімназію Чернігівської губернії, пізніше направлений до Університету св. Володимира в Києві для підготовки до професорського звання (1914).

Г.Іваниця був дописувачем журналу «Вільна українська школа» (1917—1920), викладачем педагогіки, професором Київського інституту народної освіти у 1920—1929 рр.; працював співредактором журналу «Радянська освіта», де часто публікувався. В 1924—1927 рр. — секретар Комісії Історико-філологічного відділу Науково-педагогічної комісії ВУАН. Одночасно він був співробітником Інституту української наукової мови як член педагогічно-психологічної секції соціально-економічного відділу.

Григорій Микитович є автором підручників з української мови та читанок для трудової школи, шкіл для дорослих, посібників з методики навчання української мови і перекладознавства. Серед його наукових зацікавлень — сприйняття українським читачем перекладів з античної літератури.

В 1929 Г.Іваниця був заарештований у сфабрикованій справі СВУ та засуджений у 1930 до 6 років позбавлення волі з суворою ізоляцією, висланий у с. Улья Красноярського краю (РФ). Заарештований удруге 20 грудня 1937 за звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді, на початку 1938 засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Не витримавши нелюдських умов, педагог помер 24 серпня 1938 в Північно-східному таборі (нині Магаданська область, РФ). Реабілітований в 1988.

Пропонуємо ознайомитися з працями Григорія Іваниці, які зберігаються у фондах нашого музею: https://cutt.ly/UIUwsWo

Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років з дня народження Григорія Іваниці відзначається на державному рівні.

Комітет гуманітарної та інформаційної політики