«Відчуття єдності нації неможливе без поваги до себе, котра у свою чергу неможлива без свободи». -  Гаррієт Бічер-Стоу

У фондах нашого музею зберігається один із перших перекладів її знаменитого роману «Хатина дядька Тома» українською мовою під назвою «Томова хатка» (1918, перекладач Олекса Діхтяр). Електронна копія цього видання: https://goo.gl/BZXDDh 

Народилася Гаррієт Бічер-Стоу в сім’ї відомого богослова і проповідника в м. Лічфілді. Довгий час майбутня письменниця була вчителькою в школі для дівчат, засновницею якої була її сестра.

На початку 1830-х років Бічер-Стоу розпочала свою літературну діяльність. Її ранні оповідання та нариси публікувалися у популярному «Дамському журналі». Виступала вона і як авторка творів для дітей, зверталася до жанру моралістичної притчі. Своє завдання письменниця вбачала в тому, щоб правдиво відображати побут і звичаї простих людей. Твори письменниці 1830-1840-х склали збірку «The May flower» (1843). 

У своїх  літературних творах Гаррієт виступає палкою захисницею жіночої освіти та знищення рабовласництва. Вона писала ще й вірші, переважно на релігійні теми.

1851 авторка отримала замовлення на роман від аболіціоністського журналу «Національна ера». Гаррієт почала працювати над твором «Хатина дядька Тома», і ця робота тривала всього декілька місяців. Спочатку роман публікувався окремими розділами в журналі, а 1852 вийшов окремою книгою. Успіх роману перевершив усі сподівання. Сучасники сприйняли його не лише як заклик до захисту негрів, а й як протест проти зневаження людських прав.

«Хатина дядька Тома» - один із перших в американській літературі соціальних романів реалістичного спрямування. Факти реальної дійсності обумовили силу емоційного впливу книжки на читачів.

Цей роман і зараз знаний і шанований в усьому світі. У середині ХХ століття він опинився на третьому місці у списку книг, які змінили Америку. Так тендітна жінка, розпочавши війну заради справедливості, змогла її виграти.

Померла Гаррієт Бічер-Стоу 1 липня 1896 в місті Гартфорді. 

Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження Івана Мірчука, автора численних праць з філософії та історії української культури, одного із провідних організаторів української науки в діаспорі.

Іван Мірчук народився 18 червня 1891 у Стрию на Львівщині. Навчався у Стрийській гімназії та Віденському університеті. У 1915 захистив докторську дисертацію «Кантівська теорія простору та неевклідова геометрія» у Відні та отримав  ступінь доктора філософії. Обіймав посаду Державного секретаря Західно-Української народної Республіки, яку було проголошено 1918 у Львові.

Від 1921 І.Мірчук – доцент, 1925–1961 – професор, 1947–1948, 1950–1955, 1956–1961 – ректор Українського вільного університету в Празі (від 1946 – у Мюнхені). Викладав філософію, етику та психологію. 1931–1945 – директор Українського наукового інституту в Берліні. Співробітники Інституту досліджували історичні та культурні зв'язки України із країнами Західної та Центральної Європи, читали курси лекцій, видавали монографії, словники, підручники та посібники з українознавства. Наприклад, І.Мірчук редагував німецькою мовою енциклопедію українознавства «Handbuch der Ukraine» (Лейпциг, 1941). Він також є автором праць «Основні проблеми і засади слов’янської філософії» (1930), «Українська культура у її історичному становленні» (1944) та ін.

І.Мірчук був дійсним членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (1938) та  Баварської Академії Наук (1949), редагував журнал «Sovetietstudien», який видавав Інститут із вивчення СРСР.

Помер Іван Мірчук 2 травня 1961 у Мюнхені.

340 років тому народився видатний український мислитель, учений-гуманіст, педагог, релігійний діяч, політик ‒ Феофан Прокопович. Він був генієм своєї епохи. Мав европейську освіту, енциклопедичні знання та великі творчі обдарування. Творчий доробок вченого та розмаїття його наукових зацікавлень просто вражають: це праці привячені фізиці, філософії, математиці, астрономії, логіці, науці про державу і право, теології, художні твори. Вагомим є внесок Феофана Прокоповича і в педагогічну науку.

Вчений викладав у Києво-Могилянській академії (1705-1709) риторику, піїтику, арифметику, геометрію, філософію та богослів’я. З 1710 по 1716 був ректором Києво-Могилянської академії. Уклав для студентів власні курси лекцій з поетики «Мистецтво поетики...» (1705) й красномовства «Про риторичне мистецтво» (1706). Укладаючи лекції, Феофан Прокопович значно розширив курси фізики, логіки, геометрії, започаткував викладання математики й фізики на рівні кращих зразків європейської навчальної літератури того часу. Створені понад триста років тому, вони й нині не втратили свої актуальності й цілком придатні для вжитку. Був одним з прихильників відходу від схоластичних методів викладання і першим почав пропагувати в академії філософію Декарта, Локка, Бекона, Спінози, Гоббса.

Феофан Прокопович – автор букваря «Перше повчання отрокам» (Первое ученіе отроком», 1720), за яким багато десятиліть вчилися українці, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари, росіяни. Посібник Прокоповича вважають перехідною ланкою від букварів періоду схоластики, написаних церковнослов’янською мовою, до світських підручників епохи просвітительства. Саме це визначає його вагомість в історії розвитку вітчизняного підручникотворення. Найсуттєвішим нововведенням Феофана Прокоповича у барокове підручникотворення стало започаткування викладу навчального матеріалу простою, зрозумілою і для дітей мовою. Цим уперше в історії слов’янської шкільної книги було втілено в життя принцип доступності.

Твори Прокоповича користувалися великою популярністю в усіх східнослов’янських країнах. Так, наприклад, у Сербії «Перше повчання отрокам» витримало 7 перевидань. Курс теології Прокоповича опубліковано латинською мовою у Кеніґсберзі в 70-х рр. ХVІІІ ст. в 3-х томах, і, тоді ж, у Лейпцігу, в 6-ти томах. Крім того, твори Прокоповича видавалися українською, латинською, старослов'янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською та іншими мовами.

В експозиції Педагогічного музею України представлено постать Феофана Прокоповича та його внесок в історію Києво-Могилянської академії.

Детальніше про життєвий і творчий шлях діяча можна ознайомитися у публікаціях за покликаннями:

1. Дічек Н. (2007). Феофан Прокопович і слов’янське освітнє бароко. https://lib.iitta.gov.ua/106736/1/%D0%9D.%D0%9F.2007.pdf

2. Феофан Прокопович ‒ визначний діяч епохи бароко // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського www.nbuv.gov.ua/node/794 

3. Феофан Прокопович. Київський вчений і просвітник // Міська спеціалізована молодіжна бібліотека «Молода гвардія» http://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistostі