100 років тому побачила світ дитяча книга від видавництва Я. Оренштайна «Казки Гауффа» (Київ-Коломия,1919). Переклад казок і художнє оформлення здійснив український перекладач, художник, письменник та літературознавець Богдан Лепкий (1872—1941). До книги ввійшли «Казка про каліфа-чорногуза» та «Відрубана рука». Пропонуємо ознайомитися з електронною копією цього видання у pdf-форматі https://goo.gl/RFxXL0

Вільгельм Гауф (1802—1827) — німецький письменник і один із найвідоміших казкарів. Його життя було коротким, всього 25 років, проте його твори давно і цілком заслужено знані в усьому світі. Він є автором двох романів, сатиричних нарисів, новел і трьох збірників казок. В.Гауф був доктором філософії та членом Тюбінгенської студентської корпорації, працював домашнім учителем. Помер 18 листопада 1927 від тифу.

Яків Оренштайн (1875—1942?) — один із найвідоміших книговидавців України першої половини ХХ ст., культурний діяч єврейського походження, засновник і власник видавництв «Галицька накладня» у Коломиї (1903—1915) та «Українська Накладня» в Берліні та Лейпцигу (1918—1932) з філіями у Філадельфії та Катеринославі.

90 років від дня народження Василя Демиденка (1929—2004), українського педагога, психолога

Василь Купріянович Демиденко народився 13 березня 1929 в с. Ємільчине на Житомирщині. Після закінчення Житомирського педагогічного інституту та аспірантури Київського державного педагогічного інституту імені М. Горького розпочав трудову діяльність у Миколаївському державному педагогічному інституті на посадах старшого викладача, завідувача кафедри педагогіки та психології, а згодом і проректора з навчально-наукової роботи; захистив кандидатську дисертацію (1955).

У 1966 В. Демиденка призначили на посаду ректора Бердянського державного педагогічного інституту імені П.Д. Осипенко, яку він обіймав упродовж 15 років і був наймолодшим серед ректорів вищих навчальних закладів України. У 1971 обраний членом-кореспондентом АПН СРСР, оскільки за підсумками роботи Бердянський державний педагогічний інститут увійшов до п’ятірки кращих вишів Радянського Союзу.

Глибоко усвідомлюючи значення педагогічної праці, розуміючи надзвичайно високі вимоги до вчителя, В. Демиденко робить вагомий внесок у зміст освіти майбутнього вчителя. Йдеться про започаткування ним у 1971—1972 навчальному році факультативного курсу «Елементи педагогічної сценічності» для студентів Бердянського державного педагогічного інституту (БДПІ), мета якого —допомогти студентам опанувати основами педагогічної техніки як важливим компонентом педагогічної майстерності.

Із 1981 В. Демиденко очолює кафедру педагогіки і психології БДПІ. У 1984 захистив докторську дисертацію. У полі його наукових інтересів були проблеми морального виховання, актуальні питання психології вищої школи таін.  Завдяки йому в 1992 в БДПІ була відкрита аспірантура зі спеціальності «Педагогічна та вікова психологія», а з 2001 —кафедру психології, де доклав чимало зусиль для відкриття в університеті спеціальності «Практична психологія». У 1992 обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України.

Працюючи над актуальними проблемами навчання та виховання підростаючої особистості, В. Демиденко низку своїх праць присвятив спадщині відомих педагогів та психологів: «В. Сухомлинський та проблема здоров’я і школа» (1993),»Методичну спадщину К. Зіньківського —в початкову школу» (1996), «Слово про Л. Виготського» (1996), «Питання психології навчання та виховання у науковій спадщині К. Ушинського» (1999).

Одним із напрямків дослідження В. Демиденка був мовленнєвий розвиток особистості, зокрема місце слова в психічному розвитку учнів («Образ і слово в засвоєнні історичного матеріалу» (1966), «Великий учитель —слово» (1993), «Роботі над словом —першочергову увагу» (2002). Останні роки життя Василь Купріянович досліджував проблему розумового розвитку, результати якого втілилися в праці «Навчання, виховання та розумовий розвиток» (2002).

Помер Василь Демиденко20 грудня 2004 р.

«Як багато ми знаємо і як мало ми розуміємо»

Альберт Ейнштейн

Альберт Ейнштейн (1879-1955) — один з найвизначніших фізиків ХХ ст., лауреат Нобелівської премії 1921 р. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.

Народився 14 березня 1879 в німецькому м. Ульм в незаможній єврейській сім'ї Германа і Пауліни Ейнштейнів; відвідував католицьку початкову школу в Мюнхені; навчався в Луїтпольській гімназії.

Восени 1895 Ейнштейн прибув до Швейцарії, щоб скласти вступні іспити у Вище технічне училище в Цюриху на факультет фізики. Але проваливши деякі з екзаменів, Ейнштейн вступає до школи в Аарау (Швейцарія), щоб отримати атестат і повторити вступ. Після вдалого закінчення школи в 1896 був прийнятий у Вище технічне училище на педагогічний факультет. У 1900 Ейнштейн закінчив політехнікум, отримавши диплом викладача математики і фізики. Певний час працював на заміні вчителя математики і фізики, в школі для іноземців, що вступали у виші Швейцарії. З 1902 по 1909 працював в Бюро патентів Швейцарії, займаючись переважно патентуванням винаходів, пов'язаних з електромагнетизмом. З 1904 почав співпрацювати з журналом «Аннали фізики», де в 1905 було надруковано низку його статей, котрі і поклали початок теорії відносності.

1933 фізик залишив Німеччину назавжди, виїхавши в США, де отримав посаду професора фізики у недавно створеному Інституті перспективних досліджень у Принстоні. Тут він продовжував роботу над дослідженням проблем космології і створенням єдиної теорії поля, покликаною об'єднати теорію гравітації та електромагнетизм.

Альберт Ейнштейн помер 18 квітня 1955 в Принстоні від аневризми аорти. Його прах був спалений в крематорії Юїнг-Симтері, а попіл розвіяний за вітром.

Серед значних внесків Ейнштейна варто згадати, що він створив спеціальну (1905) і загальну (1907–1916) теорії відносності; відкрив закон взаємозв'язку маси і енергії. Автор основоположних праць з квантової теорії: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916) вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе-Ейнштейна. З 1933 працював над проблемами космології і єдиної теорії поля.