Олена Кисілевська народилась 24 березня 1869 в с. Фільварки, нині у складі м. Монастириська на Тернопільщині. Шкільну освіту здобула у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ).

Засновниця перших жіночих товариств у Станіславові, Коломиї. Працювала у львівській жіночій громаді, а під час 1-ої світової війни — в «Жіночому допомоговому комітеті для січових стрільців та інших вояків». У 1923-1928 - організатор-референт Союзу українок, а у 1929-1935 була сенатором польського парламенту від Українського національно-демократичного об’єднання. Вела в Коломиї громадсько-культурну й просвітницьку роботу, зокрема на жіночі й виховні теми. О.Кисілевська була редакторкою двотижневика (згодом тижневика) для українського жіноцтва «Жіноча доля» (1925-1939), його альманахів та додатків «Жіноча воля», «Світ молоді».

Олена Львівна відома як авторка оповідань, нарисів із життя галицьких селян, інтелігенції. З-під її пера вийшли сотні статей, збірки, що мають не лише художню, а й соціально-громадську цінність, зокрема, «Українське жіноцтво в старовині», «Олена Кульчицька», «Як вести працю в жіночих гуртках», «Самовиховання» (кінець 1920-х рр.). За сприяння І. Франка в 1903 у журналі «Літературно-науковий вісник» під псевдонімом «Калина» з’явився цикл оповідань («Каліка», «Лікарка», «В поштовім бюро», «Огонь»).

У фондах Педагогічного музею України зберігається журнал «Літературно-науковий вісник» (1906), де надрукована новела О. Кисілевської «Море» під псевдонімом Ол. Галичанка. 
Її діяльність в еміграції (Німеччина, а потім Канада) стала логічним продовженням багаторічної праці на рідній землі. 1948 вона очолила Світову федерацію українських жіночих організацій. Письменниця не полишала літературної діяльності, за кордоном видала збірку нарисів «По рідному краю» (1955), а також опублікувала низку спогадів про Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Уляну Кравченко, Олену Телігу та ін.

В останні роки життя мешкала у Канаді, померла у м. Оттава у 1956 р.