Петро Горецький (1888-1972), український мовознавець, лексикограф, педагог

Петро Йосипович Горецький народився 6 грудня 1888 в селі Мутині Кролевецького району Сумської області в селянській родині. Закінчив Глухівську гімназію (1908). Після закінчення слов’яно-російського відділу історико-філологічного факультету Київського університету (1914) П. Горецький розпочав педагогічну роботу як викладач вишів Києва; у 1920–1928 викладав на Педагогічних курсах ім. Б. Грінченка. З 1919 й до виходу на пенсію у 1963 працював на різних посадах в установах Академії наук УРСР – Інституті української наукової мови, Інституті мовознавства.

Перша друкована праця П. Горецького з’являється у 1921. Пізніше вчений публікує наукові розвідки про термінологію, правопис, норми літературної мови. 1926, у співавторстві з І. Шалею, видає підручник для вищої школи — «Українська мова. Практично-теоретичний курс», який витримав 8 видань.

Вагомий внесок П. Горецького в галузі української лексикографії, яка стала улюбленою справою його життя. Дебютувавши як лексикограф ще 1928 виданням «Словника термінів педагогіки, психології та шкільного адміністрування», Петро Йосипович протягом кількох десятиліть активно виступав як теоретик і практик словникової справи в Україні.

Серед наукової спадщини вченого на особливу увагу заслуговує його багаторічна праця – монографія «Історія української лексикографії» (1963), присвячена історії лексикографії XVI —ХVІІІ ст., українським словникам ХІХ — початку ХХ ст. і розвиткові української лексикографії після 1917. Автор праць з історії української літературної мови, лексикографії й діалектології («Про полтавсько-київський діалект як основу української національної мови», 1953).

Помер Петро Горецький у Києві 16 серпня 1972 р.