130 років тому народився Петро Іванович Смолічев – український археолог, історик стародавнього Сходу, Греції та Риму, краєзнавець та педагог, перший дослідник археологічного комплексу Шестовиця.

Навчався у Чернігівській духовній семінарії, Петербурзькій духовній академії і Петербурзькому археологічному інституті. Брав участь в організації та роботі ХIV Археологічного з’їзду, що відбувся у Чернігові в серпні 1908.

У 1919–1923 працював викладачем у Чернігівському педагогічному інституті, читав лекції з історії стародавнього Сходу, Греції та Риму, а також кілька спецкурсів із педагогіки. Навесні 1923 обійняв посаду завідувача 2-го Чернігівського Радянського музею, який згодом став археологічним відділом Чернігівського державного музею. З 1925 – дійсний член ВУАН, пізніше – співробітник комісії Лівобережної України при історичній секції ВУАН. 

1925 за ініціативою П. Смолічева були розпочаті дослідження комплексу давньоруських пам’яток поблизу с. Шестовиця Чернігівського району. Під його керівництвом тут проводились  розкопки протягом 1925–1927. У різних курганних групах поблизу с. Шестовиця дослідили 42 насипи, провели обстеження та «пробні» розкопки городища в урочищі Коровель. Петро Іванович присвятив старожитностям Шестовиці кілька статей.

Влітку 1927 на прохання Дмитра Яворницького П. Смолічев разом з іншими кваліфікованими археологами був відряджений до експедиції, що працювала в зоні затоплення Дніпробуду. На посаді старшого археолога експедиції він здійснив розкопки культових пам’яток на о. Похилий (1928), розвідки та розкопки на островах Таволжаний, Перун, Орлина Стрілиця (1929), досліджував наскельні зображення між Лоханським та Вовнизським порогами, інші археологічні об’єкти. На підставі отриманих матеріалів П. Смолічев сформулював головні завдання наукового вивчення пам’яток Надпоріжжя.

1933 П. Смолічев у адміністративному порядку був висланий до Середньої Азії. У 1940-х дослідник працював в Інституті історії, археології та етнографії АН Таджицької РСР, здійснив розкопки в районах міст Душанбе, Сталінабада та Дангари. Останні роки життя провів у Таджикистані.

Петро Іванович вільно володів французькою, непогано знав латину, був кваліфікованим художником-графіком і власноруч виконував креслення та замальовки до наукових звітів про археологічні розкопки.

Рік смерті П. Смолічева точно невідомий. За версією сина, він помер 1944. Водночас інші інформаційні матеріали подають інформацію, що П. Смолічев помер 1947 або на початку 1950-х.