180 років від дня народження Вільмана Отто (Otto Willmann; 1839–1920), німецького педагога

Вільман Отто народився 24 квітня 1839 р. у м. Лісса (нині Лешно, Польща). Навчався в університетах Бреслау (нині Вроцлав, Польща) і Берліна. Викладав на педагогічному семінарі у Т. Ціллера в Лейпцигу (1863–1868) і на педагогічних курсах Ф. Діттеса у Відні (керівник з 1868). У 1872–1903 професор Празького (німецького) університету. Засновник Союзу християнської педагогіки (1907).

В. Отто розробляв такі теоретичні проблеми педагогіки: предмет педагогіки як науки, структура і система педагогічних знань, природа навчально-виховного процесу; соціальні функції, цілі, зміст, організаційні форми і методи освіти. Поділяв педагогіку на історичну, теоретичну і практичну. Основною функцією виховання визнавав передачу від покоління до покоління «вічних ідей» і культурно-історичних традицій, ядром яких, за В. Отто, є релігійно-етичні норми. Переглянув запропоновані Гербартом ступені навчання, вважаючи, що вони хибують нечіткістю визначень і змішанням логічних і психологічних понять. Запропонував виділити 3 ступені засвоєння (сприйняття, розуміння, застосування), кожному з яких має відповідати особлива форма навчання.

Вільман Отто зробив істотний внесок у розвиток теорії навчання і соціологічно обґрунтував дидактику як відносно самостійну науково-педагогічну дисципліну. Наприкінці XIX ст. вийшла його книга «Дидактика як теорія освіти в її ставленні до соціології й історії освіти». Узагальнивши все краще, висловлене видатними дидактами XVII–XIX ст. про значення міжпредметних зв'язків, О. Вільман присвятив цій проблемі спеціальний параграф «Взаємозв'язок між предметами навчання». Акцентуючи на тісному взаємопереплетенні навчальних предметів, він відзначав і відповідальність вчителів за реалізацію цих зв'язків. Учитель має уважно стежити за тими положеннями, де його предмет пов'язаний з іншими, і вказувати на це учням, наполягати на пригадуванні цих зв'язків і в разі необхідності заповнювати прогалини в знаннях. Ідея міжпредметних зв'язків знайшла широке відображення в працях українських педагогів XІX–XX ст.

В. Отто плідно розробляв історію педагогіки (головним чином – історію дидактичних ідей і освітніх закладів). Він підкреслював, що педагогічні системи різного часу припускають різні форми виховних та освітніх закладів, і проголошуючи власні принципи і вимоги, завжди мають на увазі існуючу практику. Якщо дослідження буде рухатися виключно в сфері абстрактних визначень, то йому завжди буде загрожувати небезпека дивитися на сучасне як на постійне, на окреме як на загальне, робити свої узагальнення на занадто вузькій підставі фактичних даних і недостатньо цінувати неозору мережу прецедентів і умов, з якими пов'язані ці явища. Отже завдання історії виховних та освітніх закладів – дати рефлексії великий і прозорий емпірико-історичний матеріал.

Помер В. Отто 1 липня 1920 р. в м. Лейтмеріц (нині Літомержице, Чехія).