140 років від дня народження Василя Зеньківського (1881–1962), українського філософа, психолога, церковного і державного діяча

Василь Васильович Зеньківський народився 16 липня 1881 в м. Проскурів (нині Хмельницький), у родині священника. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. З 1908 В.Зеньківський був головою Київського товариства з вивчення релігії та філософії. Викладав філософську пропедевтику в гімназіях Києва, на Вищих жіночих курсах, у Фребелівському педагогічному жіночому інституті. Був директором Київського інституту дошкільного виховання.

З 1910 починає читати курс загальної психології в Київському університеті. Особливістю розробленого ним лекційного курсу став тісний зв'язок психології з «історією педагогічних учень» та загальна релігійна спрямованість. В. Зеньківський намагався виховати у студентів інтерес до психології, привернути їх увагу до нових досліджень у цій галузі, заохотити до наукової роботи.

У 1910-х роках діяльність В. Зеньківського була пов’язана з Педагогічним музеєм. Так, у 1913 тодішній директор музею Олександр Музиченко ініціював відкриття літніх курсів для народних вчителів, які проходили на базі музею. Педагог ретельно добирав штат кваліфікованих лекторів. Всі вони працювали з О. Музиченком у Фребелівському інституті. Провідними лекторами курсів стали М. Даденков, Н. Лубенець, В. Зеньківський та Р. Гельвіг. 7 листопада 1917 у великому залі Педагогічного музею відкрилась Українська Педагогічна академія, метою якої була підготовка учителів українських середніх шкіл. Діяльність академії розпочалася з відкриття однорічних педагогічних курсів. Склад лекторів: О. Грушевський (історія України), В. Дога (методика читання), О. Дорошкевич (методика української літератури), П. Зайцев (історія педагогіки), В. Зеньковський (педагогічна психологія), О. Музиченко (педагогіка, дидактика), І. Огієнко (історія української мови), С. Русова (методика географії України), М. Старицька (декламація) та ін.

З 1918 В. Зеньківський – міністр віросповідань Української Держави; відстоював ідею автокефалії української православної церкви, виявляв прихильність до вживання української мови в релігійному житті.

У 1919  виїхав за кордон, спочатку до Югославії, де викладав філософію у Белградському університеті, згодом до Чехословаччини, де за його ініціативи було відкрито Вищий педагогічний інститут у Празі, директором якого він став. З 1926 працював у Парижі на посаді професора філософії Богословського православного інституту, а також організував Вищі богословські курси, заснував релігійно-педагогічний кабінет, редагував «Релігійно-педагогічний бюлетень», працював у філософсько-релігійному журналі «Путь».

В. Зеньківський в 1942 прийняв сан священника, належав до парафії Свято-Введенської церкви в Парижі. Серед основних його наукових праць: «Про соціальне виховання» (1920), «Психологія дитинства» (1923), «Проблема виховання у світлі християнської антропології» (1934).

Помер В. Зеньківський 5 серпня 1962 в Парижі, похований на кладовищі Сен-Женев'єв де Буа.