«Радянська Освіта» – громадсько-педагогічний місячник, орган Народного комісаріату Освіти УРСР. Виходив у Харкові з 1923 українською мовою, спершу за головного редактора О. Шумського (1925), пізніше М. Скрипника (1928).
Перший номер журналу вийшов у листопаді 1923. У 1925 простежуються зміни в концепції часопису: з’являється прагнення до зміцнення в ньому елементів всеукраїнського значення – бути органом не лише для вчителя, але й органом, що творить сам вчитель. За перші 14 місяців існування видання до нього долучилися не лише читачі й нові співробітники, а й дописувачі серед широких кіл сільського вчительства.
Журнал зацікавлював насамперед тим, що на його сторінках надавалася методична підтримка вчителю, всебічно висвітлювалися питання й проблеми, які щоденно поставали перед педагогами.
Історію цього часопису можна поділити на декілька періодів.
1-й період – 1923–1924 – видання ще не мало усталеної позиції, шукало свої шляхи, свою мету. Його зміст слабо диференціюється, переважають статті загального характеру, а поруч з ними – чимало дописів напівгазетного типу.
2-й період – 1925–1926 – період розквіту. У цей час часопис, підхоплюючи нові ідеї, у своїй тематиці переходить від загальних статей до спеціально-конкретних тем, громадсько-актуальних і педагогічно-болючих питань. Тираж видання станом на 1925 рік сягав 10.000 примірників.
3-й період – 1927–1928 – період планової, систематичної праці за усталеними раніше напрямами. Типова структура була доповнена такими розділами: відділ соцвиху й дитруху – статті методологічного та педотехнічного характеру з основних питань соцвиху й дитруху; методика та практика школи; політосвітній відділ; політогляд (раз на 2 місяці дається огляд (переважно) міжнародних подій). Загальний тираж журналу в листопаді 1927 становив 19.000 примірників.
4-й період – 1929–1931, коли тематику журналу визначав народний комісаріат освіти. На зміну творчим і незаангажованим статтям мали прийти доповіді про освіту, політехнізацію школи, соціалістичну реконструкцію села й школи, громадсько-політичну роботу школи, соцзмагання та ударництво, антирелігійне й інтернаціональне виховання, питання політосвіти, інспекторської роботи кіно в школі.
Журнал «Радянська освіта» мав такі основні розділи:
Загальний політично-педагогічний відділ, де містилися провідні педагогічні статті, статті політичного змісту, висвітлювалися основні аспекти освітньої політики тощо; Наука й техніка; З педагогічної практики (досягнення в галузі соціального виховання та освіти загалом, дискусійні методологічні, програмові, планові праці педагогів); З практики політосвіти (завдання, зміст, форми, методи навчання й виховання); Життя на місцях (дописи, огляди роботи й побуту); Дитячий рух та творчість; Інформація та хроніка; Бібліографія (огляд журналів, газет, неперіодичних видань, покажчики літератури щодо різних питань); Листування з читачами; Об’яви.
Журнал славився своїми авторами. Серед них Микола Миронів, Борис Манжос, Яків Мамонтов, Володимир Дурдуківський, Іван Соколянський, Григорій Іваниця, Валентина Дюшен, Антоніна Гендрихівська, Михайло Задериголова, Василь Помагайба, Ян Ряппо, Микола Скрипник та ін.
Майже 50 відсотків публікацій журналу присвячувалися викладанню різних шкільних дисциплін, з-поміж яких провідна роль надавалася методиці викладання в школі мови й літератури (особливо української). Так, у 1928 редакцією часопису було започатковано рубрику «Мова й література в школі».
На допомогу вчителю журнал «Радянська освіта» в 1927 започатковував спеціальний розділ «Наша Трибуна», де щоразу порушувалися найосновніші питання педагогічної практики, де читач мав можливість висловити свої сумніви й побажання.
Видання «Радянська освіта» зацікавлювало не лише своєю науковістю та наближенням до вчителя, а й невисокою передплатною ціною, своєчасним виходом та найголовніше – великою кількістю практиків-освітян серед дописувачів часопису. «Радянська освіта» як громадсько-педагогічний журнал один із небагатьох періодичних видань того періоду був гнучким за тематикою, цікавим, доступним читачам своїм викладом матеріалу.
Залишаючись громадсько-педагогічним місячником, спрямовуючи свою роботу на масову школу, журнал намагався своєчасно реагувати на зміни в освіті, присвячувати їм чимраз більшу й більшу увагу.
1931 став вирішальним для журналу «Радянська освіта», як і для більшості часописів радянської України. Тематика журналу була піддана жорсткій критиці. Відтак, було вирішено, що «Радянська освіта» з 1932 видаватиметься як масовий педагогічний і методичний журнал початкової й середньої школи під назвою «Політехнічна школа».
Журнал «Радянська освіта» увійшов в історію освіти України як один із впливових часописів свого часу, який об’єднував учителів, учених, молодь та всіх зацікавлених. Це періодичне видання стало настільною книгою для масового вчителя.
У фондах Педагогічного музею України зберігається 55 примірників журналу «Радянська освіта» за 1923-1931 рр. Всі примірники журналу оцифровано, і зацікавлений дослідник може ознайомитися з ними у локальній комп’ютерній мережі музею.
Підготував Володимир Шевченко,
провідний науковий співробітник музею
До питання про художнє оформлення журналу «Радянська освіта»
Щодо художнього оформлення журналу, слід зазначити що його обкладинка змінювалася тричі. Як відомо, обкладинка видання покликана рекламувати його зміст, тому найбільш вдалою, на наш погляд, була обкладинка журналу з 1925 до 1930 р., на якій, окрім назви, року видання і номера, розміщувався і весь зміст номера.
Обкладинки журналу «Радянська освіта» різних років
Привертає увагу і оформлення рубрик з використанням різного розміру і типу шрифтів, ліній та орнаментальних прикрас.
Цікаво, що деякі номери журналу ілюструвалися фотографіями шляхом фотовкладок на більш цупкому і якіснішому папері, що нетипово навіть для сучасних педагогічних часописів, а для 1920-х років було справжнім новаторством.
Фотовкладки
У деяких номерах журналу у статтях до ювілеїв творчої діяльності педагогів розміщено їхні фотопортрети. І це чи не єдині фотографії видатних українських педагогів, які дійшли до наших днів.
Рекламних матеріалів у виданні не було, крім оголошень, які закликали передплачувати цей та інші педагогічні журнали, а також навчальну літературу.
Олександр Міхно,
директор музею