Олександр Мусійович Щербина народився 1 березня 1874 в Прилуках.

Його життєвий шлях помічений жахливою трагедією, яка сталася тоді, коли йому не виповнилося і трьох років. Хлопчик, бавлячись на подвір’ї, упав у яму з вапном і отримав опіки не тільки всього тіла, але й внутрішніх органів, та ще й лишився зору. Здавалося б що доля його вирішилася раз і назавжди: сліпий каліка, людина відрізана від усього білого світу, ні на що не здатний і нікому не потрібний інвалід. Та на щастя, все склалося зовсім інакше. Воля до життя, допитливий природній розум, сила волі призвели до того, що він зміг стати не тільки повноцінним членом суспільства, але й людиною певною мірою видатною, яка принесла багато користі іншим.

Втрата зору у ранньому дитинстві не стала перепоною для отримання грунтовної освіти. До 19 років навчався вдома. Справжнім щасливим днем у його житті був той, коли старший брат Костянтин привіз з Одеси першу книгу, надруковану рельєфним шрифтом, спеціально для незрячих. З того й почалася інтенсивна освіта майбутнього вченого. Він швидко і досконало опанував систему Брайля, за допомогою братів вивчив навіть іноземні мови: німецьку і французьку, а згодом ще й латинь і грецьку. Потім, кілька років навчання у Прилуцькій класичній гімназії та її успішне закінчення, успішний вступ на історико-філологічний факультет Київського університету імені Святого Володимира, золота медаль за студентську наукову працю "Вчення Канта про річ в собі" (1903).

У 1908-1918 працював на посаді приват-доцента кафедри філософії Московського університету, читаючи курси з логіки та етики.

Перша світова війна породила багато покалічених людей, з’явилося багато тих, на кому випробували сатанинський винахід початку століття – бойові гази, від яких солдати ставали сліпими каліками. Саме це спонукало вченого зайнятися маловідомою наукою – тифлологією або тифлопедагогікою, тобто, методикою освіти незрячих людей. Він часто відвідував військові шпиталі й притулки для інвалідів війни, розмовляв з воїнами, які втратили зір, піднімав їм дух, допомагав знайти місце в житті.

1918 очолив організацію філософської кафедри в Катеринославському (Дніпровському) університеті, де впродовж двох років викладав філософські дисципліни і давньогрецьку мову. Після закриття університетів в Україні (1920) повернувся до Прилук, де взяв активну участь у створенні місцевої Педагогічної школи, перетвореної згодом на Педагогічні курси, а згодом на Педагогічний технікум технікум, в яких працював упродовж 9 років.  Водночас у 1921—1923 pp. був співробітником Полтавського інституту народної освіти.

Прилуцьким партійним керівникам не до душі була активність, великий авторитет і популярність сліпого філософа. Почалися переслідування і цькування за чітко опрацьованими і перевіреними сценаріями. Спочатку організували лист "трудящихся", якого навіть в місцевій газеті надрукували під заголовком: "Вимагаємо звільнити проф. Щербину". Виявилося, що професор не тільки не став "воінствующим безбожником", але й досі вірить у Бога. З роботи його попросили, а до катівень не потрапив лише через свою незрячість.

Вкрай важкі життєві умови, цькування з боку можновладців підірвали здоров’я О. Щербини, змушеного останні два роки життя провести у психіатричній лікарні. Помер у Києві 7 січня 1934. Похований на Лук’янівському цвинтарі.

Головне місце у науковому доробку О. Щербини посідають його студії, зосереджені на проблемах тлумачення логіки і гносеології Канта. Інші праці вченого присвячено питанням етики, психології й соціальної адаптації незрячих.

Доля Олександра Щербини – яскравий приклад того, що втрата зору не є перепоною для отримання ґрунтовної освіти, активної наукової та громадської діяльності та насиченого, повноцінного життя!

100 років від дня народження Олексія Погорєлова (1919—2002), українського математика, фахівця у галузі геометрії, теорії диференціальних рівнянь

Олексій Васильович Погорєлов народився 3 березня 1919 в с. Короча (нині Бєлгородська область РФ) в селянській родині.

У 1937—1941 навчається в Харківському державному університеті.

У 1941—1945 — навчається у Військово-повітряній інженерній академії імені М. Є. Жуковського.

Після її закінчення працює в Центральному аерогідродинамічному інституті мені М. Є. Жуковського і паралельно навчається в заочній аспірантурі Московського державного університету.

1947 р. — захищає кандидатську дисертацію і переїжджає до Харкова, де починає працювати в НДІ математики і механіки при Харківському державному університеті та викладати на кафедрі геометрії.

У 1948 році захищає докторську дисертацію.

У 1951 році був обраний член-кореспондентом АН України, в 1960 році обраний член-кореспондентом АН СРСР за відділенням фізико-математичних наук. З 1961 року — академік АН України, з 1976 року — академік АН СРСР за відділенням математики.

З 1950 року по 1960 рік — завідувач кафедри геометрії ХДУ. З 1960 року по 2000 рік завідував відділом геометрії Фізико-технічного інституту низьких температур АН УРСР.

Спеціаліст в області опуклої і диференціальної геометрії, нелінійних рівнянь з частинними похідними, засновник нелінійної геометричної теорії оболонок, автор оригінального шкільного підручника з геометрії і університетських підручників з аналітичної геометрії, диференціальної геометрії, основ геометрії.

З оглядом наукового доробку О. Погорєлова можна ознайомитись за посиланням

http://jmage.ilt.kharkov.ua/jmag/pdf/2/jm02-0231r.pdf