80 років томубув заснованийДрогобицький учительський інститут (згідно з постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 15.04.1940).

Згодом  йогореорганізовано у педагогічний інститут(1952),аіз 1998 – це Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка.Під час Другої світової війни інститут не діяв, а з 1944 відновив роботу з такими факультетами: історичний; фізико-математичний; мови і літератури зі спеціальностями: «Українська мова і література», «Російська мова і література». В1954 навчальний заклад отримав ім’я Івана Франка, а в1960 до Дрогобицького педагогічного інституту приєднано Львівський педагогічний інститут.Ректор університету(з 2012),  доктор філософських наук, професорНадія Скотна,  переконана, щона життя мають право сильні сучасні університети європейського рівня і в цьому напрямку наполегливо працює педагогічний колектив, студенти.

Сьогодні Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка – це потужний освітянський навчально-науковий центр, учасник «Альянсу університетів за демократію». Тривалий досвід – готувати високопрофесійних вчителів, а їх за весь час було понад 40 тисяч,і наявність професійних викладачів – дають упевненість у подальшому розвитку закладу.

175 років від дня народження Вільяма Кінгтона Кліфорда (William Kingdon Clifford;1845–1879), англійського математика, філософа

Кінгдон Кліфорд народився  4 травня 1845 в  Ексетері, Велика Британія. Закінчив Триніті-коледж в Кембриджському університеті (1868), отримавши декілька відзнак за успіхи в навчанні. У 1871 році за рекомендацією Джеймса Максвела стає професором математики і механіки Лондонського університетського коледжу. Член Лондонського королівського товариства (1874).

Основні наукові праці вченого стосуються алгебри та геометрії. Кліфорд розвинув геометрію руху, для вивчення якої застосував кватерніони та бікватерніони, що можуть бути застосовані також для вивчення руху в неевклідовій геометрії. Вивчав неевклідову геометрію — праці Рімана та Лобачевського, якого назвав Коперником геометрії. Запровадив означення паралельних прямих, яке має сенс і в Рімановій геометрії. Одну із спеціальних алгебр названо алгеброю Кліфорда.

Кліфорд один з основоположників векторного аналізу. Запровадив (1878) сучасні терміни «дивергенція» і «ротор».

У праці «On the space theory of matter» (1870) висунув передову на той час ідею, що матерія і сила тяжіння є проявами викривлення простору-часу. Цей принцип був покладений в основу загальної теорії відносності. У XX столітті на працях Кліфорда було розвинуто теорію просторів Кліфорда — Кляйна.

Відомий як і популяризатор фізико-математичних наук («The сommonіense of the exact sciences» («Здоровий глузд точних наук»), 1885). П’ятитомне зібрання творів Кліфорда було видано посмертно (1882).

Є у доробку професора Кліфорда і казки для дітей, опубліковані в збірці «The Little People» (1874). https://archive.org/details/littlepeople00pollgoog

Помер учений 3 березня 1879 в Мадейрі, Португалія.

Детальніше з біографією та працями вченого можна ознайомитись за посиланням http://mathshistory.st-andrews.ac.uk/Biographies/Clifford.html

Тищенко Юрій Пилипович (1880-1953) – український видавець, письменник, журналіст, перекладач, суспільний діяч. Працював під псевдонімами С. Ю., Юрій Азовський, Галайда, Федір Гарах, Павло Лаврів (Лавров), Ю. Сірий тощо.

Народився 4 травня в с. Салтичія Запорізької обл. в селянській родині. Після закінчення народної школи та вчительської семінарії на початку 1900-х заробляв приватними уроками, вчителював у народних школах Бердянського повіту. З 1902 викладав історію, літературу  та географію у двокласній школі при залізничному депо на станції Долгінцеве. З липня 1907 за сприяння В.Винниченка працював у страховому товаристві "Дністер" у Львові.

Юрій Пилипович був член Української соціал-демократичної робітничої партії, співпрацював з тижневиком "Земля і воля". Також був членом редакційної комітету «Літературно-наукового вісника» (1912-1913); завідувачем редакції ілюстрованої щотижневої газети для селян і робітників «Село» («Засів») (1909-1912). Юрій Тищенко – один із засновників видавництва «Українська хата» (1909), редактор видавництва «Лан» (1909—1913), директор видавничого товариства «Дзвін» (1911—1924), організатор (1908) та завідувач книгарні ЛНВ у Києві (1911—1913) та її філій у Харкові (1909) та Катеринодарі (1911).

Юрій Тищенко є автором науково-популярних та дитячих книжок, літературно-критичних, публіцистичних, науково-популярних, біографічних статей та оповідань на шпальтах ЛНВ, «Села» («Засіву»), «Ради», «Рідного краю», «Дзвінка», «Дзвону», «Молодої України», «Світла», «Української хати».

Протягом 1917-1918 – голова пресового бюро та редактор "Вісника Генерального секретаріату України" (1917), співзасновник видавництва "Український учитель", журналів "Світло" та "Українська школа".

1918 Юрій Тищенко був відряджений Міністерством народної освіти до Австро-Угорщини та Німеччини для організації видання підручників для народних шкіл. Після тривалої еміграції у 1936 р. переїздить до Ужгорода, де співпрацював з газетою "Українське слово" та виданнями "Просвіти". 1938 відкрив власну книгарню в Перечині. Згодом Юрій Пилипович змушений знов тікати до Праги, де заснував власне видавництво. Упродовж 1939-1945 в серіях "Життя і чин" та "Наукова бібліотека ЮТ (Юрія Тищенка)" було видано "Поезії Тараса Шевченка", праці М.Антоновича, Д.Дорошенка, І.Огієнка, Н.Полонської-Василенко, Д. Чижевського, В. Щербаківського, Д.Донцова, А.Животка та ін.

У травні 1945 Юрій Тищенко залишає Прагу та перебуває у таборах для переміщених осіб. В 1950 під загрозою депортації до СРСР переїхав до США. Помер Юрій Пилипович 5 грудня 1953 у Нью-Йорку.

Деякі з перекладів Юрія Сірого (Юрія Тищенка) зберігаються у фондах Педагогічного музею України. З ними ви можете ознайомитися на нашому сайті, у розділі «Публікації», де представлені  каталоги, в яких розміщено варіанти видань з фондів музею http://pmu.in.ua/books/.

Павел Йозеф Шафарик народився 13 травня 1795 в с. Кобелярово, Королівство Угорщина, нині Словаччина. В 1814 Шафарик закінчив євангелістський ліцей у Кежмарку. В тому ж році вийшла друком його перша збірка віршів – «Татранська муза зі слов'янською лірою». Продовжив навчання в Єнському університеті, проте не закінчивши курсу, залишив навчання. В цей період писав багато віршів,  які зробили його відомим у Словаччині та Чехії.

Працював з 1817 вихователем в Братиславів родині Гашпара Кубіні. З 1819 –директор гімназії у місті Новий Сад, де викладав математику, фізику, логіку, поезію, класичну літературу. У 1823 разом з Янном Колларом видав зібрання народних словацьких пісень. У 1826 написав працю «Історія слов'янських мов і літератур для всіх говірок». Це перша спроба створення історії літератури і мов слов'янських народів.

В 1833 Шафарик переїхав до Праги, де працював редактором  «ЧасописуЧеського музею», ж.«Свєтозор». Понад 10 років працювавцензором книг, був позаштатнимпрофесоромслов'янської філологіїКарлового університету в Празі, а з 1841 став хранителем бібліотекиКарлового університету, а з 1848 – її директором.У 1848 виступив одним з організаторів Слов'янського з'їзду в Празі, у якому взяли участь представники українських організацій Галичини. Був основоположником багатьох галузей славістики.

Досліджував етногенез слов'янських народів, їхні мови, фольклор та історію. До головних наукових праць Шафарика належать: «Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями» (1826), «Про походження слов'ян» (1828), «Слов'янські старожитності» (1836–1837), «Слов’янський народопис» (1842) та ін. Шафарик був одним з перших європейських учених, який науково визначив територію та етнічні українські межі, обгрунтував самостійність української мови та зробив систематичний огляд української літератури.

Помер Шафарик 26 липня 1861, похований у Празі.

 100річні книжкові і100рії

100 років тому у Львові вийшов друком підручник Петра Огоновського «Учебник фізики для низших кляс середних шкіл. Видання III. Зладив Др. Володимир Левицький».

Петро Михайлович Огоновський (1853-1917) - український учений, педагог, громадський діяч. У 1866-1873 навчався у Бережанській гімназії, потім у Львівському та Віденському університетах. Працював учителем української гімназії у Львові, викладав математику і фізику. У 1906-1910 очолював товариство «Просвіта». Петро Огоновський написав  один із перших підручників українською мовою для загальноосвітньої школи, а саме «Учебник фізики для низших кляс середних шкіл» (1897). У підручнику автором зібрана та систематизована низка фізичних явищ, їхні причини та наслідки. Книжка поділена на 9 розділів: «наука о теплї; наука о маґнетизмі; наука о електричности; наука о звуцї, наука о сьвітлї; наука о руху і рівновазі тїл (Механїка); механіка течий; механік аґазїв; основи космоґрафії і математичної ґеоґрафії». Петро Огоновський пише в своєму підручнику, що «кожде явище мусить мати свою причину».  Пропонуємо ознайомитися з електронною копією цього видання у pdf-форматі (https://goo.gl/c4uTK3).

175 років від дня народження Іллі Мечникова (1845–1916), українського, росiйського та французького науковця, лауреата Нобелівської премії (1908)

 Ілля Ілліч Мечников народився 15 травня 1845 в с. Іванівка (Харківської губернії. За два роки закінчив чотирирічний курс природничого відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (1864). Молодий учений займався науковою діяльністю в Неаполі, в Грессенському, Новоросійському (1867–1868) і Петербурзькому (1868–1870) університетах. У 1870–1882 – завідував кафедрою зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету в Одесі; у 1886–1887 завідував організованою ним першою в Росії (і другою в світі) Одеською бактеріологічною станцією (тепер – Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології ім. І. І. Мечникова МОЗ України) – для боротьби з інфекційними захворюваннями; у 1888–1916 – завідував лабораторією при інституті Луї Пастера у Парижі, з 1905 – його директор.

Основні наукові праці Мечникова присвячено еволюційній ембріології, мікробіології, імунології та геронтології. Широко відомими стали праці І. Мечникова про тривалість життя та причини старіння. Він створив власну науку про довголіття – «ортобіоз». Учений вважав, що старість як хворобу можна лікувати режимом харчування і гігієнічними заходами.

Свої філософські погляди природодослідника учений виклав у книгах: «Етюди про природу людини» (1903), «Етюди оптимізму» (1907), «Сорок років пошуку раціонального світогляду» (1913). Іще за життя І. Мечникова його прізвище стало в один ряд з іменами таких світил науки, як Луї Пастер, Роберт Кох, Джозеф Лістер, Пауль Ельріх та ін. Саме Мечников одним із перших розкрив таємниці захисних сил людського організму.

Світову славу Ілля Мечников отримав ще за життя. У 1908 році вручення вченому Нобелівської премії в науковому середовищі було сприйнято як запізніле визнання його досягнень. Більшу половину свого життя легендарний вчений, який був невід'ємною частиною світового наукового прогресу, провів в Україні. Помер Ілля Мечников 15 липня 1916 в Парижі. Його ім’ям названо Обласну клінічну лікарню ім. Мечникова. у м. Дніпро.

180 років від дня народження Омеляна Партицького (1840–1895), українського мовознавця, етнографа, історика, педагога

Омелян Партицький народився 28 травня 1840 у с. Тейсарова на Жидачівщині (Львівщина). Початкову освіту здобув у Стрию, навчався в Бернардинській гімназії, згодом – у Львівському університеті, який закінчив у 1863. Відтоді фактично до кінця свого життя працював учителем у гімназіях і семінаріях – учителем української мови і літератури в гімназіях Чернівців і Тернополя, а з середини 1868– у Львівській чоловічій і паралельно викладав в жіночій вчительській семінаріях.

Окрім учительської роботи, О. Партицький активно займався редакторською та видавничою діяльністю. Він виступив засновником і став редактором «Газети шкільної» (1875–1879). З початку 1880 аж до 1885, ставши засновником, займається виданням літературно-наукового часопису «Зоря», який згодом був трансформований у «Літературно-науковий вісник» Наукового Товариства ім. Шевченка.Але найбільше уваги О. Партицький приділяв педагогічній роботі. Впродовж 1875–1879 надрукував на шпальтах «Газети шкільної» цілий ряд статей про виховання: «Гадки про виховання домашнє», «Якими средствами педагогічними ділати треба проти лінивства», «Листи о вихованю». В цих та інших педагогічних статтях О. Партицький, доводив, що основним структурним елементом виховного ідеалу є насамперед родинне виховання

Окрім цього педагогу належить упорядкування на видання читанок для народних шкіл та граматик: «Руска читанка для нижчих кляс середніх шкіл» (1871), «Руский буквар для шкіл людових» (1876), «Руска читанка для третьої кляси шкіл народних» (1878), «Граматика руского язика для ужитку в школах людових» (1880). Остання з точки зору методики викладання української мови була одним із найкращих видань граматик української мови того часу.

Будучи активним громадським діячем і професійним педагогом, О. Партицький став одним із ініціаторів-засновників студентського благодійного товариства «Дружескій Лихвар» (1871) та «Руського Товариства Педагогічного»; організував культурно-просвітню організацію «Просвіта», ставши її почесним членом, а в 1874 виконував обов’язки голови товариства.

В останні роки життя у педагога погіршилося здоров’я і він був змушений часто їздити на лікування до Одеси, а 21 січня 1895 Омелян Партицький раптово помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.