Сьогодні - 18 грудня - виповнюється 130 років від дня народження письменника, драматурга, театрального діяча Миколи Куліша (1892—1937).

Микола Куліш народився 18 грудня 1892 року у с. Чаплинці Дніпровського повіту (зараз — Херсонська область). Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 року на зібрані односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, пізніше навчався в Олешківській прогімназії. А в 1914 році вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету, але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив військову кар’єру, дослужившись до поручика.

 Завершивши у 1921 році військову службу керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, Куліщ перейшов на цивільну службу. Він обіймав адміністративні посади в Олешках, з головою поринув у освітянську службу в Дніпровському повіті. Дружина Антоніна Куліш писала про його педагогічну діяльність цього періоду: «З новим запалом взявся він до праці: організовував школи, відкривав ті, що позакривалися під час війни, організовував дитячі садки, ясла й притулки, на початку 20-х років як освітянський керівник і педагог-практик склав українську абетку (Буквар) для шкіл, назвавши її «Первинка»… Учителі українських шкіл, які приїздили з сіл, дуже дякували за неї складачеві».

 Організовуючи школи, дбаючи про учнів і вчителів, Микола Куліш часто мандрував хуторами, селами й містечками Херсонщини, знайомився з освітянськими справами. У голодні 1921—1922 роки він доклав чимало зусиль, щоб урятувати багатьох школярів від смерті й зберегти численні невеликі школи. Працюючи з кінця 1922 року в системі губернської освіти в Одесі, Микола Куліш продовжував перейматися проблемами організації та розвитку національної школи, у якій пріоритетами ставали формування української культури, ментальності, національної самоповаги. Він предметно сприяв становленню національної школи на півдні України, такої школи, де викладання велося українською, рідною для значної частини населення мовою.

У 1925 році разом із родиною Куліш переїхав до Харкова. Саме у Харкові він познайомився з українськими письменниками, зокрема, Остапом Вишнею, Миколою Хвильовим, Аркадієм Любченком. Але найголовнішою у його житті стала зустріч із Лесем Курбасом. Разом вони створили новий український театр.

Крім цього, у Харкові Куліш займався громадською діяльністю, 1926 року очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), редагував її журнал. Також був редактором «Пролітфронту» і «Літературної ярмарки».

Розквіт таланту Куліша-драматурга припадає на 1920-ті - І половину 1930-х років. У цей період у своїй творчості він розвиває всі жанри драматургії: комедію («Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Мина Мазайло»), трагедію («97») та драму («Маклена Ґраса», «Патетична соната», «Зона»). Але невдовзі проти нього розгорнули ідеологічну кампанію, а п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» назвали ворожими комуністичному режиму.

Останнім твором Куліша стала «Маклена Ґраса». Соціально-психологічна драма оповідала про протистояння людини і суспільства. На жаль, для Миколи Куліша це протистояння було вирішене. 7 грудня 1934 року його заарештували, згодом засудили до 10 років ув’язнення із конфіскацією майна. Під арештом він захворів на туберкульоз. Але помер не від нього, разом з другом Лесем Курбасом його розстріляли 3 листопада 1937 в урочищі Сандармох.

Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років від дня народження Миколи Куліша відзначається на державному рівні.