Сьогодні – 6 січня – виповнюється 125 років від дня народження поета Володимира Сосюри (1898–1986).

Володимир Сосюра народився на станції Дебальцеве. Його батько, Микола Сосюра, працював сільським адвокатом, шахтарем. Вже з 11 років малий Володимир допомагав батькові на шахті, потім працював в бондарному цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом.

З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі міста Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізниці, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу (місто Верхнє). Пізніше навчався в Комуністичному університеті в Харкові (1922-1923) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923-1925).

Володимир Сосюра брав участь в Українській революції в Армії УНР, входив до складу особистої варти Петлюри.

Великий вплив на Сосюру як поета склав його дід - Володимир Кирилович: «Дід, як і мій батько, писав вірші, теж із сатиричним уклоном і теж українською й російською мовами. Пам'ятаю зміст його сатиричної поеми українською мовою, датованої 1859 роком. Дід мій був дуже балакучий, натхненний і все мені розповідав про Гарібальді 6 і взагалі всякі інтересні романи. Він розповідав так натхненно, що у мене од захвату серце сіяло, як сонце, і я не міг його наслухатись.».

Перший вірш (російською мовою) надрукував у 1917 році. В архівах збереглися недруковані вірші Сосюри (українською мовою), писані за його перебування в Армії УНР. Починаючи вже з раннього періоду творчості, в поезії Сосюри знайшли відображення і суперечності його доби: типова для українського інтелігента 20-х років неможливість поєднати більшовизм з почуттям національного обов'язку: поема про внутрішнє роздвоєння («комунар і націоналіст») «Два Володьки» (1930), відразу після виходу заборонена збірка «Серце» (1931). Попри заборони, у творчості Сосюри того часу потужно пробивається мотив українського патріотизму (недрукована поема «Махно», відома лише в уривках «Мазепа», 1930).На початку 1930-х років це призвело Сосюру до конфлікту з комуністичною партією, членом якої він був з 1920 року. На тлі голодної смерті мільйонів українських селян, і репресій та розстрілів діячів української культури довело Сосюру до межі психічного розладу. Попри ці несприятливі обставини, у 1930-х роках Сосюра майже єдиний в Україні культивував інтимну, любовну лірику: «Червоні троянди» (1932), «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939), «Журавлі прилетіли» (1940) та інші. У 1941 році евакуйований до міста Уфа, працював у редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». З повоєнних збірокі: «Зелений світ» (1949), «Солов'їні далі» (1956), «Так ніхто не кохав» (1960).

Помітне місце в творчості Сосюри посідають також ширші епічні полотна: поеми «1871» (1923), «Залізниця» (1924), віршований роман «Тарас Трясило» (1926). Він - автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота». Належав до низки літературних організацій - «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.

У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 року. Його знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 року. 

У 1958 році Володимир Сосюра пережив перший інфаркт, відтоді перестав вживати алкоголь, курити та грати в улюблений більярд. Підкосив його другий інфаркт, після якого він майже не виходив з помешкання. «…вони з мамою поїхали якось у Кончу-Заспу і через день-два тато помер», — згадував син Володимир.

8 січня 1965 року його не стало. Похований Володимир Сосюра у Києві на Байковому цвинтарі.

Творчість Володимира Сосюри вивчають за шкільною програмою у 8 класі.