(до 140-річчя від дня народження українського громадського і політичного діяча, педагога, літературознавця і письменника Івана Матвійовича Стешенка)
«Із Стешенком приємно було працювати. Це був молодий, розумний діяч, на формальний бік справи звертав він мало уваги, але певно й рішуче дотримувався гасла: негайна українізація народної освіти, усіх шкіл й усіх шкільних установ».
Із спогадів Софії Русової.
Іван Матвійович Стешенко був надзвичайно обдарованою людиною. Вже в дитинстві виявився його поетичний талант та здібності до іноземних мов. Тоді ж він відчув себе українцем і все своє коротке життя присвятив розвитку української національної освіти.
Народився Іван Матвійович в м. Полтаві у багатодітній сім’ї відставного унтер-офіцера та полтавської міщанки. Завдяки батькам отримав ґрунтовну освіту – Полтавська класична гімназія, історично-філологічний факультет Київського університету (1896). В студентські роки він виявив величезний інтерес до слов’янознавства, українознавства, досконало вивчав іноземні мови. Писав вірші, перекладав українською мовою твори Овідія та Шіллера, поезії французьких та болгарських авторів, брав участь у роботі літературно-мистецького гуртка «Плеяда».
Педагогічна діяльність почалась у 1896 році – почав учителювати в Київській жіночій гімназії. Наступного року за участь в антиурядовій демонстрації його ув’язнюють, а потім висилають з Києва. До Києва повернувся лише 1900 року. На цей час він мав уже дві поетичні збірки «Хуторні сонети» (1898) та «Степові мотиви» (1901), монографію «І. П. Котляревський у світлі критики» (1898, за неї одержав звання лауреата Російської АН), «О. П. Стороженко. Причинки до характеристики його творчості» (1901), а також велику кількість перекладів. Наукові праці вміщував у «Записках Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка» (Львів), журналах «Киевская старина», «Літературно-науковий вісник», у російській періодиці.
Під час революції 1905 р. надрукував низку статей із мовного та національного питань, у яких обстоював думку про доконечність національної школи та запровадження української мови в усіх сферах вжитку. Видавав часопис «Шершень», а після його заборони — журнал «Ґедзь». У 1908 р. обраний секретарем, згодом — товаришем голови «Українського наукового товариства» у Києві. Видав ґрунтовні наукові дослідження: «Історія української драми», «Проби біографії й оцінки діяльності П. Куліша».
У 1913—1914 рр. був одним із редакторів педагогічного часопису «Сяйво». В роки І світової війни звернувся до дослідження життя і творчості Кобзаря: «Т. Шевченко як великий мистець слова» (1914 р.), «До характеристики творчості Т.Г. Шевченка» (1915 р.), «Російсько-українські паралелі в творчості Шевченка» (1916 р.), «Життя і твори Тараса Шевченка» (1918 р.).
Іван Стешенко особливо проявив себе як організатор народної освіти тоді, коли його запросили очолити у серпні 1917 р. щойно створений Центральною Радою Генеральний Секретаріат Освіти. Програмою його діяльності стала промова перед педагогічною громадськістю: «Український народ є державним на своїй території, але, разом з тим, необхідна повна справедливість щодо національних меншин, що проживають на території України, права яких повинні бути забезпечені. Але всі народності, що проживають в Україні, зобов’язані знати мову, літературу, географію і історію України».
Іван Стешенко, проводячи українізацію школи, твердо стояв на засадах забезпечення у цьому питанні прав усіх національних меншин. У статті «Про українську національну школу» (1917 р.) і в інших своїх статтях він піднімає проблему співвідношення національного та інтернаціонального у справі виховання. Вказуючи на необхідність національної школи для всіх національних груп, Іван Матвійович доводив, що всі народності, які проживають на території України, повинні знати її мову, літературу, географію, історію.
Стешенко був одним із авторів плану організації національної освіти в Україні, який було схвалено на всеукраїнських учительських з’їздах, які проходили 1917 року. Він також займався організацією роботи цих з’їздів.
Секретаріат освіти на чолі із Іваном Стешенком накреслив широку програму національного виховання, основні положення якої викладені у брошурі «Поміч учителю у справі національного виховання». Тут давалися рекомендації, як організувати серед учнів гуртки, українські бібліотеки, театральні вистави, літературні вечори, лекції, екскурсії, подорожі, спілки учнів тощо.
Зусиллями І. Стешенка в 1917 р. було відкрито: 39 українських гімназій, з яких 25 були сільськими, перший в Україні Народний інститут, Педагогічну академію, Академію мистецтв. Державний народний університет.
Життя цього талановитого українця трагічно обірвалося 30 липня 1918 року. Безперечною є заслуга Івана Стешенка в розробці й створенні фундаментальних засад розбудови національної освіти.
