Олександр Мусійович Щербина народився 1 березня 1874 року в Прилуках у родині законовчителя Прилуцької прогімназії. 

У віці 3 років, бавлячись на подвір’ї, упав у яму з вапном і отримав опіки не тільки всього тіла, але й внутрішніх органів, а також втратив зір. Упродовж кількох тижнів родина думала, що він не виживе. Як пізніше напише його дружина Ганна Петрівна в одній з його біографій, цей випадок призвів ще і до того, що Олександр Мусійович став вегетаріанцем.

 

Втрата зору у ранньому дитинстві не стала перепоною для отримання ґрунтовної освіти. До 19 років навчався вдома. Велику роль у його навчанні відіграли брати Костянтин та Григорій.  Олександр Мусійович у кожній редакції своєї автобіографії  зазначає, що його брати досягли значних висот: Костянтин Щербина — професор Одеської вищої школи (викладав математику), а Григорій Щербина — головний лікар сільської лікарні на Донбасі (рукописи О. Щербини зберігаються в Інституті Рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, далі – ІР НБУВ, фонд 34). Брати створювали йому різноманітну тактильну наочність (карти, об’ємні літери та ін.).

 

Щасливим днем у його житті був той, коли старший брат Костянтин привіз з Одеси першу книгу шрифтом Муна. Це рельєфний шрифт, в якому використовуються спрощені рельєфні латинські літери. 

Згодом Олександр Мусійович швидко і досконало опанував систему Брайля, за допомогою братів вивчив навіть іноземні мови: німецьку і французьку, а згодом ще й латину та грецьку.  В одному зі своїх щоденників дружина педагога зазначає, що під час її перебування в Криму Олександр Мусійович прислав їй абетку Брайля, завдяки якій вона змогла читати його листи написані “крапками”

Після закінчення Прилуцької гімназії став студентом Київського університету, який закінчив 1905 р. за напрямом «класична філологія». О. Щербину залишили при кафедрі стипендіатом за казенний кошт, а 1908 р. він на запрошення проф. Челпанова отримав звання і посаду приват-доцента Московського університету на кафедрі філософії та викладав логіку, етику та психологію. 

У 1918 р. О. Щербина – професор Московського університету. Трохи пізніше, в 1919 р, він був запрошений до Катеринославського (Дніпропетровського) університету для організації там кафедри філософії та керівництва нею.

З 1920 по 1929 р. О. Щербина — один із засновників і викладачів психології, педології та етики Прилуцького педагогічного технікуму й Інституту народної освіти у м. Полтаві. 

Тоді особливо гостро постало питання підготовки тифлопедагогів. Це і стало однією з головних турбот О. Щербини, який першим у країні розробив курс тифлопедагогіки та запровадив його до програми викладання в Полтавському інституті народної освіти, де він працював за сумісництвом, у Харкові та частково у Пирятині.

Тривалий час О. Щербина намагався не лише поставити, а й розв’язати питання підготовки вчителів для спеціальних навчальних закладів для сліпих, домогтися відкриття закладу, який готував би тифлопедагогічні кадри. Лише  1 липня 1929 р.  у Київському інституті народної освіти (КІНО) вперше в Україні був відкритий дефектологічний факультет з тифлологічним відділенням, який очолив О. Щербина.

Останні роки життя були для педагога вкрай важкими через супротив консервативних колег. Постійні стреси виснажували та погіршували стан його здоров’я. Два роки до смерті Олександр Мусійович провів у психіатричній лікарні. Помер він 7 січня 1934 року. Його дружина в останніх редакціях автобіографії педагога зазначала причиною смерті атеросклероз. Похований на Лук’янівському кладовищі 

У фондах Педагогічного музею України зберігається 2 прижиттєві статті Олександра Щербини у «Журналі міністерства народної освіти»: «Про спільну освіту сліпих зі зрячими» (1917, Ч. LXVII) та «Завдання і постановка викладання логіки на однорічних курсах» (1916, Ч. LXIV), а також книга з його особистої бібліотеки з тезами доповіді «До чого слід прагнути при вихованні сліпих» (1924). Електронні копії цих праць можна завантажити, натиснувши на зображення нижче. 

«Про спільну освіту сліпих зі зрячими» (ЖМНП, 1917, Ч. LXVII)

«Завдання і постановка викладання логіки на однорічних курсах» (ЖМНП, 1916, Ч. LXIV)

«До чого слід прагнути при вихованні сліпих» (1924)

 

Його архів зберігається в ІР НБУВ, куди його передала на зберігання дружина Ганна Петрівна.

Коло наукових тем, які цікавили педагога, було неймовірно широке. У списку праць, який ретельно доповнювала Ганна Петрівна, знаходимо і філософські роздуми (наприклад, «Вчення Канта про річ у собі» (1904), дослідження відзначене золотою медаллю), методичні рекомендації з вивчення логіки, освіта жінок, аналіз творів В. Короленка тощо. Але головним зацікавленням О. Щербини  була тема навчання незрячих.

Педагог не залишався осторонь і теми військових, які втратили зір на війні. В його особистому архіві зберігаються рукописи статей “Як допомогти осліплим воїнам”,”З мороку вічної ночі (серед сліпих воїнів)”, а також “Проект місця для військовоосліплих”. Реабілітувати та ресоціалізувати воїнів педагог пропонує працею, у тому числі і сільськогосподарською, а також наголошує на важливості самостійного пересування (орієнтування та мобільність, якщо говорити сучасною мовою).

Багато матеріалів у спадщині педагога присвячено навчанню незрячих зі зрячими. До речі, у 1927 р. Олександр Мусійович домігся, щоб Розалія Золотницька навчалася у звичайній школі.

Розалія Львівна Золотницька (1917-2006) втратила зір на 11-му році життя від відшарування сітківки. Учениця і дослідниця життя та творчості О. Щербини. На його вимогу Розалія з 4-го класу навчалася вільнослухачкою серед зрячих дітей у Прилуцькій трудовій школі № 6, незважаючи на значну протидію вчителів. Олександр Мусійович навіть подавав щось на зразок листа-гарантії, щоб Розалія могла вчитись. Успіх Р. Золотницької був підтвердженням ідей О. Щербини про «необхідність наполегливої боротьби проти відокремлення сліпих від зрячих».

Крім написання статей та матеріалів до різних з’їздів та конференцій, Олександр Мусійович багато виступав з лекціями. А завдяки його дружині, яка, крім того, що була його асистенткою і правою рукою, занотовувала всі заходи, вдалося встановити зв’язок Олександра Щербини з Педагогічним музеєм. У щоденнику з усіма публічними заходами та зустрічами педагога знаходимо запис про те, що 5 березня 1916 р. відбулась його публічна лекція у Педагогічному музеї в Києві. А з іншого записника, в якому Ганна Петрівна збирала всі вирізки зі статтями самого Щербини та про нього, дізнаємось і тему його виступу. 

Фрагмент щоденника Ганни Петрівни Щербини. ІР НБУВ, Ф.34 Фрагмент зошита з газетними вирізками . ІР НБУВ, Ф.34

Фрагмент зошита з газетними вирізками. ІР НБУВ, Ф.34

Фрагмент зошита з газетними вирізками. ІР НБУВ, Ф.34

Фотоархів О. Щербини теж досить цікавий. Одна з перших фотографій – фото головного мозку педагога. Річ у тому, що його мозок дружина віддала для вивчення. На звороті фото зазначено, що мозок його важить 1650 грамів. На жаль, мозок Олександра Щербини знаходиться поза межами України 

Фото мозку О.М,Щербини. ІР НБУВ, Ф.34

Зворотна сторона фото мозку О.М.Щербини. Р НБУВ, Ф.34

Біографія педагога, його архів та педагогічний доробок дуже цікаві та насичені численними деталями, що потребують додаткового вивчення та оприлюднення.

У збереженні пам’яті про О. Щербини особлива роль належить його відданій дружині. ФОТО 12

Такж пропонуємо ознайомитися з дописом до 145-річчя О. Щербини у проєкту «Педагогічний календар»: https://cutt.ly/QwN166f3

Педагогічний музей України цією віртуальною виставкою долучається до вшанування пам’яті Олександра Щербини (1874–1934), вченого, філолога, тифлолога, філософа, психолога, педагога.