Педагогічний музей України у межах проєкту «Музейне інтерв’ю» знайомить шановне товариство з досвідом діяльності провідних музейників України, зокрема професійних науковців та практиків. Це історії наших сучасників, які вражають і надихають, що вкрай важливо сьогодні. Нині ми запросили до розмови Олега Топилка – начальника відділу музейно-освітньої роботи Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Пане Олеже, Ваші напрацювання у галузі музейної педагогіки – організація конференцій, підготовка програм для дітей та молоді – свідчать про зацікавленість і бажання професійно зростати. Аби увійти до музейного середовища України Вам, звісно, довелось чимало працювати, тож розкажіть про себе, про шлях у професію.

З дружиною Наталею, м. Київ 2008 р.

Після вистави з батьками і братом, м. Броди, 2000 р.

Родом я із Львівщини. Броди – місто на межі Галичини й Волині. До речі, такою є назва регіональної багаторічної конференції у м. Броди. У 1993 р. закінчив Бродівську загальноосвітню школу №3. Шкільне життя було надзвичайно насиченим і цікавим. Навчання у музичній школі та участь у різноманітних  гуртках дали можливість сформувати власний творчий світогляд і допомогли обрати у майбутньому професію. Після закінчення Волинського державного училища культури та мистецтв моя вчителька з вокалу Надія Корбут запропонувала пройти прослуховування у Волинському музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка, відтак мене зарахували у штат з випробувальним терміном на посаду артиста драми ІІ категорії.

Робота над собою виявилася доволі непростою. Адже впродовж короткого терміну треба було опанувати багато азів акторської майстерності: ораторського мистецтва, пластики, власне, зрозуміти суть і зміст професії. Завжди  буду вдячний педагогу Надії Корбут, режисеру Михайлу Ілляшенку та колегам по сцені, які мені допомагали «ставати на ноги», володіти словом, розуміти ту чи іншу роль «в запропонованих обставинах», взаємодіяти з партнерами, перебувати у постійному пошуку тих чи інших штрихів у формуванні образу (ролі). Як говорив театральний класик Костянтин Станіславський: «любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві». Згодом був Театр ім. Марка Кропивницького у тодішньому Кіровограді (нині Кропивницькому), знайомство з «колискою українського професійного театру», робота на обласному телебаченні, навчання на мистецькому факультеті в педагогічному університеті ім. Володимира Винниченка, яке згодом продовжив в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Роль Фреді,  мюзикл «Моя чарівна леді», м. Кропивницький 2004 р.

Хутір «Надія», фестиваль «Вересневі самоцвіти», 2005 р.

Надалі професія актора допомогла мені реалізувати свої творчі можливості у музейній діяльності, оскільки робота з відповідним інформаційним аспектом, взаємодія з аудиторією, здатність певними сценічними прийомами «оживити» історичний матеріал дозволяє більш доступно, цікаво та вільно комунікувати з різними категоріями відвідувачів. Це своєрідне «оживлення музейного середовища». Доля подарувала мені зустрічі з музейниками, які багато чому мене навчили, допомогли зрозуміти, що таке музей і музейна справа. Це Анатолій Силюк, Валентина Колпакова, Анатолій Горовий, Наталія Горська, Роман Качан та інші.

Робота над інсценізацією, історичний проєкт «Мальована стрічка»

Музейні вечори

Ви один з організаторів уже традиційної щорічної Всеукраїнської науково-практичної конференції «Музейна педагогіка – проблеми, сьогодення, перспективи». Як виникла ідея проведення конференції та хто її розробляв?

Ідея конференції народилася в результаті напрацювань науково-дослідного відділу музейних програм і проєктів, надалі – відділу музейно-освітньої роботи (сучасна назва). Це той досвід методико-практичних прийомів, які дозволяли застосовувати певні ігрові технології в музейній освіті: модуль-семінари, музейні студії, лекції, лекції-вистави, музейні тижні, круглі столи, пленери, музейні дійства, культурологічні проєкти.

Несправедливо було б не згадати секцію «Музейна справа та музейна педагогіка» Міжнародної наукової конференції «Могилянські читання», яка у свій час стала цікавим майданчиком щодо обміну досвідом між музейними працівниками і своєрідною методико-практичною платформою для студентів. На базі науково-дослідного відділу музейних програм і проєктів, спільно з Київським відділенням МАН була започаткована юнацька наукова конференція «Вивчаємо Києво-Печерську лавру разом». Науковці Заповідника були кураторами відповідних тем, які обирали учні київських закладів освіти.

Під час роботи секції «Музейна справа та музейна педагогіка», 2007 р.

Методичні матеріали: «Музейна педагогіка – синтез досвіду»

У 2012 р. вийшла колективна праця нашого відділу: методичні матеріали «Музейна педагогіка – синтез досвіду». Вміння сприймати історико-культурну спадщину крізь творчість, розвиток креативних здатностей особистості, намагання зробити молоде покоління не об’єктом, на який спрямовані зусилля музейників, а повноцінним учасником запропонованого дійства –це ті завдання, які стали для нас фундаментальними.

Робота відділу – це своєрідна лабораторія, яка на той час уже дозволяла  розробляти та втілювати цікаві  ідеї в Заповіднику. Адже, за функціональними завданнями, відділ займався підготовкою тематичних лекцій, організацією виїзного лекторію «Києво-Печерська лавра. Спадщина та сучасність», розробкою сценаріїв та проведення музейно-освітніх, культурно-мистецьких, культурологічних заходів, підготовкою інформаційно-аналітичних матеріалів за результатами соціальних опитувань, пов’язаних з роботою Заповідника, розробкою інноваційних культурно-просвітницьких програм та проєктів з подальшою реалізацією їх у Заповіднику та за його межами.

Тому у 2012 р. старший науковий співробітник, історик і педагог Анатолій Горовий запропонував провести музейно-педагогічну конференцію, яка б давала можливість обмінюватись досвідом з іншими музейними закладами і отримувати відповідні ідеї, знання, покращувати свою методико-практичну базу у співпраці з науково-освітніми інституціями. А у кінцевому результаті стати своєрідним Центром музейної педагогіки. Зауважу, що ця ідея віднайшла розуміння і сприяння керівництва Заповідника, зокрема в особі заступника генерального директора з наукової роботи Валентини Колпакової. Власне, вона і є автором назви нашої конференції. Відомий дослідник в галузі музейної педагогіки, багаторічний учасник Могилянських читань Олексій Караманов став співголовою в організаційному комітеті конференції. На базі Заповідника пан Олексій провів серію відкритих музейно-освітніх лекцій з циклу «Музей як центр комунікації та діалогу у сучасному «суспільстві знань».

Важливим фактором щодо методико-практичного та інформативно-педагогічного розвитку нашої конференції стала співпраця Заповідника з Інститутом педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України. Відповідна взаємодія науково-педагогічного товариства та музейництва мають важливе значення для організації наукових та практично орієнтованих досліджень, планування культурно-освітніх заходів, розробки музейних програм та проєктів, промоції ідей музейної педагогіки. Хочемо подякувати за плідну співпрацю директору Інституту Ларисі Лук’яновій, провідному науковому співробітнику Наталії Філіпчук та всьому колективу.

Практичне заняття під час доповіді на конференції

Загальне фото учасників конференції, 2019 р.

У 2022 р. відбулась вже Десята конференція. Які,  на Ваш погляд, основні тенденції розвитку музейної педагогіки в Україні за ці роки? У чому секрет популярності цього заходу?

Банер конференції 2022 р.	Дистанційна робота учасників конференція
Виступ учасниці конференції Ольги Железник	В келії прп. Марка Печерника, тематичний маршрут «Таємниці підземель верхньої лаври»
Загальне фото організаційного комітету конференції

Музейні експонати мають унікальну можливість впливати одночасно на інтелектуальні, вольові та емоційні сторони дитини; музейна педагогіка суттєво впливає на зміну світогляду підростаючого покоління і є важливою та невід’ємною складовою сучасної педагогічної науки, яка динамічно розвивається в Україні, набуваючи нових форм і способів вираження, а отже, ця галузь потребує постійного розширення та дослідження.

Враховуючи актуальність і перспективу розвитку музейної педагогіки за ці роки, склалася активна наукова, музейно-педагогічна плеяда учасників конференції з різних куточків України: Києва, Львівської, Чернівецької, Волинської, Харківської, Кіровоградської, Черкаської, Полтавської, Запорізької, Дніпропетровської областей, представників знаних в Україні і за кордоном наукових інституцій та закладів вищої освіти, національних заповідників, провідних музеїв країни.

За результатами проведення конференції, ідей і побажань її постійних учасників ми прагнемо щодо створення державного координаційного центру, який надавав би науково-методичну підтримку музейним закладам України, провадив постійний моніторинг стану вітчизняної та європейської музейно-педагогічної галузі, організовував навчання музейних працівників з підвищення кваліфікації шляхом семінарів, тренінгів. Що стало б потужним майданчиком для вивчення  специфіки співпраці представників наукових кіл, музеєзнавців і педагогів різних напрямів, а також актуальності ідей музейної педагогіки в освітньому просторі.

Хочемо висловити вдячність та відзначити важливу роль щодо втілення відповідних напрямів роботи у галузі музейної педагогіки Педагогічному музею України НАПН України. Сьогодні він є потужним комунікатором, інформативною базою серед наукових інституцій і музейної спільноти.

Чи практикували у Заповіднику до Вашого приходу театралізовані екскурсії для дітей та молоді. Розкажіть про найбільш вдалі та в чому полягали труднощі їх проведення?

Ні, не практикували. Це була новітня форма музейно-освітньої роботи, яку ми почали впроваджувати. Своєрідні експериментальні проєкти. Поштовхом для мене стало розуміння керівництва Заповідника та творча співпраця з колегою –істориком-педагогом, старшим науковим співробітником Анатолієм Горовим.

Ми розуміли, що задля підвищення емоційного сприйняття музейної інформації важливо використовувати особливі образно-емоційні прийоми: занурення в минуле, театралізацію, драматургію, персоніфікацію, рольові ігри. Під час такої музейної події відвідувач отримує можливість бути не лише пасивним спостерігачем, а рівноправним співрозмовником, активним учасником діалогу, в ході якого відбувається самонавчання й саморозвиток учня чи студента, включаються механізми його творчої, внутрішньої активності. Важливу роль у цьому процесі відіграють музейні інтер’єри, які слугують опорними сигналами нашої історичної пам’яті. Інтер’єри у музейному середовищі (пам’ятки) відіграють найважливішу роль у сприйнятті історичної інформації, передусім, підростаючого покоління. Кожна музейна пам’ятка – це долі конкретних історичних подій та особистостей. Культурно-освітні заходи, які відбуваються в музейних інтер’єрах, дають можливість відчути дух епохи, проявити інтерес до вивчення та популяризації історико-культурної спадщини, більш якісно засвоїти інформацію. Пам’ятки, музейні інтер’єри, музейний простір – це живі свідки подій, опорні сигнали нашої історичної пам’яті.

Складність втілення відповідних театралізованих проєктів полягає в індивідуальному підході як до кожного учасника дійства, так і до комплексу усіх складових постановочного процесу. Починаючи від сценарію, роботою над текстом, підбором ілюстративного матеріалу, звукового ряду, декоративного оформлення, репетиційного процесу, роботою над роллю.

З найбільш знакових інтерактивних заходів хочу назвати такі: «Гетьман Іван Мазепа та Києво-Печерська лавра», «Тарас Шевченко та Києво-Печерська лавра», «Шляхами генія або Гоголь як пазл», «Гетьман Іван Мазепа доби бароко», «Хресна Дорога. Черниця Нектарія», «Історія однієї пам’ятки», «Куди прямуєш, Русь-Україна?». Сьогодні працюємо над лекцією-виставою «Заповіт Ярослава Мудрого».

Фото з музейних, театралізованих заходів, лекцій-вистав….

Театралізований квест «Гетьман Іван Мазепа і Києво-Печерська лавра»	Літературна композиція «Шляхами генія або Гоголь, як пазл»
Інсценізація «Гетьман Іван Мазепа доби бароко»	Лекція-вистава«Історія однієї пам’ятки»
Лекція-вистава«Куди прямуєш, Русь-Україна?	Вдячні юні глядачі, Обласний художній музей, м. Кропивницький 2018 р.

Останнім часом працівники відділу музейно-освітньої роботи активно працювали над створенням і впровадженням тематичних інтерактивних заходів у межах культурно-освітньої програми «Музейне дозвілля для дітей та дорослих». Наші фахівці: Ольга Гончаренко, Ірина Халіль, Ганна Столова, Сергій Коганов, Олена Балабанова, Тетяна Білоусова, Тетяна Лучук, Олена Завадська. За результатами цієї роботи, як у Заповіднику, так і за межами нашого музейного закладу, було підготовлено й виголошено на конференціях і семінарах ряд доповідей.

Буклет «Музейне дозвілля для дітей та дорослих»

Юні учасники музейного дозвілля

Ви – батько п’яти дітей, чотирьох синів і доньки. Чи долучаєте їх до музейного життя Києва?

Олександр Топилко, Олег Топилко, епізод  з вистави  «Промовте життя моє і стримайте сльози…», 2018 р.	Сини Олександр і Сергій допомагають створювати діамантову писанку, культурно-освітній проєкт «Великодня країна», 2016 р.
Син Євгеній, майстер-клас, 2019 р.	Син Сергій, інтерв’ю на «Радіо культура», 2019 р.
Загальне сімейне фото, 1 вересня 2020 р.	Учасники культурно-освітньої програми «Музейне дозвілля для дітей та дорослих»

Старший син допомагав втілити образ молодого Михайла Бойчука, де зіграв невеличкий епізод з вистави «Промовте життя моє і стримайте сльози…» у Державній академії декоративно-прикладного мистецтва ім. М. Бойчука. Це була дуже цікава постановка за участі студентства під орудою Народної артистки України Галини Яблонської, що готувалась до ювілею Михайла Бойчука у 2011 р. Хочу зауважити, що майже кожен наш захід проходить апробацію, до якої ми залучаємо своїх рідних, друзів, знайомих. А у Резиденції святого Миколая кожен з наших дітей є постійним активним учасником і помічником.  Дружина Наталія, яка надійно тримає наш  активний домашній тил і є моїм добрим порадником, критиком і помічником.

Що планує Заповідник у цей надскладний час?

Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» сьогодні попри усі виклики, реалії воєнного стану готується до весняно-літнього сезону. Це реставрація пам’яток, зокрема Онуфрієвської вежі, що стане у недалекій перспективі Музеєм Гетьмана Івана Мазепи. Триває освоєння нових екскурсійних маршрутів, які наш відділ розпочав у минулому році, зокрема «Таємниці підземель верхньої лаври», продовження культурно-мистецьких проєктів тощо.

Тож віримо в ЗСУ! Допомагаємо нашим захисникам! Тримаємо культурний фронт! Перемоги нам!

З вдячністю

Олег Топилко та працівники відділу музейно-освітньої роботи Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Слава Україні!

Фото з особистого архіву О. Топилка

Розмову вела  Лариса Гайда