Музейне інтерв’ю: Ростислав Шикула

Нині музейна спільнота активно обговорює питання розвитку музейної педагогіки, використання цікавих об’єктів природи, проблеми екології та зміни клімату, але вкрай мало мовиться про фахівців у галузі природничої музеології, зокрема, професійних науковців та практиків. Ми запросили до розмови рівнянина Ростислава Шикулу – відомого мандрівника-дослідника,творця зоологічного музею, доцента кафедри географії і туризму Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука

Розпочнемо з особистісних витоків. Що вплинуло на вибір професії, як формувалися ваші зацікавленості?

 

Народився 1972 року в місті Рівне, ще змалечку відчув потяг до природи. Перебуваючи влітку на селі, у дідуся й бабусі, любив спостерігати за навколишнім середовищем, життям тварин, особливо комах. З 1979 року (1-3 клас) навчався в середній школі м. Оломоуц, з 4-го класу (1984) продовжив навчання в Рівненській ЗОШ № 5 та ЗОШ № 24, де й одержав атестат про середню освіту. В 1989-му вступив до Калінінградського державного університету на біологічний факультет, згодом перевівся у Волинський державний університет ім. Л.Українки та успішно його закінчив у 1996 році за спеціальністю  «Вчитель географії та біології».

 

Пошуки у професії. Де здобували та удосконалювали свій досвід?

 

Уже під час навчання на останніх курсах, з 1995 року, мені було запропоновано залишитись на роботі в цьому ж університеті, де й пропрацював по 1998 рік. Повернувшись до рідного міста, працював учителем біології в Рівненській ЗОШ № 22, а з 2001 року – на кафедрі біології Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. академіка Степана Дем’янчука. Саме у ці часи до сфери моїх наукових інтересів потрапили зоологія, еволюційне вчення, біогеографія, таксидермія та музейна педагогіка. Також розпочав виготовляти навчальні відеопосібники для студентів та школярів.Так на основі власних туристичних подорожей у країни Південно-Східної Азії, Африки, Північної та Південної Америки, на острови тропіків, розробив низку відеопосібників: «Єгипет. Захований у пісках», «Індонезія», «Бразильська Амазонія», «Еквадорська Амазонія», «Колумбійська Амазонія», «Карибські острови», «Галапагоські острови», «Оріноко – сестра Амазонки», «Рорайма– скеля мрій марень та бажань», «Гран Савана», «47 днів перемир’я», – усі вони розміщені на каналі YouTube: Rostyslav2.

Тема вашої дисертації «Фахова підготовка майбутніх учителів галузі природознавства засобами музейної педагогіки». Це узагальнення діяльності чи навпаки певні орієнтири на майбутнє?

Це певне узагальнення й підведення підсумків роботи до 2017 року. Основним виступає не демонстрація власноруч створеного музею, а навчання й виховання у ньому усіх вікових груп.

 

 

Ви – один із небагатьох українських науковців, які працюють у галузі природничої музейної педагогіки, а суттєвим підґрунтям слугує створений зоологічний музей в університеті. Як формувалась і на сьогодні поповнюється його колекція?

Розроблена Р.Шикулою Мобільна експозиційна коробка легко знімається зі стіни й використовується у освітньому процесі.

Моя колекція бере початок у ранньому дитинстві (приблизно з 3-5 років) з першого експоната Жука-плавунця та Жука-бронзівки. Вже тоді ці крупні комахи виглядали для мене ефектними цікавими екземплярами і зайняли своє місце у коробці з-під цукерок (доки їх не порозкушувала навпіл моя двохрічна подружка, що сплутала їх з цукерками).

Сьогодні колекція під назвою «Природничий музей» поповнюється в результаті моїх закордонних подорожей та подорожей Україною. Також майбутні експонати ловлять та приносять мені родичі, друзі й знайомі.

Ваш навчально-методичний посібник «Використання засобів музейної педагогіки у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів та шкіл» поки що єдиний в Україні. Чи плануєте його удосконалювати та перевидавати?

Так, з моменту його видання пройшло вже п’ять років і, безумовно, він потребує переосмисленого та доповненого перевидання, і у планах таке є. Світ стрімко еволюціонує, а методи й засоби навчання у музейному просторі потребують постійного осучаснення та оновлення.

Наскільки сучасні можливості музею допомагають у роботі зі студентами та школярами?

Я розробив власну методику оформлення експонатів. Ну, по-перше, експонат у колекції має бути візуально привабливим. По-друге, повинен мати ефектний візуальний супровід. Тоді він зацікавлює глядача/екскурсанта будь-якого віку. А далі вже лектор/екскурсовод повинен володіти належними фаховими знаннями та педагогічною майстерністю для донесення потрібної інформації до слухача. У разі відсутності лектора/екскурсовода – експонат сам «повинен розповісти про себе». Тоді вдячність екскурсанта/слухача буде вам гарантована. Майже усі лекційні та практичні заняття я проводжу у просторі Природничого музею, серед експонатів власної колекції

Відео за посиланням на Google drive:

 

Тема збереження природного балансу, що впливає на зміни клімату, вкрай актуальна, адже потерпають у світі практично усі. Чому, на ваш погляд, вона недостатньо популярна у сучасної української молоді?

На мій погляд, сьогодні в Україні, людину (Homosapiens sapiens) усі розглядають якось занадто відірвано від решти живих організмів. Розуміння її (людини) як частини біосфери недостатньо транслюється навіть спеціалістами в галузі природничих наук, а у вихованні молоді не вистачає екологічної компоненти та наголосу на ЕВОЛЮЦІЙНЕ минуле нашого біологічного виду. Окрім того, заняття з природничих дисциплін на різних рівнях у школі й ЗВО викладаються «сухо» й не цікаво для молоді.

Мандруючи світом, ви відвідали практично всі природно-географічні райони. Що, власне, найцікавіше у житті мандрівника-дослідника?

 

 

 

 

 

Найцікавіше у житті мандрівника-дослідника – це момент перевірки теоретичних знань практикою: «Я майже все прочитав про гору Рорайма, але «зрозумів» її лише перебуваючи на ній».

Фото і відео з особистого архіву Р. Шикули та відкритих джерел.

Розмову вела – Лариса Гайда