My Calendar

07.06.2023

Іван Багмут: 120 років

Іван Багмут: 120 років

All day
07.06.2023

Багмут Іван Адріанович народився 7 червня 1903 у с. Бабайківка Царичанського р-ну Дніпропетровської області. Закінчив Новомосковську класичну гімназію (1919) та Новомосковську учительську семінарію (1921). У 1921 вчителював у семирічній школі рідного села. У 1922-29 навчався в Харківському сільськогосподарському інституті, але не закінчив його. Впродовж 1920-х працював інспектором Народного комісаріату освіти УСРР, редактором відділу юнацької літератури у Державному видавництві України, літературним редактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом у Радіотелеграфному агентстві України (РАТАУ). Був членом літературних організацій «Молодняк» та «Пролітфронт».

У серпні 1935 за вигадану контрреволюційну діяльність засуджений на шість років позбавлення волі. Відбував строк у виправно-трудових таборах на Півночі Комі. Звільнився 1941, з початком воєнних дій пішов добровольцем на фронт. В лютому 1943 був тяжко поранений і після лікування в лютому 1944 повернувся до Харкова, де працював директором Харківського відділення Укрлітфонду. Реабілітований 1957.

 

Після Другої світової війни працював переважно в галузі дитячої літератури: оповідання для молодших школярів «Шматок пирога» (1957), «Злидні» (1958), «Тихий», повісті для підлітків та юнацтва «Щасливий день суворовця Криничного» (1948), «Блакитне плесо» (1959) та ін. З кінця 1950-х через казку, фантазію, застосовуючи метафору, гумор тощо, намагався говорити з дітьми про загальнолюдські проблеми. Серед оригінальних творів – повість-казка «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964), де Б. використовує прийом алегорії і захоплює читача головним персонажем-котом, який вміє говорити й думати; водночас викриває людські вади: несправедливість людей, їхнє жорстоке поводження з тваринами, лицемірство та брехню. В автобіографічній повісті «Життєпис слухняного хлопця» (1969) йдеться про традиційні людські цінності та психологічні проблеми дитячого та юнацького віку.

Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1973).

Помер Іван Багмут 20.08.1975 у Харкові.

Антін Онищук: 140 років

Антін Онищук: 140 років

All day
07.06.2023

Онищук Антін Іванович народився 7 червня 1883 в м. Коломия Івано-Франківської обл. В 1901, закінчивши Станіславську вчительську гімназію, 18-річним юнаком поїхав учителювати до високогірного гуцульського села Зелениця (нині Черник) Горганах. Створив у селі початкову школу (до 1-го класу пішло 16 учнів) й став у ній першим учителем. став там засновником Черниківської школи, де працював учителем. Організував у селі читальню «Просвіти», допоміг селянам відкрити крамничку та організувати позичкову касу.  У 1908-14  працював учителем  у Карлові на Покутті. Виступав по селах з лекціями про Т. Шевченка, допомагав у роботі «Січей», читалень «Просвіти», гуртків художньої самодіяльності. Створив при «Січі» в Карлові духовий оркестр і брав діяльну участь на Снятинщині в організації святкування 100-річчя з дня народження Т.Шевченка.

У 1914   – співробітник Етнографічної комісії Наукового Товариства імені Т. Шевченка (НТШ) у Львові. Передав для музею НТШ експонати з Гуцульщини і Покуття. Збирав перекази і легенди про Олексу Довбуша. За сприяння Василя Стефаника виступав по селах з лекціями, допомагав у роботі читалень, гуртків художньої самодіяльності, заснував у с. Карлів  духовий оркестр, який брав участь в організації святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. За ці виступи та критику урядовців у пресі австро-польська влада переслідувала його і декілька разів звільняла з посади.

Автор етнографічних праць «З народного життя гуцулів», «Останки первісної культури у гуцулів». Записані ним народні пісні, перекази про опришків, казки, колядки, похоронні звичаї опублікував Володимир Гнатюк в «Етнографічному збірнику» (Т.31-32). Піч час І світової війну він був мобілізований в австрійську армію – служив санітаром. У 1920-тіих – співробітник Кабінету антропології етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН, учений секретар Етнографічної комісії ВУАН, потім старший науковий співробітник Всеукраїнського історичного музею у Києві. У 1921 в с. Старосіллі на Чернігівщині заснував першу етнографічну науково-дослідну станцію,  де були зібрані побутові предмети, що в Музеї антропології і етнології ім. Ф. Вовка сформували окремий відділ монографічного дослідження села Старосілля. Завідував спецфондом у Музеї українського мистецтва. Працював у Києві на викладацькій роботі у художньому інституті (1926-33). Був консультантом першого кінофільму про Т. Шевченка. Наявна у фондах Національного музею історії України  зібрана А. Онищуком або за його участі етнографічна колекція налічує 552 предмети.

У серпні 1937 був заарештований і 19  жовтня 1937 розстріляний. Похований у Биківнянському лісі.  Реабілітований у 1983.

Детальніше: Шаповал С.М., Ковальова Н.М. Життя і діяльність етнографа А. І. Онищука та його внесок у формування етнографічного зібрання Національного музею історії України https://cutt.ly/AwwjsJX3