Чи знаєте ви, хто вперше в науковій літературі використав слово «психологія»? Це був сьогоднішній ювіляр – магдебурзький професор філософії Рудольф Гокленіус.

Рудольф Гокленіус  був представником пізньої протестантської неосхоластики. Він народився 1 березня 1547 у німецькому місті Корбах. Майбутній учений отримав хорошу освіту, навчався в Ерфуртському та Марбурзькому університетах, в 1571 закінчив університет Віттенберга, отримавши ступінь магістра. Після закінчення навчання деякий час керував гімназією у Корбаху, а потім у Касселі. У 1581 став професором першого протестантського університету Німеччини – Марбурзького університету імені Філіпа. Тут він керував кафедрами філософії, логіки, метафізики та етики.

Рудольф Гокленіус був талановитим ученим і плідно працював у різних напрямах. Його багата спадщина містить статті з філософії, математики, географії, астрології та астрономії, ботаніки, зоології, медицини. Гокленіусу також належить один з перших філософських словників - «Філософський лексикон», опублікований 1613, а також перша згадка поняття «психологія», яке він використав в одній із статей у 1590, а пізніше включив його до «Філософського лексикону».

Помер Рудольф Гокленіус 8 червня 1628 року у Марбурзі.

#ПедагогічнийКалендар2022

Олекса #Новаківський: 150 років

Сьогодні 130 років від дня народження художника та педагога, засновника першої в Галичині української мистецької школи Олекси Новаківського.

Народився Олекса Новаківський  в селі Слободо-Ободівка (нині Вінниччина). Мистецьку освіту здобув в Одесі, в майстерні художника Федора Клименка, та в Краківській художній школі. Закінчивши із золотою медаллю навчання у 1900 році, залишився в класі академії ще на два роки – у пейзажиста Яна Станіславського. Відтоді брав участь у багатьох виставках. Створив цілу низку портретів та пейзажів у селі Могила поблизу Кракова.

У 1911 році на виставці у Кракові було презентовано 100 полотен Новаківського. Цю виставку відвідав митрополит Андрей Шептицький, який, вражений картинами Новаківського, запросив художника до Львова та взяв активну участь у його подальшій долі.

У Львові Олекса Новаківський, окрім художньої діяльності, займався й педагогічною. За матеріальної підтримки Андрея Шептицького, створює у своїй майстерні приватну студію, яка пізніше стала унікальною україноорієнтованою «школою Новаківського». Сюди на навчання приїжджали молоді художники не лише з усієї Галичини, а й з Волині, Буковини, Наддніпрянщини. Зі школи Новаківського вийшло багато талановитих українських художників.  У 1924-25 роках Олекса Новаківський очолював мистецький факультет Львівського (таємного) Українського Університету. 

У 1921 році відбулася перша велика виставка робіт Новаківського у Львові, яка стала тріумфом та беззаперечним визнанням художника. Серед шедеврів Новаківського – «Автопортрет», портрети Андрея Шептицького, Олександра Барвінського, Дмитра Левицького, дружини художника («Моя Муза»), «Довбуш», «Юрський собор», ціла низка інших портретів, пейзажних полотен, робіт на побутову тематику.

Помер художник 29 серпня 1935 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. За більшовицьких часів ім'я Олекси Новаківського  тривалий час належало до «заборонених», суворо заборонялося  згадувати про тривалі теплі стосунки митця з Андреєм Шептицьким та іншими представниками львівської інтелігенції. У львівському будинку, де  проживав та мав студію Олекса Новаківський відкрито художньо-меморіальний музей художника.

Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 150 років з дня народження Олекси Новаківського відзначається на державному рівні.

Комітет гуманітарної та інформаційної політики

Друзі, в час випробувань для нашої країни і нації ми продовжуємо реалізовувати проєкт присвячений видатним постатям в історії української освіти, науки та культури. Ми вшановуємо особистостей, які зробили колосальний внесок у розвиток нашої мови, культури і становлення державності.

140 років тому в цей день у Харкові народилася Христина Олексіївна Алчевська, українська письменниця, поетеса, педагогиня, донька Христини Данилівни Алчевської. Освіту здобула у харківській Першій дівочій гімназії та на вчительських курсах у Сорбонні в Парижі. Христина Алчевська-молодша багато вчителювала: викладала українську та французьку мови у середніх і вищих навчальних закладах Харкова; з 1903 працювала в недільній школі своєї матері, де, попри загальну заборону, читала учням українські книжки. Одночасно працювала у видавничому комітеті Харківського товариства грамотності, планувала створити новий підручник з української літератури для трудової школи.

Не менш активною була й громадська та культурно-просвітницька діяльність Христини Алчевської. У роки Української революції 1917-1921 років діячка брала активну участь в організації й проведенні мітингів і страйків учнів середніх шкіл, мала зв’язки з підпіллям. Тоді ж написала низку художніх творів, в яких засуджувалазазіхання на українську державність. Її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник» та ін. Збереження української державності і національне відродження Христина Алчевська вбачала, насамперед, у вихованнідітей та молоді на національнім грунті. Педагогиня проводила активну роботу в учнівських гуртках. Протягом тривалого періоду ця робота була виключно культурницькою, спрямовувалася на формування знань з рідної мови, літератури, історії, прищеплення любові до України.

Христина Олексіївна Алчевська залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.

#ПедагогічнийКалендар2022

Федір (Хведір) #Вовк: 175 років

Сьогодні виповнюється 175 років від дня народження українського антрополога, етнографа, археолога, археографа, музеєзнавця, видавця Федора (Хведіра) Вовка.

Народився Хведір Вовк 17 березня 1847 року в селі Крячківка на Полтавщині. Навчався у Ніжинській гімназії, згодом вступив до Новоросійського університету в Одесі, а за два роки перевівся на навчання до Київського університету святого Володимира. Співпрацював із Михайлом Драгомановим, Сергієм Подолинським, Миколою Зібером в українській революційній газеті «Кіевский телеграфъ». Став одним із засновників Південно-Західного  відділу  Російського Географічного Товариства, також був членом «Старої Громади». Брав участь у археологічних розкопках влітку 1875-го та 1876-го років у Київській та Волинській губерніях.

Після виходу Емського указу, щоб уникнути переслідувань Хведір Вовк переїхав до Женеви. Там він допомагав Миколі Драгоманову у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». Проте через злидні та хвороби, тугу за родиною через два роки повернувся до Києва.  У 1887 році переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Там розпочав свої перші антропологічні та етнографічні дослідження українців.

Після заснування в Парижі Російської вищої школи суспільних наук Вовка обрали професором антропології та етнографії. Він часто приїздив до Львова, де протягом 1903-1904 років влітку читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті. Як дійсний член НТШ був заступником голови Етнографічної комісії Історично-філософічної секції НТШ, а згодом очолив її. Хведір Вовк був активним популяризатором української культури в Європі, одним з перших дослідників палеолітичних пам'яток на території України (Мізинська стоянка, зокрема). Майже 40 років проживав за межами України.

На засіданні Вченої ради Київського університету 18 березня 1918-го року Хведора Вовка було обрано завідуючим кафедрою географії та етнографії. У червні він виїхав до України, але в дорозі захворів на грип і 29 червня 1918 року помер у м. Жлобин (Білорусія) .

Хведір Вовк у своїх дослідженнях сперечався з теоріями ряду російських істориків, що відносили Україну до лише однієї з етнічно-географічних областей південно-західної Росії, й заперечували існування української європейської нації з окремою мовою і відмінною від відсталої російської європейською високорозвиненою культурою. У своїх численних працях з археології, антропології та етнографії вчений довів, що українці — слов'янський народ, з окремішим антропологічним типом котрий має цілком оригінальні етнографічні особливості. Він проводить тезу про кардинальні відмінності українців від росіян і відзначає натомість беззаперечні свідчення величезної кількості спільних рис громадян України з цивілізованими європейськими народами.

З урахуванням публіцистичних статей спадщина Ф. Вовка нараховує 628 праць, виданих по усьому світу переважно іноземними мовами. Він - автор праць «Антропологічні особливості українського народу», «Етнографічні особливості українського народу», в яких обґрунтував, що українці - окремий слов'янський народ зі специфічним домінуючим антропологічним типом.