160 років від дня народження Джеймса Марка Болдуїна (James Mark Baldwin; 1861–1934), американського психолога, філософа, соціолога

Джеймс Марк Болдуїн народився 12 січня 1861 в Колумбії, штат Південна Кароліна.Закінчив Коледж Нью-Джерсі (нині Прінстонський університет). Стажувався в Німеччині уВільгельма Вундта в Лейпцизі і у Фрідріха Паульсена в Берліні. У 1885 став викладачемфранцузької та німецької мов в Прінстонській духовній семінарії. У 1889 розпочав працювати в Університеті Торонто на кафедрі логіки і метафізики. Створення ним лабораторіїекспериментальної психології в Торонто (яка, як він стверджував, була першою в Британськійімперії) збіглося з народженням його доньок Гелен (1889) і Елізабет (1891), що надихнулойого на кількісні і експериментальні дослідження розвитку немовлят, які справили враженняна Жана Піаже і Лоуренса Кольберга. У 1903 Болдуїн перейшов на професуру філософії тапсихології в Університеті Джона Хопкінса. Тут він відродив експериментальну лабораторію,яка була відкрита засновником педології Дж. Стенлі Голлом в 1884 (закрита в 1888 у зв’язку з від’їздом Голла, який став президентом Університету Кларка).

 Болдуїн був одним з небагатьох учених межі XIX–XX століть, хто вважав за необхідне досліджувати не лише пізнавальний, а й емоційний та моральний розвиток дитини. В праці «Духовний розвиток з соціологічної і етичної точки зору (дослідження з соціальної психології)» (1913) Болдуїн зазначав, що необхідним є діалектичний підхід до аналізу духовного розвитку, тобто вивчення того, що являє собою особистість з соціальної точки зору, і вивчення суспільства з точки зору особистості. Говорячи про те, що в духовному розвитку переплітаються набуті і вроджені якості, вчений відзначав, що і соціальне середовище, і спадковість визначають рівень соціальних досягнень людини в суспільстві, оскільки в процесі соціалізації діти навчаються однаковим речам, всім даються однакові знання, однакові норми поведінки, моральні закони. Індивідуальні відмінності полягають не лише у швидкості засвоєння, але і в можливості адаптації до тих норм, які прийняті в суспільстві.

Надаючи великого значення поширенню психологічних знань, Болдуїн заснував в 1895 один з перших наукових психологічних журналів «Психологічний огляд». Виданий в 1901–1905 під його редакцією «Словник філософії і психології» став значною науковою подією і згодом неодноразово перевидавався. Його концепція пізнавального розвитку дітей, викладена в тритомнику «Генетична логіка» (1903–1908), вплинула на погляди Жана Піаже, який в той період навчався в Женевському університеті і був учнем одного з

найближчих друзів Болдуїна – Едуарда Клапареда.

З 1912 Джеймс Марк Болдуїн мешкав у Парижі, де й помер 8 листопада 1934.

130 років тому народився Петро Іванович Смолічев – український археолог, історик стародавнього Сходу, Греції та Риму, краєзнавець та педагог, перший дослідник археологічного комплексу Шестовиця.

Навчався у Чернігівській духовній семінарії, Петербурзькій духовній академії і Петербурзькому археологічному інституті. Брав участь в організації та роботі ХIV Археологічного з’їзду, що відбувся у Чернігові в серпні 1908.

У 1919–1923 працював викладачем у Чернігівському педагогічному інституті, читав лекції з історії стародавнього Сходу, Греції та Риму, а також кілька спецкурсів із педагогіки. Навесні 1923 обійняв посаду завідувача 2-го Чернігівського Радянського музею, який згодом став археологічним відділом Чернігівського державного музею. З 1925 – дійсний член ВУАН, пізніше – співробітник комісії Лівобережної України при історичній секції ВУАН. 

1925 за ініціативою П. Смолічева були розпочаті дослідження комплексу давньоруських пам’яток поблизу с. Шестовиця Чернігівського району. Під його керівництвом тут проводились  розкопки протягом 1925–1927. У різних курганних групах поблизу с. Шестовиця дослідили 42 насипи, провели обстеження та «пробні» розкопки городища в урочищі Коровель. Петро Іванович присвятив старожитностям Шестовиці кілька статей.

Влітку 1927 на прохання Дмитра Яворницького П. Смолічев разом з іншими кваліфікованими археологами був відряджений до експедиції, що працювала в зоні затоплення Дніпробуду. На посаді старшого археолога експедиції він здійснив розкопки культових пам’яток на о. Похилий (1928), розвідки та розкопки на островах Таволжаний, Перун, Орлина Стрілиця (1929), досліджував наскельні зображення між Лоханським та Вовнизським порогами, інші археологічні об’єкти. На підставі отриманих матеріалів П. Смолічев сформулював головні завдання наукового вивчення пам’яток Надпоріжжя.

1933 П. Смолічев у адміністративному порядку був висланий до Середньої Азії. У 1940-х дослідник працював в Інституті історії, археології та етнографії АН Таджицької РСР, здійснив розкопки в районах міст Душанбе, Сталінабада та Дангари. Останні роки життя провів у Таджикистані.

Петро Іванович вільно володів французькою, непогано знав латину, був кваліфікованим художником-графіком і власноруч виконував креслення та замальовки до наукових звітів про археологічні розкопки.

Рік смерті П. Смолічева точно невідомий. За версією сина, він помер 1944. Водночас інші інформаційні матеріали подають інформацію, що П. Смолічев помер 1947 або на початку 1950-х.