170 років від дня народження Роберта Зейделя (Robert Seidel, 1850–1933), швейцарського педагога, теоретика трудової школи

Роберт Зейдель народився 23 листопада в Саксонії. Закінчивши народну школу, почав працювати на місцевій фабриці. Шляхом самомосвіти склав екзамени за вчительську семінарію, потім вчителював, відвідував Цюрихський університет. З 1890 редагував газету «Робітничий голос». Пізніше заснував журнал «Народне право». Викладав у Федеральній вищій технічній школі та у Цюрихському університеті. З 1896 займався громадською роботою в Цюрихському кантоні. Пізніше вступив у членство соціал-демократичної партії і був президентом робочого секретаріату Цюрихського кантону.

У 1880-х роках висунув ідею про трудову школу, що могла, на його думку, здійснитися лише тоді, коли суспільство визнає працю основою всієї культури. Ідеї щодо трудової школи виклав у працях  «Ручна праця – основа і наріжний камінь гармонічної освіти та виховання» (1901), «Трудова школа, трудовий принцип і трудовий метод» (1910), «Школа майбутнього – трудова школа» (1919) та ін. Значний інтерес викликають і тісно пов’язані з ідеями трудового виховання соціально-педагогічні ідеї Р. Зейделя, представлені ​​в його статті «Цілі виховання» (1921).

         Роберт Зейдель був переконаний, що людина зможе здійснити своє призначення не як окрема особистість, а лише як член громади, племені, народу. Вчений писав, що соціальна педагогіка розуміє і розглядає людину не як окрему особистість, а головним чином, як істоту суспільну. Значить, «індивідуальну педагогіку слід вважати великою науковою оманою, оскільки вона розглядає людину як істоту, яка живе сама по собі і сама для себе, а не як соціальну істоту, яка розвивається в суспільстві собі подібних, через суспільство і завдяки складному процесу суспільного життя».

Водночас соціальна педагогіка, за Р. Зейделем, аж ніяк не заперечує індивідуального розвитку людини, оскільки людське суспільство і людська природа складають її основу. Провідні форми соціально-педагогічної діяльності шкіл – ручна праця, гра, сільськогосподарська праця. Вони здатні викликати в учнів «переживання соціального почуття та соціальної волі»

Помер Роберт Зейдель 19 липня 1933 у Цюриху.

Сьогодні виповнюється 210 років від дня народження видатної людини, фахівця-новатора, хірурга, анатома і педагога — Миколи Пирогова.

Микола Іванович Пирогов народився 25 листопада 1810 в Москві в сім'ї військового чиновника, був тринадцятою дитиною в сім'ї. Навчався в приватному пансіоні, а згодом на медичному факультеті Московського університету. Випускник Дерптського університету (зараз університет міста Тарту в Естонії). 1832 захистив докторську дисертацію. 1832–1841 – професор кафедри хірургії і керівник хірургічної клініки Дерптського університетту. 1841–56 – професор кафедри госпітальної хірургії Петербурзької медико-хірургічної академії.

Микола Пирогов — основоположник воєнно-польової хірургії, створив атлас топографічної анатомії людини, запропонував тактику медичного сортування, започаткував використання анестезії при оперативних втручаннях. Під час Кримської війни, був головним хірургом Севастополя,  вперше сформував службу Сестер милосердя. Оперуючи поранених, М. Пирогов вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку. Зробив тисячі операцій, рятуючи життя пораненим воїнам. Своєю самовідданою і здебільшого безкорисливою працею він перетворив хірургію на науку.

Микола Іванович у 1856 був призначений попечителем Одеського навчального округу, а з 1858–1861 – попечитель Київського навчального округу. У своїй новаторській педагогічній діяльності, сприяв демократизації освіти, а саме піклувався про всенародне початкове навчання, про підготовку вчительських кадрів; високо підносив роль жінки в суспільстві; у реформі вищої школи виступав за автономію університетів, за розширення можливостей для вступу в університети різних верств населення та ін. Микола Іванович сприяв організації недільних шкіл для дорослих у Києві (1859) та створенню Новоросійського університету в Одесі (1863).

З березня 1861, вийшовши у відставку, Пирогов до кінця свого життя проживав у своєму маєтку у с. Вишні (нині м. Вінниця), де лікував хворих у заснованій ним лікарні, а також активно займався громадською роботою.

М.Пирогов помер у с. Вишні у 1881. Набальзамоване тіло зберігається у склепі церкви біля будинку-музею М.Пирогова у Вінниці.

У фондах Педагогіного музею України зберігаються праці М. Пирогова, а саме «Собрание литературно-педагогических статей Н.И. Пирогова» (К.,1861), «Сочинение Н.И. Пирогова.Т.ІІ 2-е изд.» (К.,1916).