Митрофан Васильович Бречкевич народився 4 червня 1870 в с. Бакоти, нині село Кременецького району Тернопільської області. У 1901 закінчив історико-філологічний факультет Юр'євського (нині – Тартуського) університету. Навчаючись в університеті, заробляв на життя приватними уроками.

М. Бречкевич працював у свій час викладачем у різних навчальних закладах, зокрема в Юр'євському, Казанському, Київському університетах. У 1918–1922, окрім університету, працював директором Північно-східного археологічного та етнографічного інституту в Казані. У 1923 був призначений професором Катеринославського інституту народної освіти. Важливою і почесною була його робота як голови історико-філологічної секції наукового товариства – відділенняВсеукраїнської академії наук (ВУАН). У результаті керівництва цією секцією у 1929 світ побачила збірка «Наукові записки історично-філологічної секції». Деякий час проживав в Севастополі, де працював у музейному об’єднанні науковим співробітником, збираючи матеріали про оборону Малахового кургану 1854–1855.

Митрофан Бречкевич – історик-слов'янознавець, з 1948 – заслужений діяч науки УРСР. Його праці присвячені історії полабсько-прибалтійських слов'ян,німецькій колонізації Помор’я, а також  дослідженням зв’язків України зі слов’янськими країнами, зокрема слов’яно-сербська колонізація Півдня України і теоретико-методологічний напрям, де він розробляв проблеми раннього середньовіччя у радянській і зарубіжній історіографії та методику викладання історії у німецькомовних країнах. М. Бречкевич є автором праць –  «Східнопоморське князівство та його занепад» (1929), «Вступ до соціальної історії князівства Славії, або Західного Помор'я» (1911) та ін.Його роботи, що залишилися в рукописах, зокрема «Нарис історії середніх віків» (1946), свідчать, що вчений зберігав незалежність міркувань навіть за радянських часів.

Помер М. Бречкевич 26 серпня 1963 у Києві.

100 років тому у Станиславові (нині Івано-Франківськ)  вийшла друком дитяча книжечка «Сем’я Скакунчиків» з 11 ілюстраціями.

Пропонуємо ознайомитися з електронною копією цього видання у pdf-форматі(https://goo.gl/w8r1u0).

Видавництво «Бистриця», в якому друкувалася «Сем’я Скакунчиків», у 1920-х рр. успішно видавала серії «Дитячі читання» та «Бібліотека для української молодіжи», в яких уміщено ілюстровані казки, оповідання тощо.

Деякі з цих видань зберігаються у фондах Педагогічного музею України.

Іван Григорович Озаркевич (1795—1854) — український письменник, культурно-освітній і церковний діяч, співзасновник аматорського театру в Коломиї, який здійснив першу в Галичині прилюдну українську виставу.

Народився в селі Драгомирчани  Івано-Франківської області. Завершивши у 1824 навчання на богословському факультеті Львівського університету, служив деякий час парафіяльним священиком у Глибокому та Коломиї. У період 1837—1853 Іван Григорович, як оповідав народознавець Ярослав Полатайчук, «прийшов до Коломиї на руського пароха», де в  1851 за його клопотання було збудована Воскресенську церкву Благовіщення Святої Діви.

Під час «Весни народів» (революції 1848—1849) — активний член Коломийської Руської Ради та співзасновник першого аматорського театру в Галичині, що ставив глядачам Коломиї прилюдні українські вистави. 8 червня 1848, після піврічної репетиційної підготовки, відбулася прем`єра комедіо-опери Івана Озаркевича «Дівка на виданню або На милуванє нема силування». На посаді артистичного директора керував діяльністю колективу у 1848—1851 рр. За три роки театр презентував 9 постановок, в тому числі 7 в авторстві Івана Озаркевича.

У жовтні 1848 отець Іван бере участь у з`їзді галицьких діячів науки і культури, так званому «Соборі руських учених», працюючи в секціях «шкільній та мови і літератури».

Іван Франко високо оцінив постать Івана Озаркевича, його значення для розвитку української культури, театральної зокрема. Так, він писав, що Озаркевич є людина незвична, різнобічна і артистична, яка «кидалася на ріжні розривки: музика, експерименти фізичні, особливо з електрикою, потроху й малярство – тягли його до себе і хоть убивали час, то не могли заспокоїти його живої, талановитої вдачі… Рік 1848 оживив його надзвичайно». Іван Озаркевич, за образним виразом Івана Франка, «воскреситель щиро народної сцени в Галичині».

Помер Іван Озаркевич 20 серпня 1854 в місті Болехів Івано-Франківської області. У 2008 до 160-ї річниці заснування аматорського театру в Коломиї тамтешній драмтеатр перейменували на його честь: Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. І. Озаркевича.

Дмитро ОлександровичТхоржевський народився 18 червня 1930 у Києві. Закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «технологія машинобудування, верстати й інструменти».Навчання  в  інституті  юнак поєднував із роботою викладача спецтехнології в ПТУ №14  м. Києва.Згодом Дмитро Олександровичпрацював викладачем і завідувачем відділення Краматорського машинобудівного технікумув Донецькій області.

Подальша доля педагога пов’язана з Київським державним педагогічним інститутом ім. О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова), до аспірантури якого він вступив у 1959. Через три роки захистив кандидатську дисертацію,а у 1976 – докторську. Д.Тхоржевський  створив і багато десятиліть очолював кафедру методики трудового навчання й креслення, а також був головним редактором журналу «Трудова підготовка в закладах освіти».

Дмитро Олександровичбув визнаним науковим авторитетом у галузі трудової і професійної підготовки молоді.Був автором і керівником колективів багатьох навчальних програм і навчальних посібників для загальноосвітньої школи, зокрема першого навчального посібника для педагогічних інститутів та училищ з методики трудового навчання – «Методика викладання загально-технічних дисциплін і трудового навчання» (1973, 1980, 1992), що витримав три видання шістьма мовами.

Д.Тхоржевський  доклав багато зусиль для створення спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій з теорії та методики трудового навчання в НПУ ім. М.П. Драгоманова, яку й очолював. Багато років він головував у науково-методичній комісії з трудового навчання Міністерства освіти і науки України.Ще в радянські часи був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, а при створенні Академії педагогічних наук у незалежній Україні (нині Національна академія педагогічних наук України) став одним з її засновників, дійсним членом.В останні роки свого життя вчений займався розробленням концепції виховання національної самосвідомості в середній школі.

У фондах Педагогічного музею України зберігаються праці Д.Тхоржевського, зокрема, «Дидактика трудового навчання» (1972),«Система трудового навчання» (1975) та багато ін., атакож численні публікації педагога в журналах«Радянська школа» та «Школа и производство».

Помер Дмитро Тхоржевський 10 січня 2002 р. 

«Шукайте мене в тому, що я пишу»..

Так говорив улюблений письменник мільйонів, автор, чиї твори розібрані на цитати і перекладені багатьма мовами світу, людина, яка подарувала людству «Маленького принца» — Антуан де Сент-Екзюпері.

Видатний французький письменник, поет, мислитель і льотчик Антуан де Сент-Екзюпері (повне ім’я — Антуан Марі Жан-Батист Роже де Сент-Екзюпері) народився 29 червня 1900 р. у Ліоні у сім’ї дворянина. Навчався Екзюпері в Академії мистецтв на відділенні архітектури. Втілюючи свою мрію про небо, закінчив курси пілотажу і став спочатку цивільним льотчиком, а згодом і військовим. У житті Екзюпері тісно переплелися два покликання – письменництво і авіація. У 1930-ті рр. у статусі журналіста газети «Ентрансіжен» Екзюпері був на війні в Іспанії.  З початком Другої Світової війни записався добровольцем у військово-повітряні сили Франції. У складі ескадрильї Екзюпері здійснив безліч бойових і розвідувальних польотів. Загинув письменник у 1944 р. в небі над Середземним морем, виконуючи бойовий політ.

За своє життя письменник створив чимало літературних шедеврів, які по праву визнані надбанням світової культурної спадщини. Та найвідомішим твором Екзюпері лишається «Маленький принц» (1943). Це поетична казка про мужність і просту, мудрість дитячої душі, такі важливі «недитячі» поняття, як життя і смерть, любов і відповідальність, дружба і вірність. «Адже дорослі спочатку були дітьми, лише мало хто з них про це пам'ятає», — говорить автор в присвяті до книги. Одна з ключових філософських тем казки — буття, яке ділиться на реальне буття — існування та ідеальне буття — сутність. Реальне буття тимчасове, минуще, а ідеальне — вічне, незмінне. Сенс людського життя полягає в тому, щоб осягнути, максимально наблизитися до сутності.

Маленький принц — це символ людини-мандрівника у Всесвіті, що шукає прихований сенс речей і власного життя. Це не просто казка-притча у традиційному вигляді, а модернізований, пристосований до проблем нашого часу її варіант, що містить безліч деталей, натяків, образів, взятих з реалій XX століття. «Маленький принц» перекладений більш ніж на 200 мов світу, при загальному накладі в 80 млн. примірників. Книга входить в топ найпопулярніших книг за кількістю продажу в світі.

Казка-притча «Маленький принц» вивчається в курсі зарубіжної літератури для 6 класу середньої школи.