Нагородження переможців міської дитячої виставки «І на тім рушничкові»

Педагогічний музей України

Нагородження переможців міської дитячої виставки «І на тім рушничкові»

Events in Февраль 2024

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Всеукраїнський круглий стіл, присвячений 125-й річниці від дня народження Григорія Костюка (1899-1982)

Вебінар «Педагогічна мапа Києва: вулиця Професора Караваєва»

Алла Дмитренко надала поради щодо розвитку музею Світязького ліцею

Інтерактивна екскурсія-квест «Скарби давнього Києва: послання археолога»

«Посвята у ліцеїсти» у стінах Національного музею літератури України

Музейні уроки в Миколаївському обласному краєзнавчому музеї

Запрошуємо родини з дітьми на Свято Гарбуза

Програмний цикл-інтенсив «Канікули в Музеї Ханенків!»

Розпочав роботу Віртуальний музей української діаспори

Виставка дитячих робіт «Ангели співають!»

All day: Гренвілл Стенлі Голл: 180 років

All day: Іван Гурович Ткаченко: 105 років

All day: Микола Маркевич: 220 років

All day: Леонард Фрезе: 100 років

All day: Галілео Галілей: 460 років

All day: Євген Березняк: 110 років

All day: Олексій Діброва: 120 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 02.06.2015 by admin

13 травня 2015 року в Меморіальному будинку-музеї Д.І. Яворницького відбулося нагородження переможців міської дитячої виставки робіт юних майстринь вишивки зі шкіл та позашкільних закладів міста «І на тім рушничкові»: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://museum.dp.ua/news_0654.html

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Всеукраїнський круглий стіл, присвячений 125-й річниці від дня народження Григорія Костюка (1899-1982)
Posted on 22 ноября, 2024 Posted by admin
Вебінар «Педагогічна мапа Києва: вулиця Професора Караваєва»
Posted on 22 ноября, 2024 Posted by admin
Алла Дмитренко надала поради щодо розвитку музею Світязького ліцею
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Інтерактивна екскурсія-квест «Скарби давнього Києва: послання археолога»
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
«Посвята у ліцеїсти» у стінах Національного музею літератури України
Posted on 18 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

Музейні уроки в Миколаївському обласному краєзнавчому музеї
Posted on 17 сентября, 2015 Posted by admin
Запрошуємо родини з дітьми на Свято Гарбуза
Posted on 30 октября, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Програмний цикл-інтенсив «Канікули в Музеї Ханенків!»
Posted on 21 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Розпочав роботу Віртуальний музей української діаспори
Posted on 30 октября, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Виставка дитячих робіт «Ангели співають!»
Posted on 15 декабря, 2017 Posted by Валентина Єфімова

2 All day: Гренвілл Стенлі Голл: 180 років All day 02.02.2024 Гренвілл Стенлі Голл (Granville Stanley Hall, 1844—1924), американський психолог, засновник педології Народився в Енфільді, штат Массачусетс, 1 лютого 1844. У 1867 закінчив коледж Вільямса, потім навчався в об'єднаній теологічній семінарії. В 1868–71 вивчав філософію в Німеччині. 1872 розпочав свою кар'єру вчителем англійської мови в коледжі Antioch, в Yellow Springs, штат Огайо. У 1876 повернувся до Німеччини для подальших досліджень, познайомившись з психологом Вундтом та фізиком і фізіологом Гельмгольцом. Там Голл звернув увагу на цінність опитувальника (анкети) для психологічних досліджень. Пізніше він і його учні розробили понад 190 анкет, які сприяли підвищенню інтересу до вивчення розвитку дитини. Його рішення обрати психологію справою свого життя виникло після прочитання «Фізіологічної психології» Вундта, якого вважають засновником експериментальної психології. У 1882 призначений професором психології та педагогіки університету Джонса Гопкінса, де 1883 організував першу в США експериментальну лабораторію з вивчення психічного розвитку дітей, переважно підлітків. Голл також був засновником перших журналів, присвячених проблемам психології розвитку. З 1891 за його редакцією став видаватися журнал «Педагогічний семінар / Pedagogical Seminary» (пізніше «Журнал генетичної психології / Journal of Genetic Psychology»). Однак популярність Голлу принесли переважно його дослідження психічного розвитку дітей. Він є засновником педології – комплексної науки про дитину, в основі якої лежить ідея педоцентризму. Відповідно до неї, на дитині зосереджені дослідницькі інтереси багатьох фахівців – психологів, педагогів, біологів, педіатрів, антропологів, соціологів та ін. Таким чином, педологія об'єднує всі галузі знань, пов'язані з дослідженням дитячого розвитку. У 1888 Голл став ректором університету Кларка (м. Вустер, штат Массачусетс), організував лабораторію, де йому була надана повна свобода працювати і здійснювати масштабні педологічні дослідження. Такі умови діяльності сприяли поширенню ідей педології у США та інших країнах світу. С. Голл наголошував: «Діти – не маленькі дорослі з усіма розвинутими здібностями тільки у зменшеному масштабі, а особливі і відмінні від нас творіння… Діти пристосовуються до середовища, але їх манера тримати себе, їх мислення не подібні до наших». Автор праць «Педологія як основа точної педагогіки» (1893), «Наука про дитину та її відношення до виховання» (1900), «Ідеальна школа на основі вивчення дітей (педології)» (1901). А загалом опублікував близько 500 праць, що охоплюють більшість основних галузей психології. З-поміж них: «Ісус Христос у світлі психології» (1917), «Старість, остання половина життя» (1922), «Життя і сповідь психолога» (1923). Помер Стенлі Голл 24 квітня 1924 р. у Вустері, штат Массачусетс, у віці 80 років. Read more

6 All day: Іван Гурович Ткаченко: 105 років All day 06.02.2024 Іван Гурович Ткаченко (1919-1994) – український учений-педагог, учитель, директор Богданівської СШ № 1 Знам’янського району Кіровоградської області, ініціатор та організатор інноваційних підходів у навчанні і вихованні школярів. Народився 6 лютого 1919 у с. Цибулеве Знам’янського району Кіровоградської області у селянській родині. З дитинства допомагав батькові орати поле і сіяти хліб, пас худобу. Навчався в рідному селі і в 1933 на «відмінно» закінчив Цибулівську семирічну школу. Під впливом свого класного керівника Андрія Конюха обрав професію педагога і з 1934 навчався на робітфаці педагогічного інституту в Зінов’євську (нині Кропивницький). 14 червня 1939 отримав свідоцтво Кіровоградського педагогічного інституту Народного Комісаріату освіти УРСР про те, що він з 1934 по 1937 навчався на фізико-математичному факультеті і йому надається кваліфікація викладача фізики та математики в 5-7 класах неповної середньої школи. У цей час Знам’янський районний відділ освіти направив І. Ткаченка на посаду директора Богданівської вечірньої школи, яку ще необхідно було організувати. Молодий педагог викладав російську та німецьку мови. Через деякий час він з вечірньої школи переходить викладати математику в денній школі. У зв’язку з хворобою легенів він не служив у армії, і в жовтні 1939 був знятий з військового обліку. На початку Другої світової війни І. Ткаченко вступив до місцевого винищувального батальйону, який вів боротьбу з ворогами, з порушниками військового порядку. Йому доручили евакуацію майна, худоби, устаткування, машин на схід. Під час німецької окупації, налагодивши зв’язок з партизанським підпіллям, виконував чимало важливих доручень. З вересня 1941 до грудня 1943 був членом підпільно-диверсійної групи ім. Б.Хмельницького, що діяла в с. Богданівка. Після визволення села від німецьких загарбників повернувся на шкільну роботу. Його призначили директором Богданівської середньої школи, якою він керував наступні 35 років. У 1945 став науковим кореспондентом Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, а в 1947 заочно з відзнакою закінчив фізико-математичний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту. І. Ткаченко був одним із перших ініціаторів організації учнівських виробничих бригад і молодіжних таборів праці і відпочинку. З середини 1950-х років з’являються перші його публікації з досвіду роботи педагогічного колективу Богданівської школи, а підсумком стала книга «Навчально-виробнича і виховна робота в учнівській бригаді» (1964). Значну роль для професійного спілкування відіграло знайомство з Василем Сухомлинським. І. Ткаченко публікує рецензії на праці В. Сухомлинського в обласній та республіканській періодиці. Він написав понад 30 наукових праць, присвячених впровадженню різних аспектів педагогічної спадщини відомого земляка і колеги. Він неодноразово звертався до В. Сухомлинського з проханням стати науковим керівником його дисертаційного дослідження, радився з ним щодо змісту, обсягу тощо. У 1973 І. Ткаченко захистив дисертацію «Шляхи і методи вдосконалення політехнічного навчання і трудового виховання старшокласників сільської школи» на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук в Інституті педагогіки. З 1970 керував роботою школи передового досвіду директорів шкіл області, а в 1971 видав монографія «Трудове виховання старшокласників», яка була відзначена республіканською премією Педагогічного товариства УРСР. Усього з-під його пера вийшло 8 книг та понад 200 статей. Довгий час, з 1944 по 1982, Іван Гурович керував Богданівською середньою школою, де панувала висока культура педагогічного управління й самоуправління, плідно функціонували навчальні лабораторії і різнопрофільні майстерні, навчально-дослідні ділянки, теплиці, сад, діяли учнівські виробничі бригади, наукові товариства, різноманітні технічні гуртки. З 1982 до останніх днів свого життя Іван Ткаченко працював на посаді доцента кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету. Праця Івана Гуровича була відзначена багатьма орденами і медалями; у 1962 йому було присвоєно звання «Заслужений учитель Української РСР», а в 1971 – Герой Соціалістичної Праці. Помер 26 серпня 1994 у місті Кіровограді (тепер – Кропивницький), похований на цвинтарі села Богданівка. Міністерство освіти і науки України засновало нагороду – «Нагрудний знак Івана Ткаченка». У 2004 ім’я Івана Гуровича Ткаченка присвоєно Богданівській загальноосвітній школі №1 (нині – ліцей): https://www.facebook.com/groups/228499274557581/, при якому діє музей: http://pmu.in.ua/pedago_memor_mus_ukraini/musei_ivana_gurovicha_tkachenka/ У 2006 Андрій Іванко захистив дисертацію «Освітня діяльність та педагогічна спадщина І.Г.Ткаченка (1919-1994 рр.)». Read more

7 All day: Микола Маркевич: 220 років All day 07.02.2024 Сьогодні – 7 лютого – виповнюється 220 років від дня народження Миколи Маркевича (1804—1860), українського історика, етнографа, письменника, фольклориста, «першого українського енциклопедиста». Російськими націоналістами Микола Маркевич офіційно був названий як «український буржуазний націоналіст» та підпадав під заборону радянської цензури. Народився Микола Андрійович Маркевич у с. Дунаєць (нині Глухівський район Сумщини) у небагатій дворянській сім’ї, яка належала до знатного старшинського роду. У чотирирічному віці вже вмів читати й писати французькою й німецькою мовами. У 1814—1817 навчався у приватній школі Павла Білецького-Носенка під Прилуками, у 1817—1820 — у Cанкт-Петербурзькому благородному пансіоні Головного педагогічного інституту. З 1820 служив в армії, охарактеризувавши цей період так: «Вступивши на службу, я багато втратив часу для наук, але в службі я став поетом». Маркевич добре опанував музику, навчився грі на фортепіано у відомого піаніста-віртуоза Джона Філда. У 1824 оселяється у своєму маєтку в Україні, де проживав до кінця свого життя. У 1831 видав збірку поезій під назвою «Украинские мелодии. Сочинение Николая Маркевича», в яку ввійшло 36 віршів. Як етнограф видав збірки української народної творчості: «Зібрання малоросійських пісень», «Південноруські пісні». Долучився до укладання українського словника, куди увійшло 45 тисяч слів, прислів'я, приказки, казки, пісні, старовинні універсали, листи, літописи, історичні акти. Був відомим колекціонером старовинних історичних документів. Микола Маркевич – автор близько 200 різноманітних творів, переважно українознавчої та краєзнавчої тематики. У 1842—1843 створив 5-томну наукову працю «Історія Малоросії», в якій використав давніші друковані і рукописні історичні праці (зокрема «Історію русів»), а також корпус документів власного зібрання. Він одним з перших в українській історичній науці обґрунтував тезу про виникнення козацтва як прояв національно-визвольної боротьби. Був знайомий із Тарасом Шевченком і поклав на музику його вірш «Нащо мені чорні брови». Шевченко присвятив Миколі Маркевичу вірш «Бандуристе, друже сизий». Микола Маркевич створив у Турівці (нині Київщина) історичний архів, який налічував 12 тисяч рукописів як українською, так і іноземними мовами. Майже половину з них він устиг класифікувати, системно описати і ввести до каталогу. З 1850-го Микола Маркевич почав тяжко хворіти. Помер у 1860 і був похований у родовому склепі біля церкви Всіх Святих, у посадженому й виплеканому ним саді на правому березі річки Перевід, навпроти села Турівки. Read more

9 All day: Леонард Фрезе: 100 років All day 09.02.2024 Леонард Фрезе (Leonhard Froese; 1924-1994), німецький педагог Народився 9 лютого 1924 в м. Запоріжжі в сім'ї менонітського інженера Петера Фрезе. 1941 закінчив Запорізьку середню школу № 22 й виїхав до Німеччини; був призваний на військову службу. Після важкого поранення йому ампутували ліву ногу. 1944 почав вивчати право і гуманітарні науки в Бреслау. Після війни продовжив навчання в Геттінгені та Базелі. У 1949 захистив докторську дисертацію під керівництвом Германа Ноля в Геттінгені на тему «Освітньо-культурна система менонітської поселенської групи в Росії». З 1950 – науковий співробітник кафедри педагогіки Гамбурзького університету. В 1956-57 читав лекції в Інституті східноєвропейських студій Вільного університету в Берліні. З 1961 – професор кафедри педагогіки Марбурзького університету, де викладав педагогічні науки до 1989, спеціалізуючись на історії освіти, порівняльній педагогіці та освітній політиці. У 1969-70 – ректор, у 1975-76 – заступник декана, у 1984-85 – декан педагогічного факультету Марбурзького університету. В 1985-86 – запрошений професор Гарвардського університету (США) В історії освіти особливий інтерес Л. Фрезе викликав Йоганн Генріх Песталоцці. Своїми лекціями та семінарами, а також есеями та публікаціями своїх докторантів він визначав напрями досліджень постаті й спадщини Песталоцці. В есеї «Песталоцці і пієтизм» дослідив зв'язок Песталоцці з богослов'ям і християнством та продемонстрував вплив пієтистських ідей на швейцарський протестантизм. Заснувавши в 1966 Дослідницький центр порівняльної освіти в Марбурзі, співпрацював з радянськими педагогами, ініціював видання творів і листів А. Макаренка російською та українською мовами з німецьким перекладом. У сфері освітньої політики цікавився розвитком систем освіти в індустріально розвинених країнах Сходу та Заходу. Л. Фрезе належав до покоління вчених, які після Другої світової на основі критичного переосмислення досвіду націонал-соціалістичної епохи та власного воєнного досвіду, прагнули допомогти побудувати демократичну Німеччину. Помер 9 грудня 1994 в Марбурзі. Read more

15 All day: Галілео Галілей: 460 років All day 15.02.2024 Галілей народився 15 лютого 1564 в місті Піза, неподалік від Флоренції в сім’ї родовитого, але збіднілого дворянина Вінченцо Галілея, видного теоретика музики та лютніста. Повне ім’я: Галілео ді Вінченцо Бонайуті де Галілей (Galileo di Vincenzo Bonaiuti de ‘Galilei). Галілей сформулював принцип відносності руху, встановив закон інерції, закони вільного падіння тіла і тіла, що кинуте під кутом до горизонту, відкрив закон сталості періоду коливання маятника і висунув ідею застосування маятника в годиннику. Він також проводив дослідження в галузях гідростатики та опору матеріалів, винайшов гідростатичні ваги, телескоп, прообраз термометра – термоскоп. Усім відома боротьба Галілея за утвердження геліоцентричної системи світу Коперника. Галілей був також музикантом, художником, теоретиком мистецтва. Його твори, написані на високому художньому рівні, сприяли утвердженню італійської літературної мови. Галілео Галілей прожив складне життя. Захоплюючись з дитинства музикою та малюванням, мріючи стати священиком, він розпочав свою вищу освіту за настановою батька на медичному факультеті. Студентом, вперше ознайомившись з геометрією, став самостійно вивчати математику, викладати яку був запрошений до Пізанського, а згодом і до Падуанського університету. Знайомство з теорією Коперника, недавня календарна реформа, поява наднової зорі привернули його увагу до астрономії, яку він надалі не тільки вивчав та викладав, а й популяризував, уже тоді читаючи лекції для населення та демонструючи небо в телескоп. Схильність до пошуку істини та надзвичайно велика популярність ученого спричинили переслідування інквізиції – суд, в'язниця. 10 останніх років життя Галілей провів під суворим домашнім арештом. Ніколи за все життя не покидаючи межі Італії, Галілей зазнав світової слави. Деякі з висловлювань Галілея і сьогодні є актуальними. Наприклад: "…Вимагати, щоб люди відмовлялись від власних суджень і підкорялись судженням інших, і призначати осіб, абсолютно неосвічених в науці чи мистецтві, суддями над людьми вченими – це такі нововведення, які здатні довести до загибелі і зруйнувати державу". Цитати Галілео Галілея А все-таки вона крутиться! Найвища мудрість — знати самого себе. Ніщо велике у світі не здійснювалося без пристрасті. Математика — це ключ і двері до всіх наук. Розум людини — одне з найдивовижніших творінь Бога. Read more

25 All day: Євген Березняк: 110 років All day 25.02.2024 Євген Степанович Березняк – український педагог, письменник, військовик, учасник Другої світової війни, Герой України. Народився 25 лютого 1914 у Катеринославі (нині – Дніпро). В родині, крім Євгена, було ще дві доньки – Лідія та Євдокія. Сім’я жила дуже бідно, але дружньо. З дитинства Євген допомагав батькові, який і прищепив йому любов до праці. 1929 після хвороби передчасно пішла з життя мама і Євген залишив родину та вступив до педагогічного технікуму в місті Зінов’євськ (нині – Кропивницький). Завершивши навчання, учителював у школах Кіровоградської та Дніпропетровської областей. У 25-річному віці став завідувачем відділу народної освіти Львова (1939-41) та був нагороджений медаллю «За трудову доблесть». Учасник Другої Світової війни. У 1941-43 перебував у підпіллі на Дніпропетровщині, організував записування звернень Інформбюро і розповсюдження листівок серед жителів Дніпропетровська. У січні 1944 представники розвідувального управління штабу 3-го Українського фронту, поінформовані про роботу Березняка у підпіллі, запропонували йому навчання у розвідувальній школі. Погодившись без вагань, у липні 1944 закінчив її з відзнакою. Тоді ж прибув до штабу 1-го Українського фронту, який дислокувався у місті Проскурів (нині – Хмельницький). На той час війська фронту успішно завершували Львівсько-Сандомирську наступальну операцію, складалась сприятлива обстановка для наступу на територію Польщі та проведення Вісло-Одерської наступальної операції. У штабі фронту Є. Березняк був призначений командиром розвідувальної групи, отримав псевдонім «Голос» та розпочав підготовку до виконання завдання в окупованому Кракові з метою розвідки системи оборони німецьких військ на підступах до міста. У ніч з 18 на 19 серпня 1944 розвідувальна група десантувалася в районі Кракова. Через помилку льотчиків розвідники приземлились на значній відстані один від одного та від потрібного району. Є. Березняк швидко зорієнтувався на місцевості та вирушив у напрямку Кракова для подальшого об’єднання з іншими членами групи. Однак на другий день він потрапив до гестапо. Чи то доля вирішила, що він ще не виконав свою місію на землі, чи то завдяки вродженій кмітливості і винахідливості, але 27 серпня 1944 на краківському ринку Тандетта йому вдалося втекти. Далі він ще 156 днів успішно виконував завдання командування. В цілому розвідувальна група під командуванням Є. Березняка повністю викрила краківське угруповання німецьких військ. Окрім того, вони добули план мінування фашистами Кракова. Практично своїми діями розвідгрупа Березняка врятувала десятки тисяч життів мирних польських жителів, а також Краків від руйнування. Виконавши завдання та повернувшись до розвідувального відділу фронту, Є. Березняк доповів керівництву про дії групи, у т. ч. про перебування у полоні. Після цього був направлений у перевірочно-фільтраційний табір НКВС. Численні перевірки підтвердили його невинуватість і за клопотанням Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС СРСР Є.Березняк був звільнений та демобілізований. Після війни закінчив Дрогобицький педагогічний інститут (1947) та повернувся до педагогічної праці. У різні часи: директор школи, начальник Львівського міського відділу народної освіти, начальник Головного управління шкіл при Міністерстві освіти України. Захистив кандидатську дисертацію, написав п’ять монографій, мав понад 100 наукових публікацій. Заслужений учитель України, почесний академік Академії педагогічних наук. На пенсію вийшов у 1998 у 85-річному віці. Повністю реабілітували Є. Березняка тільки через 20 років після закінчення Другої світової війни завдяки публікаціям у пресі та зйомкам декількох документальних фільмів і телепередач. Зокрема, 1965 у газеті «Комсомольська правда» було опубліковано статтю про діяльність групи «Голос» та порятунок Кракова «Місто не повинно померти!». Після публікації Є. Березняк був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня. Через рік письменник Юліан Семенов на основі архівних матеріалів про діяльність розвідгрупи Є. Березняка написав повість «Майор Вихор», за якою було знято однойменну кінострічку. У 1971 вийшла з друку книжка Є. Березняка «Я – Голос», яка п’ять разів перевидавалась в різних країнах загальним тиражем у понад 2 мільйони примірників, а на екранах популяризувались документальні фільми. Є Березняк – повний кавалер ордена Богдана Хмельницького. Почесний громадянин ряду міст. У 2001 Указом Президента України йому присвоєно звання Герой України, а у 2005 – військове звання «генерал-майор». Помер в Києві 23 листопада 2013, похований на Байковому кладовищі. У 2014 Воєнно-дипломатичній академії України було присвоєно ім’я Євгена Березняка, а на Кіровоградщині працює Опорний заклад «Ліцей №1 імені Героя України Березняка Євгена Степановича» Помічнянської міської ради. 25 лютого 2014 Національним банком України випущена ювілейна монета, присвячена 100-річчю від дня народження Героя. 25 лютого 2016 було відкрито меморіальну дошку Євгену Березняку на будинку № 11 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка у Києві, де він жив. Також рекомендуємо ознайомитись: Олександр Міхно. Педагогічна спадщина Євгена Березняка: музейний аспект: https://cutt.ly/twBoD6Lt Read more All day: Олексій Діброва: 120 років All day 25.02.2024 Олексій Тимофійович Діброва – вчений, географ, педагог, засновник української наукової школи економічної географії, організатор географічної освіти, методист та громадський діяч. Народився 25 лютого 1904 в селі Тупичеві, нині Городнянського району на Чернігівщині. Навчався у середній школі в місті Городня. 1922 закінчив спеціально-економічну профшколу, а 1927 – Київський кооперативний інститут. Під час навчання в інституті виявив зацікавленість до науки і був рекомендований до аспірантури при Українському науково-дослідному Інституті географії і картографії у Харкові, яку успішно закінчив 1932 за спеціальністю «економічна географія». Викладав у Харківському фінансовому інституті та Харківському інституті торгівлі. З 1934 – у Києві: доцент кафедри економічної географії Київського університету та завідувач відділом економічної географії Науково-дослідного географії при університеті. Одночасно за сумісництвом завідував кафедрою економічної географії Київського педінституту. 1936 захистив кандидатську дисертацію, присвячену комплексному вивченню Бессарабії. Під час Другої світової війни працював в евакуації. У 1944-47 – у Київському університеті на посаді директора Науково-дослідного інституту географії. У 1948-56 завідував відділом методики географії Українського науково-дослідного інститут педагогіки (УНДІП). 1959 захистив докторську дисертацію «Географія Української РСР». Підготував понад 10 кандидатів та трьох докторів географічних наук. У 1959–1973 – завідувач кафедри економічної та соціальної географії Київського університету. Читав лекції з економічної географії на економічному факультеті, факультетах міжнародних відносин та журналістики. У професійному середовищі О. Діброву вважають видатним фахівцем у галузі дослідження географії господарства нашої держави та її регіонів, економічного районування території України й методики викладання географії. Був ініціатором низки видань та їх редактором, автором багатьох статей, які опубліковані в різних збірниках. Так, серед географів України відомі чотиритомник «Видатні вітчизняні географи, мандрівники і мореплавці» (1951-57), географічні щорічники «Географія в школі» (1948-56), «Краєзнавство в школі» (1950-56), збірник «Педагогічні читання з географії» (1950-57), які надали вчителям значну методичну допомогу. В них вміщено статті й методичні поради з актуальних питань методики географії, організації та проведення краєзнавчої роботи в школах. Вагомим є внесок ученого і у розвиток картографії. Він був науковим консультантом та редактором численних атласів, енциклопедій, навчальних настільних карт УРСР та окремих її областей. В 1953-64 за редакцією О. Діброви вийшло декілька збірників Географічного товариства України з економіко-географічної проблематики. В 1966-72 очолював редакційну колегію міжвідомчого наукового збірника «Економічна географія», започаткованого у 1966 (вийшло 15 випусків). Підготував до друку низку підручників та навчальних посібників з географії, серед яких: підручник «Географія Української РСР» для середньої школи, що витримав 11 видань протягом 1960-71 і був виданий українською, російською, польською, угорською та румунською мовами, «Географія Української РСР: Підручник для студентів географічних факультетів університетів і педінститутів України» (1954, 1958, 1982). Громадська діяльність О. Діброви різноманітна: голова науково-методичної ради Секції географії Міністерства освіти України, член експертної комісії геолого-географічних наук Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України, член Президії Вченої ради Географічного товариства України, товариства «Знання» тощо. Здійснював значну організаційну та просвітницьку роботу, часто виступав на республіканському радіо і телебаченні з цікавими лекціями. Помер 21 січня 1973, похований у Києві на Байковому цвинтарі. Read more