Кастинг юних екскурсоводів

Педагогічний музей України

Кастинг юних екскурсоводів

Events in Декабрь 2022

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!

Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»

Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»

Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком

Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи

«Громадянин і держава в українській системі координат»

Музиколови з Лисом Микитою та презентація книжки Віктора Мартинюка «Тихо!Триває репетиція»

Музейный сыщик в Доме Блещунова

Міжмузейний проект «Уроки повсякдення» реалізовують музейники Львівщини та Кам`янського

Екологічна мозаїка «Довкілля неповторна казка, тож бережи його будь-ласка»

All day: Олена Степанів: 130 років

All day: Людвіг Клагес (Ludwig Klages): 150 років

All day: Микола Куліш: 130 років

All day: Андрій Сова: 110 років

All day: Михайль Семенко: 130 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 26.02.201926.02.2019 by Валентина Єфімова

2-3 березня 2019 оку Музей театрального, музичного та кіномистецтва України проводить Кастинг юних екскурсоводів. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.tmf-museum.kiev.ua/афіша/eventdetail/273/40/кастинг-юних-екскурсоводів.html

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

«Громадянин і держава в українській системі координат»
Posted on 16 сентября, 2019 Posted by Валентина Єфімова
Музиколови з Лисом Микитою та презентація книжки Віктора Мартинюка «Тихо!Триває репетиція»
Posted on 21 декабря, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Музейный сыщик в Доме Блещунова
Posted on 1 августа, 2014 Posted by admin
Міжмузейний проект «Уроки повсякдення» реалізовують музейники Львівщини та Кам`янського
Posted on 20 августа, 2016 Posted by admin
Екологічна мозаїка «Довкілля неповторна казка, тож бережи його будь-ласка»
Posted on 17 апреля, 2023 Posted by Валентина Єфімова

7 All day: Олена Степанів: 130 років All day 07.12.2022 Олена Степанів — українська історикиня, педагогиня, громадська та військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера, четарка Української Галицької Армії. Народилася 7 грудня 1892 року в селі Вишнівчик на Львівщині у родині священника. Навчалася у Львові в жіночій учительській семінарії Українського педагогічного товариства. 1912 вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. В юнацькі роки брала активну участь у діяльності організацій «Пласт» та «Сокіл». У цих організаціях Степанів та інші дівчата отримали перший досвід військової підготовки, який згодом знадобився на фронті. Досягнула чималих успіхів у науці, зокрема, захистила докторську дисертацію у Віденскому університеті, викладала історію і філософію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. З 1945 до арешту 1949 працювала на посаді доцента Львівського університету. Була членкинею Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії) та Академії наук УРСР, написала низку праць з географії. Певний час працювала також науковою співробітницею Природничого музею у Львові. Олена Степанів активно виступала за мілітарну підготовку української молоді, зокрема й жіноцтва на випадок війни з тодішною російською імперією. Коли Перша світова війна здавалася неминучою, Олена разом з колежанками спробували мобілізувати українських жінок діяти активніше. У 1912 і 1913 Жіночий комітет підготував дві відозви до українських жінок. Перша закликала долучатися до діяльности в секціях комітету (санітарна, агітаційна, скарбова та ін.), друга — складати пожертви на «потреби України». У січні 1914 Олена Степанів стала коменданткою жіночої чоти при «Січових стрільцях ІІ». Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Першу свою військову нагороду Степанів отримала вже в листопаді 14-го року – «Срібний хрест хоробрості архикнязя Карла». Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень - травень 1915), згодом стала хорунжою. 29 травня 1915 під час бою на Болехівщині потрапила до російського полону і була відправлена в табір військовополонених до Ташкенту. У квітні 1917 повернулася до Галичини. Належала до організаторів Листопадового повстання 1918, брала активну участь в польсько-українській війні (1918 - 1919) (четарка Української Галицької Армії). Працювала на посаді референтки преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та пресової референтки Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському. Померла 11 липня 1963 у Львові, переживши дві світові війни та сталінські табори. З 2015 у Львові вручають відзнаки імені Олени Степанів. Ними нагороджують жінок за значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери. Read more

10 All day: Людвіг Клагес (Ludwig Klages): 150 років All day 10.12.2022 Людвіг Клагес - німецький психолог і філософ, один із засновників характерології (вчення про характер) і графології (вчення, що стверджує про чіткий зв’язок міжпочерком та особистістю людини). Народився вчений 1872 в м. Ганновер в Німеччині. Освіту здобув в університетах Лейпцигу та Мюнхена, де вивчав хімію, фізику та філософію. Віддавав перевагу ролі мандрівного проповідника своїх ідей, виступаючи з лекціями у різних культурних центрах Європи. Під час Першої світової війни переїхав до Швейцарії, де й залишився до кінця життя. Вчений здобув європейську популярність у період між світовими війнами, коли були опубліковані його праці «Про сутність свідомості» (1921), «Про космогонічний Ерос» (1922), «Особистість. Введення в характерознавство» (1930), «Дух як противник душі» (тт. 1-3, 1929-1932) та багато інших. Крім того 1910 видав книги «Проблеми графології» та «Принципи характерології». Його фундаментальна праця «Почерк і характер», яка вийшла в 1916, перевидавалась десятки разів аж до 1989. Людвіг Клагес був одним із засновників в Мюнхені Німецького графологічного товариства. У 1908 став наставником «Семінарії виразних знань». Був прихильником поглядів Шопенгауера і Ніцше. Розвивав ідеї філософії життя. За його уявленнями, існує загальне космічне життя, яка проявляється в житті рослин, поведінці тварин, вчинках людей. Вважають, що саме він Людвіг Клагес надихнув до появи екологічний рух. 1932 був нагороджений медаллю Й. Гете за досягнення в галузі мистецтва і науки. Вчений був глибоко вражений початком Першої світової війни і написав слова, які і сьогодні є акутальними для будь-якого суспільства: «Оргія спустошення охопила людство, «цивілізація» стала винятково кровожерливою, плодоносність землі гине під отруйною коростою». Помер Людвіг Клагес 29 липня 1956. Read more

18 All day: Микола Куліш: 130 років All day 18.12.2022 Сьогодні - 18 грудня - виповнюється 130 років від дня народження письменника, драматурга, театрального діяча Миколи Куліша (1892—1937). Микола Куліш народився 18 грудня 1892 року у с. Чаплинці Дніпровського повіту (зараз — Херсонська область). Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 року на зібрані односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, пізніше навчався в Олешківській прогімназії. А в 1914 році вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету, але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив військову кар’єру, дослужившись до поручика. Завершивши у 1921 році військову службу керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, Куліщ перейшов на цивільну службу. Він обіймав адміністративні посади в Олешках, з головою поринув у освітянську службу в Дніпровському повіті. Дружина Антоніна Куліш писала про його педагогічну діяльність цього періоду: «З новим запалом взявся він до праці: організовував школи, відкривав ті, що позакривалися під час війни, організовував дитячі садки, ясла й притулки, на початку 20-х років як освітянський керівник і педагог-практик склав українську абетку (Буквар) для шкіл, назвавши її «Первинка»… Учителі українських шкіл, які приїздили з сіл, дуже дякували за неї складачеві». Організовуючи школи, дбаючи про учнів і вчителів, Микола Куліш часто мандрував хуторами, селами й містечками Херсонщини, знайомився з освітянськими справами. У голодні 1921—1922 роки він доклав чимало зусиль, щоб урятувати багатьох школярів від смерті й зберегти численні невеликі школи. Працюючи з кінця 1922 року в системі губернської освіти в Одесі, Микола Куліш продовжував перейматися проблемами організації та розвитку національної школи, у якій пріоритетами ставали формування української культури, ментальності, національної самоповаги. Він предметно сприяв становленню національної школи на півдні України, такої школи, де викладання велося українською, рідною для значної частини населення мовою. У 1925 році разом із родиною Куліш переїхав до Харкова. Саме у Харкові він познайомився з українськими письменниками, зокрема, Остапом Вишнею, Миколою Хвильовим, Аркадієм Любченком. Але найголовнішою у його житті стала зустріч із Лесем Курбасом. Разом вони створили новий український театр. Крім цього, у Харкові Куліш займався громадською діяльністю, 1926 року очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), редагував її журнал. Також був редактором «Пролітфронту» і «Літературної ярмарки». Розквіт таланту Куліша-драматурга припадає на 1920-ті - І половину 1930-х років. У цей період у своїй творчості він розвиває всі жанри драматургії: комедію («Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Мина Мазайло»), трагедію («97») та драму («Маклена Ґраса», «Патетична соната», «Зона»). Але невдовзі проти нього розгорнули ідеологічну кампанію, а п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» назвали ворожими комуністичному режиму. Останнім твором Куліша стала «Маклена Ґраса». Соціально-психологічна драма оповідала про протистояння людини і суспільства. На жаль, для Миколи Куліша це протистояння було вирішене. 7 грудня 1934 року його заарештували, згодом засудили до 10 років ув’язнення із конфіскацією майна. Під арештом він захворів на туберкульоз. Але помер не від нього, разом з другом Лесем Курбасом його розстріляли 3 листопада 1937 в урочищі Сандармох. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років від дня народження Миколи Куліша відзначається на державному рівні. Read more

30 All day: Андрій Сова: 110 років All day 30.12.2022 110 років від дня народження Андрія Сови (1912-1994), українського актора, гумориста, педагога Андрій Корнійович Сова народився 30 грудня 1912 в Одесі, в сім'ї робітників. З дитинства відрізнявся веселою вдачею і вмінням знаходити спільну мову з людьми – якості, властиві справжньому одеситу. Дитинство провів на Балківській вулиці в будинку діда Онуфрія. Коли підріс, його віддали в приватний дитячий садок Клавдії Шевельової, де навчали читати, декламувати, ліпити, малювати та правил хорошого тону. За це навчання мати віддавала майже половину місячного заробітку. В Одесі пішов навчатися в школу імені Івана Франка, де працювало безліч гуртків — спортивний, хоровий, танцювальний, драматичний. Андрій добре знав одеський фольклор, був гарним оповідачем. Після школи закінчив Одеське морехідне училище, потім потрапив на торговий флот. Працював мотористом I класу на торговому судні «Цюрупа». Багато бував у середземноморських країнах, в Греції, Іспанії, Франції. У рейсах почав виявлятися талант майбутнього артиста: в закутку біля трюму збиралася вільна від чергування команда (це місце жартома називали брехайлівкою), і часто чулося: «Совушко, підкинь трошки гумору. Зобрази парочку речей із власного життя». Далі, у 26 років, Сова закінчив акторське відділення Одеського театрального училища і багато знімався в кіно. У передвоєнні роки і роки Другої світової війни знявся в таких картинах, як «Танкер «Дербент», «Таємничий острів», «Морський яструб», «Молоді роки», «Два бійці», «Я – чорноморець», «У далекому плаванні» та ін. Колоритні образи, які він створював на екрані, полюбилися глядачеві. Після війни та евакуації повернувся до Одеси в травні 1945. Там чекали на нього лише старенький батько і сестра Марія: мати померла, загинув на фронті старший брат. Тут познайомився з Амвросієм Бучмою. Зустріч стала доленосною.У повоєнні роки його популярність зростає, з'являються фільми «Максимка», «Тінь у пірса», «Море кличе», «Є такий хлопець», «Звичайна історія», «Королева бензоколонки», «Стара фортеця». Київський період життя Андрія Корнійовича розпочався зі вступу до Театру Радянської Армії, який згодом ліквідували. Та хлопці й дівчата створили «веселу й співочу бригаду», мандрували селами і містами України. Виступали де випаде – в клунях, у коморах, на полі. При гасових лампах, свічках або й при місячному сяйві. Музика, пісні, романси і, звичайно, гумор. Потім група розпалася. Дружина Сови – Галина Жирова стала актрисою Театру імені Лесі Українки. Андрій Корнійович залишився при філармонії і повністю перейшов на гумор, заприятелювавши зі Степаном Олійником та Павлом Глазовим. 23 листопада 1960 у артиста народилася донька і в цей же день йому присвоїли звання Заслуженого артиста України. А в жовтні 1965 земляки запросили Андрія Корнійовича на святкування знаменної події – присвоєння Одесі звання Міста-героя. За тиждень Сова став Народним артистом УРСР. Особливий період у житті Андрія Корнійовича – це робота з учнями: протягом багатьох років тричі на тиждень приходили до нього на Червоноармійську студенти Київського училища естрадно-циркового мистецтва по науку. Викладати ж у Театральному інституті імені Карпенка-Карого йому не дозволили: мовляв, не має вищої освіти. Помер Андрій Сова у грудні 1994, похований на Байковому кладовищі. В Одесі з 2000 щовересня проводять Всеукраїнський конкурс виконавців і авторів гумору та сатири, естрадного та фольклорного мистецтва імені Андрія Сови. Запрошуємо переглянути фільм-спогад про Андрія Корнійовича Сову: https://www.youtube.com/watch?v=E9k_sgOpnWw Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» 110 років від дня народження Андрія Сови відзначається на державному рівні Комітет гуманітарної та інформаційної політики Згідно з Рішенням Київська міська рада «Про відзначення на території Києва пам'ятних дат та ювілеїв у 2022 році» 110 років від дня народження Андрія Сови відзначається на території м. Києва Департамент культури КМДА Read more

31 All day: Михайль Семенко: 130 років All day 31.12.2022 Сьогодні – 31 грудня – виповнюється 130 років від дня народження поета, основоположника і теоретика українського футуризму Михайля Семенка (1892—1937). Народився Михайль Семенко в селі Кибинці на Полтавщині. Спочатку навчався в Хорольському училищі, потім – у Курському реальному училищі і три роки в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Але перша світова війна перебила освіту, Семенка мобілізували на Далекий Схід, де він служив телеграфістом. Тут він зустрів свою першу дружину - Лідію Горенко. У Семенка, окрім поезії, захопленням була ще й скрипка. Свою дружину він навчав грі на цьому музичному інструменті, а також готував її брата до вступу в інститут. Писати вірші почав рано. Свою першу збірку «Prelude» він видав у 1913-му, а вже наступного року маніфестом оголосив про прихід українського кверофутуризму – мистецтва пошуку. Восени 1917 року він повертається з Далекого Сходу в Україну та бере участь у літературному русі. У Києві 1918 року виходять його збірки «П’єро задається», «П’єро кохає», «Дев’ять поем». У 1919 - збірки «П’єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних». 1924 року виходить Семенкова збірка «Кобзар» (крім Шевченка Семенко «троли»" також Вороного та Чупринку). Активний і плідний, Семенко лише з 1918 по 1931 видав близько двадцяти книг. Семенко виступив організатором українського футуристичного руху. Він проголосив творення літератури майбутнього, яка, має зруйнувати застарілі культурні стереотипи і привнести в суспільну свідомість апологію техніки та урбанізму. Поет вважав, що «мистецтво, досягнувши вершин академізму та класицизму»-, пішло хибним шляхом, відтак слід з уламків старого мистецтва конструювати нове, яке б відповідало вимогам нових часів. Він, засновник літературно-мистецьке об’єднання авангардистів «Флямінго», співвидавець «Альманаха трьох», організатор двох футуристичних угрупувань: «Ударна група поетів-футуристів» та «Асоціація панфутуристів». Прагнучи поширювати свої ідеї, Семенко бере участь у виданні - «Універсального журналу», журналів «Фламінго», «Нова генерація» та ін. 2 квітня 1937 року Семенко приїхав із Харкова, де він жив, до Києва, де в нього мав відбутися творчий вечір. Його заарештували в готелі «Континенталь». Його звинуватили в «активній контрреволюційній діяльності», а 23 жовтня 1937 року було винесено вирок – розстріл. 24 жовтня 1937 року о 2 годині ночі його розстріляли в Жовтневому палаці, а тіло відвезли в Биківнянський ліс. За розстрільним списком він був 37-м. Михайль Семенко був реабілітований посмертно. Поезії Михайля Семенка рекомендовані для додаткового читання в 11 класі. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років від дня народження Михайля Семенка відзначається на державному рівні. Read more