125 років від дня народження Івана Падалки (1894–1937), українського художника і педагога

Іван Іванович Падалка народився 15 листопада 1894 в с. Жорнокльовах Золотонiського повiту на Полтавщинi (тепер Драбiвського району Черкаської областi). Учень і послідовник мистецьких принципів професора Михайла Бойчука, а напередодні арешту – вже сам професор живопису в Харківському художньому інституті, Іван Падалка подолав усі горнила фахового становлення. Самовдосконалювався крок за кроком: церковна школа в селі Жорнокльови на Полтавщині, керамічна школа в Миргороді, Полтавський етнографічний музей, де копіюванням килимів заробив гроші на майбутнє навчання, Київське художнє училище і, врешті, майстерня Бойчука в Київській академії мистецтв. Різні види образотворчості, в яких виявляв неабияку обдарованість: живопис, гончарство, гобелен, плакат, книжкова графіка. Участь у виставках по всьому світу (Німеччина, Голландія, Швейцарія, Швеція, Данія, Англія, Франція, Японія). Активно виступав як художник-ілюстратор (ілюстрації до «Cлова о полку Ігоревім», «Кобзаря» Т. Шевченка, повісті «Захар Беркут» І. Франка, творів В. Поліщука, М. Йогансена, багатьох дитячих книжок тощо).

Як педагог, І. Падалка викладав живопис і завідував майстернею дитячих іграшок у Миргородському художньо-керамічному технікумі (1920–1921), викладав у Межигірському художньо-керамічному технікумі під Києвом (1921–1925), у Харківському (1925–1934) та Київському (1934–1936) художніх інститутах. Цікаві спогади про принципи викладання І. Падалки залишила його учениця Марія Котляревська. Падалка-педагог наслідував основні принципи свого вчителя М. Бойчука, прищеплюючи учням розуміння «справжнього мистецтва» та законів його творення. З учнями Падалка вивчав «монументальне мистецтво стародавнє, як-то: фрески та мозаїки Софійського собору у Києві, живопис Джотто, мистецтво Єгипту, Індії, стародавнє мистецтво негрів». Проте викладач не обмежувався лише далеким минулим. Учням були відомі живопис імпресіоністів, постімпресіоністів, вони цікавилися малюнками Оноре Дом’є, гравюрами Франса Мазереля, літографіями Кете Кольвіц, гравюрами Фелікса Валлоттона. Студенти дуже любили свого вчителя. Він був гострим на язик, повсякчас сипав прислів’ями та приказками. Якось на зауваження художника Семена Прохорова, який, критикуючи метод бойчукістів, сказав, що треба малювати так, як бачиш у природі, І. Падалка, противник «ілюзіонізму», відрізав: «Корова теж бачить».

Наприкінці вересня 1936 Івана Падалку заарештували і кинули у підвали Жовтневого палацу, головної катівні енкаведистів у Києві, де завершувалося життя багатьох представників української інтелігенції. Його оголошують «ворогом народу», звинувативши у «шпигунстві й підривній діяльності». Згодом його участь розділить решта бойчукістів – М. Бойчук, його дружина Софія Налепінська-Бойчук, Василь Седляр та ін. Наступного дня після оголошення вироку Івана Падалку розстріляли (13 липня 1937). Розтерзані тіла жертв більшовицького «правосуддя» з палацу нишком вивозили у Биківнянський ліс під Києвом. Десь, серед тих тисяч убієнних, покояться і його останки.