Праці Володимира Дурдуківського у фондах Педагогічного музею України (до 150-річчя від дня народження)

Педагогічний музей України

Праці Володимира Дурдуківського у фондах Педагогічного музею України (до 150-річчя від дня народження)

Events in Март 2020

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Традиції та інновації: діяльність Педагогічного музею України У 2020-2024 рр.

Семінар-практикум «Подорож у країну мінералів»

В Одеському художньому музеї відбудеться Осіння дитяча програма

Презентація нової книги Зірки Мензатюк «Планета диваків»

Музей війни пропонує школярам провести осінні канікули цікаво й пізнавально

Музейний комплекс Вороньківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Бориспільського району Київської області

Програма волонтерських екскурсій «Познайомся з місцевим жителем»

Команда юніорів з боксу в KlitschkoExpo_Museum

Практика студентів у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського

Музейна весняна майстерня до Великодня

All day: Іван Копач: 150 років

All day: Богдан Ступарик: 80 років

All day: Аркадій Животко: 130 років

All day: Український голос: 110 років

All day: О.Лотоцький: 150 років

All day: Олексій Андрієвський: 175 років

All day: Віра Ващенко-Захарченко: 180 років

All day: Неизвестное событие

All day: Михайло Красний «Треба розжувати: Казка для дорослих»: 100 років

Національної академії педагогічних наук України

Name: Михайло Красний «Треба розжувати: Казка для дорослих»: 100 років
Start: 2020-04-05T00:00:00+02:00
End: 2020-04-05T23:59:59+02:00

Posted on 29.09.202429.09.2024 by admin

Версия
Скачать 10
Размер файла 3.07 MB
Дата создания 29.09.2024
Завантажити

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Традиції та інновації: діяльність Педагогічного музею України У 2020-2024 рр.
Posted on 4 ноября, 2024 Posted by admin
Семінар-практикум «Подорож у країну мінералів»
Posted on 3 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
В Одеському художньому музеї відбудеться Осіння дитяча програма
Posted on 3 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Презентація нової книги Зірки Мензатюк «Планета диваків»
Posted on 3 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Музей війни пропонує школярам провести осінні канікули цікаво й пізнавально
Posted on 3 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

Музейний комплекс Вороньківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Бориспільського району Київської області
Posted on 21 июня, 2015 Posted by admin
Програма волонтерських екскурсій «Познайомся з місцевим жителем»
Posted on 15 июля, 2019 Posted by Валентина Єфімова
Команда юніорів з боксу в KlitschkoExpo_Museum
Posted on 30 октября, 2018 Posted by Валентина Єфімова
Практика студентів у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського
Posted on 15 октября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
Музейна весняна майстерня до Великодня
Posted on 3 марта, 2024 Posted by Валентина Єфімова

4 All day: Іван Копач: 150 років All day 04.03.2020 Народився Іван Симонович Копач 4 березня 1870 в с. Грозьово, Львівщина. Після закінчення гімназії в Бучачі та вищої гімназії імені Франца Йосифа у Дрогобичі навчався у Львівському університеті (1889–1894). З жовтня 1891 до вересня 1892 відбув однорічну військову службу і став офіцером запасу. Склавши державний іспит на вчителя середніх шкіл, отримав дозвіл викладати українську, грецьку і латинську мови. У 1901 захистив докторську дисертацію і був кандидатом на посаду професора філософії у Львівському університеті. З 1896 І. Копач працював професором в Українській Академічній гімназії у Львові, але через рік перейшов до гімназії у Тернополі, в 1901 повернувся знову до Львова і працював у гімназії до 1908. У 1909–1929 Іван Копач — крайовий інспектор українських гімназій кураторії Львівської округи. Товаришував з І.Франком, і хоч точна дата знайомства невідома, однак про досить тривале спілкування свідчить оповідання “Борис Граб”, яке Франко опублікував ще 1890 у часописі “Зоря” з присвятою Івану Копачеві. Друкувався в «Записках Наукового товариства ім. Шевченка», часописі «Літературно-Науковий Вістник», виступав із публіцистичними статтями на сторінках часописів «Діло», «Зоря», «Львівські вісті», «Мета», «Руслан», «Сокільські вісти», «Учитель» (у 1907–1908 був редактором цього часопису). З вересня 1945 Івана Копача призначили на посаду старшого викладача класичної філології Львівського державного університету ім. І. Франка. Помер 7 жовтня 1952 у Львові, місце поховання невідоме. Read more

7 All day: Богдан Ступарик: 80 років All day 07.03.2020 Богдан Ступарик народився 7 березня 1940 у с.Задубрівці Снятинського району Івано-Франківської областіу сільській родині. Навчався вЧернівецькомуфінансовомутехнікумі, а згодом – Івано-Франківськомупедагогічномуінститутіім. Василя Стефаника за спеціальністю «Вчитель фізики і загальнотехнічних дисциплін».Працював учителем фізики в с. Угорниках і директором школи в селищі Отинії Коломийського району, потім директором Івано-Франківського профтехучилища деревообробної промисловості №3. Двічі очолював Івано-Франківський міський відділ народної освіти (1984–1985, 1993–1994). З 1985 Богдан Михайлович працював старшим викладачем, доцентом кафедри педагогіки Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім.Василя Стефаника, а з 1995 і до своєї смерті (2002) очолював кафедру історії педагогіки у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника. В Інституті педагогіки і психології професійної освіти НАПН України захистив у 1995 докторську дисертацію«Розвиток шкільництва Галичини (1772–1939 рр.)».У 1996 Богданові Михайловичу присвоєно вчене звання професора, а 1997 він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України. Б. Ступарик проводив значну науково-педагогічну діяльність, а домінуючою у творчій спадщині Б.Ступарика є національна ідея. Надаючи великого значення також окремій постаті в історії взагалі та в історії педагогіки зокрема, Б. Ступарик присвятив окремі розвідки педагогічній і просвітницькій діяльності Г.Сковороди, І.Ющишина, М. Галущинського та ін. Докладніше про життєвий та творчий шлях Б. Ступарика: Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. / За ред. О.В. Сухомлинської. Київ: Либідь. 2005. Помер Богдан Ступарик 19 жовтня 2002в Івано-Франківську. Read more

13 All day: Аркадій Животко: 130 років All day 13.03.2020 Аркадій Петрович Животко народився 13 березня 1890 в слободі Пуховій на Вороніжчині. Маючи неабиякий талант, зміг вступити до Петербурзького університету, який закінчив у буремний 1917-й. Пожвавлення українського руху, призвело Животка до лав Української Партії Соціалістів-Революціонерів, а створення Центральної Ради покликало додому, на Східну Слобожанщину. Незабаром його обирають членом Української Центральної Ради від Воронезької губернії, а потім і головою місцевої управи. Опинившись 1918 з урядом УНР у Кам'янець-Подільському, А. Животко активно співпрацює з цілим рядом урядових газет. Найбільше його публікацій уміщує двотижневий педагогічний часопис «Освіта» — орган Подільської губернської управи. Активно співпрацюючи з міністром освіти уряду УНР, першим ректором Кам'янець-Подільського університету Іваном Огієнком, він оперативно розробляє методики й програми з українознавчих предметів, що впроваджувалися тоді в навчальний процес. Його ґрунтовні статті «Фактори дошкільного виховання» та «До справ керування дитячими садками», опубліковані на сторінках «Освіти», були покладені в основу резолюцій педагогічних з'їздів, які проводилися в Кам'янець-Подільському під егідою міністерства освіти. 1923 Аркадій Животко опиняється у Чехії. 7 липня 1923 після відкриття Українського високого педагогічного інституту М. Драгоманова він був зарахований на посаду асистента по кафедрі педагогіки.На межі 1930–1940-х рр. працює над своєю головною темою – історією української преси. В Празі виходять його праці "Преса Підкарпатської України" (1940), "Острогожчина: осередок Подоння" (1942), "Подонь. Українська Вороніжчина в культурному житті України" (1943). З наближенням радянських військ до Праги (травень 1945), щоб не потрапити до рук НКВС, виїздить до м. Плзень, а в червні 1945 опиняється в таборі для переміщених осіб «Лягарде», який у серпні 1945 був переведений в американську окупаційну зону до німецького м. Ашаффенбург. Там Аркадій Животко і помер 12 червня 1948 р. Read more

16 All day: Український голос: 110 років All day 16.03.2020 Вінніпег. Столиця канадської провінції Манітоба стала важливим духовно-культурним мегаполісом українських емігрантів початку ХХ століття. Це місто відіграло важливу роль в історії української еміграції до Канади і зараз має велику українську громаду, декілька головних офісів канадсько-українських установ. Практично з перших років свого проживання в Канаді українці відображали подробиці свого буття у пресі. Серед інших видань у 1910-му році з ініціативи групи вчителів народної школи почав виходити і часопис «Український голос». Це було логічним наслідком прагнень українців зберегти свою мову, культуру й писемність за океаном. Часопис «Український Голос» до 1973 виходив з додатком «Література, Наука, Мистецтво». Тижневик спочатку був трибуною радикальної української інтелігенції, пропагував програму самостійності України, підтримував український православний рух у Канаді; згодом став неофіційним органом Української греко-православної церкви Канади. Серед основоположників часопису бувТ. Ферлей — засновник, керівник і дописувач, а редакторами —О.Кудрик, М. Стечишин, К. Андрусишин,І. Сирник, Ю. Мулик-Луцик, М. Гикавий,М. Гринь таА. Курдидик. Знайомлячи своїх читачів з найновішими досягненнями науки,газета-тижневик«Український Голос» стала трибуною патріотизму та національної єдності. Read more

21 All day: О.Лотоцький: 150 років All day 21.03.2020 Олександр Гнатович Лотоцький народився 21 березня 1870 у с. Брониці біля Могилева на Поділлі у сім’ї православного священника.Навчався в Подільській духовній семінарії у Кам’янці та Київській Духовній академії. Згодом О.Лотоцький влаштувався у Київську палату Державного контролю, а у 1900 прийняв пропозицію про переміщення по службі до Петербурга. З 1917 О. Лотоцький – генеральний писар Генерального Секретаріату України, а з 1918 –Державний контролер УНР, Голова дипломатичної місії УНР в Османській імперії (1919–1920), міністр віросповідань за часів Директорії, міністр внутрішніх справ уряду УНР в екзилі (1927–1930). Олександр Гнатович був один із співзасновників видавництва «Вік», ініціатором повного видання «Кобзаря» (1907)та рішення Російської Академії наук «Об отмене стеснения малорусского печатного слова» (1910). О. Лотоцький – автор художніх творів «Батьків гріх», «Заручини», «Сестра» та ін.; мемуарів «Сторінки минулого» (1932–1934), «У Царгороді» (1939); багатьох казок для дітей, хрестоматії дитячої літератури «Вінок» (1905, 1911); праць «Життя Ісуса Христа» (1918), «Українські джерела церковного права» (1931),двотомної праці «Автокефалія» (1935, 1938)та ін. У 1929 розпочався новий період у житті та творчості вченого. Він посів кафедру церковного права Православного богословського відділення Варшавського університету. В наступному році створюється Український науковий інститут у Варшаві, його головним організатором і першим директором став О.Лотоцький (1930–1938). Із притаманною йому енергією він зосередив тут кваліфіковані кадри і створив значний центр української науки. Роботу в Українському науковому інституті поєднував із викладацькою діяльністю у Варшавському університеті, читав курс історії православних слов’янських та румунської церков. О.Лотоцький також уклав кілька підручників Закону Божого українською мовою для початкових шкіл під псевдонімом О. Білоусенко. Помер О.Лотоцький 22 жовтня 1939 у Варшаві. Read more

28 All day: Олексій Андрієвський: 175 років All day 28.03.2020 Олексій Олександрович Андрієвський народився 28 березня 1845 в м. Канів, нині Черкаська область. Навчався в Другій Київській гімназії та в Київському імператорському університеті Святого Володимира на історико-філологічному факультеті. Викладав російську мову та літературу в гімназіях Катеринослава (1866–1871), Одеси та Тули. За антиурядову діяльність Олексій Олександрович був на засланні в Архангельську та В'ятці (1877–1881). Згодом працював у В'ятському статистичному комітеті, а після повернення в Україну – редактором неофіційної частини «Киевских губернских ведомостей» (1881–1885). Олексій Олександрович був інспектором – Златопільської гімназії, народних шкіл на Катеринославщині, викладав у Першій київській гімназії. З 1896 і до кінця життя був директор сирітського будинку в Одесі. Олексій Олександрович – автор праць, присвячених українській літературі, зокрема про Г. Квітку та Т. Шевченка, історії взаємовідносин українських земель з різними країнами – Росією, Польщею, Туреччиною та Кримським ханством. Він опублікував ряд документів з історії Гетьманщини, Малоросійської колегії, Київського магістрату та ін.. Андрієвський – один з ініціаторів створення «Товариства піклування про жіночу освіту» в Катеринославі та засновник «Товариства сприяння початковій освіті». У фондах Педагогічного музею України зберігаються праці О.Андрієвського, а саме – «Первый русский книгопечатник» (К.,1895), «Е. А. Баратынский 1800–1844. Речь, читання на акте 13 октября 1893» (К.,1900), а також стаття «По поводу возстановления Киево-Межигорского монастыря, несколько сведений к его истории», що опублікована в історико-етнографічному та літературному журналі – «Киевская старина» (№9,1885) Помер О. Андрієвський 1902 в Києві . Read more

31 All day: Віра Ващенко-Захарченко: 180 років All day 31.03.2020 Віра Миколаївна Ващенко-Захарченко (1840-1895) — українська педагогиня, засновниця приватної гімназії в Києві. Дружина математика Михайла Ващенка-Захарченка. Віра Миколаївна Ващенко-Захарченко народилась 31 березня 1840 в сім'ї поміщика села Заріччя Вишньоволоцького повіту Тверської губернії. Подружжя мало чотирнадцять дітей, серед яких Віра була найстаршою. У 1850 вступила до 1-го класу Санкт-Петербурзького училища Ордена св. Катерини, 1856 закінчує навчання з відмінним атестатом і свідоцтвом домашньої наставниці, певний час перебуває дома. 1858 Віра Миколаївна обіймає посаду вчительки французької мови Вишньоволоцькій жіночій гімназії. Проте викладання іноземної мови гімназисткам молодших класів у глибокій провінції не відповідало прагненням молодого педагога. 1860 року, довідавшись про вакантне місце в Київському інституті шляхетних дівчат, 20-річна Віра відправилась у Київ. Одинадцять років (з липня 1860 по квітень 1871) вона присвятила виховній роботі в інституті. Увесь цей час педагог обіймала посаду класної дами. Навесні 1871 одружується з Михайлом Ващенком-Захарченком - математиком, професором Київського університету св. Володимира. Мрія Віри Миколаївни відкрити власний навчальний заклад здійснилася 14 вересня 1878, коли відбулось відкриття перших п’яти класів приватної жіночої гімназії під її керівництвом. VI клас почав функціонувати з 1879, VII — з 1880, а VIII педагогічний клас — з 1881. Гімназія разом із пансіоном містилась на розі Бібіковського бульвару (нині - бульвар Тараса Шевченка) та вулиці Афанасівської (пізніше - Нестерівська, нині - вулиця Івана Франка). Подружжя Ващенків-Захарченків пішло на значні матеріальні витрати для облаштування приміщення відповідно до власних уявлень про вимоги до опорядження гімназії. Переважну частину учениць становили дочки дворян і чиновників, значно меншу – діти із сімей купців і міщан, невеликий відсоток належав дівчатам із середовища духовенства, селян, а також іноземцям. Керувала навчальним закладом Віра Миколаївна до останніх днів свого життя. Померла В. Ващенко-Захарченко 14 серпня 1895, похована на території Видубицького монастиря. На жаль, у 1930-х пам'ятники некрополя Видубицького монастиря перетворились на джерело каменю для повторного використання, а чавунні надгробні плити та хрести активно використовувались як металобрухт. У 1950 кладовище було знесене взагалі. Нині від кількох сотень поховань тут залишилось менш як два десятки, до втрачених належить і могила В. Ващенко-Захарченко. Read more