Лідія Платонівна Деполович (1869 – 1943) : Біографія. Щоденникові записи. Фотографії / упоряд. Сергій Спутай, Наталія Халімон; наук. ред. Олександр Коваленко. – Київ : Логос, 2019

Events in Апрель 2022

All day: Ніколас Батлер: 160 років

All day: Дмитро Дорошенко: 140 років

All day: Роман Заклинський: 170 років

All day: Юрій Рудавський: 75 років

All day: Яків Резнік: 130 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 08.10.2024 by admin

Версия
Скачать 2
Размер файла 3.65 MB
Дата создания 08.10.2024
Завантажити

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

Переможці IV Мистецької акції «Мій Шевченко — Мій світ» 2017
Posted on 5 августа, 2017 Posted by Валентина Єфімова
Віртуальний освітній проєкт «Педагогічні рефлексії»: Методика Марії Монтессорі
Posted on 2 апреля, 2020 Posted by Валентина Єфімова
Педагогічний музей України вітає всю освітянську спільноту з Днем знань та початком нового навчального року!
Posted on 31 августа, 2024 Posted by admin
Культурно-мистецька програма «Білокурівський листопад»
Posted on 20 ноября, 2017 Posted by Валентина Єфімова
Проєкт «Музей дітям – діти музею
Posted on 29 июня, 2021 Posted by Валентина Єфімова

2 All day: Ніколас Батлер: 160 років All day 02.04.2022 160 років від дня народження Ніколаса Батлера (Nicholas Butler; 1862–1947), американський педагога, президента Колумбійського університету, лауреата Нобелевської премії миру 1931 року Ніколас Мюррей Батлер народився 2 квітня 1862 в м. Елізабет (штат Нью-Джерсі). Закінчив Колумбійський коледж і отримав ступінь доктора філософії у 1884. У 1885 почав викладацьку діяльність у Колумбійського коледжі, став президентом Асоціації професійної підготовки – філантропічної організації, яка опікувалася ремісничим навчанням у державних школах. Під керівництвом Батлера 1889 організація відкрила Нью-Йоркський коледж підготовки вчителів, 1892 перейменований на Учительський коледж, який у 1900 став складовою частиною Колумбійського університету. У 1890 Батлер став професором філософії, етики та психології Колумбійського коледжу. Тоді ж рада опікунів схвалила його план поглибленого вивчення природознавства та філософії, а педагогіка була включена до академічних університетських дисциплін. У тому ж 1890 Батлер почав видавати «Педагогічний огляд», науковий журнал поширення передових педагогічних поглядів. Як член Національної педагогічної асоціації та її керівник у 1894-1895. Батлер брав участь у створенні «Комітету десяти», мета якого полягала в об'єднанні педагогів для вивчення проблем середньої та вищої освіти, та комітету з вимог до вступників до коледжу. У 1901 президент Колумбійського коледжу подав у відставку і Батлер був призначений виконуючим його обов'язки. Наступного року його було офіційно призначено на посаду як 12-го президента цього навчального закладу. Він знаходився на цій посаді до 1945. Багато в чому завдяки Батлеру Колумбійський коледж став одним з найбільших університетських центрів світу. Під час поїздок до Європи у 1880-х та 1890-х роках він захопився ідеями миру, відстоював необхідність обмеження озброєнь та створення міжнародного суду. У 1910 Батлер переконав Ендрю Карнегі передати 10 млн. доларів у Фонд міжнародного світу (названий ім'ям Карнегі) і керував у цьому фонді відділом освіти до 1925. На чолі з Батлером фонд розпочав відновлення європейських бібліотек після Першої світової війни, заохочував культурні зв'язки, фінансував викладання курсу міжнародних відносин у коледжах. «За невичерпну енергію та наполегливість у справі миру» Ніколас Батлер був удостоєний Нобелівської премії миру 1931, яку він розділив з Джейн Аддамс – «матір’ю соціальної роботи». Н. Батлер залишив у педагогічний спадок після себе потужні дієздатні організації, а не ідеї. Він одним із перших поставив питання про необхідність планомірної професійної підготовки вчителів. Найкращим пам'ятником Ніколасу Батлеру є Вчительський коледж Колумбійського університету. У віці 75 років Ніколас Батлер оголосив про свою готовність «померти на роботі», проте втрата зору та прогресуюча глухота змусили його подати у відставку у 1945. Він захворів на запалення легенів і помер 7 грудня 1947 в Нью-Йорку. Read more

8 All day: Дмитро Дорошенко: 140 років All day 08.04.2022 140 років від дня народження Дмитра Дорошенка (1882–1951), українського історика, літературознавця, педагога Дмитро Іванович Дорошенко – виходець із славетного козацького роду, який дав Україні у XVII ст. двох гетьманів Михайла та Петра Дорошенків –народився 8 квітня 1882 у м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва), де здобув класичну гімназичну освіту). У 1901 став студентом Варшавського університету; через півроку його переведено на навчання до Петербурзького університету, а у 1906 Д. Дорошенко переїхав до Києва і продовжив навчання в університеті Святого Володимира. 1909, закінчивши з дипломом І ступеня історико-філологічний факультет, отримав посаду викладача комерційного училища в Катеринославі. Другий київський період у житті Д. Дорошенка розпочався у 1913: він отримує посади вчителя комерційній школі та бібліотекаря Київського архіву. Після активної політичної діяльності 1917–1918 рр., з приходом до влади Директорії залишив політику і, отримавши призначення на посаду доцента кафедри історії України Кам’янець-Подільського університету, у січні 1919 виїхав з Києва. Згодом через загрозу захоплення міста більшовицькими частинами покидає і Кам’янець-Подільський; опиняється в еміграції. Після обрання Д. Дорошенка професором Українського Вільного Університету (УВУ) та чеського Карлового університету він разом із дружиною переїхав до Праги. Тут сповна віддався педагогічній та науковій роботі. Паралельно вчений працював в Українському Високому Педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі та у Варшавському університеті. У 1926 переїздить до Берліна і стає директором новоствореного зусиллями П. Скоропадського Українського наукового інституту. Як директор інституту одним із своїх завдань Дорошенко вважав пропаганду українства у світі. З цією метою співпрацював у різноманітних іноземних енциклопедіях і часописах, публікував статті у провідних фахових журналах, роз’яснюючи, що таке історія України і чим вона відрізняється від історії Росії, пропагуючи визначних українських діячів і українську ідею в цілому. Важливою з цього погляду працею вченого була двотомна «Історія України 1917–1923 років», що вийшла в Ужгороді (1930, 1932). У 1931 повернувся до Праги, де продовжив педагогічну та наукову діяльність. Тут він пережив важкі роки Другої світової війни. Коли радянські війська підійшли до міста, учений переїздить до американської окупаційної зони – спочатку в Аугсбург, згодом до Берліна та Мюнхена, розуміючи, що його чекає в застінках НКВС. В Німеччині він продовжує працювати як професор УВУ і Православної богословської академії. У 1945 зі створенням в Аугсбурзі Української Вільної Академії наук був обраний її першим президентом. За цей час видає сотні своїх праць про видатних діячів України, численні спогади. У 1947 Д. Дорошенко приймає запрошення Вінніпезької колегії св. Андрія і виїздить до Канади, де кілька років викладає історію України. Там він захворів і, відчуваючи подих смерті та бажаючи зустріти її ближче до Батьківщини, несподівано для всіх повернувся до Мюнхена, де й помер 19 березня 1951 р. Read more All day: Роман Заклинський: 170 років All day 08.04.2022 170 років від дня народження Романа Заклинського (1852–1931), українського літературознавця, історика і етнографа, педагога Роман Гнатович Заклинський народився 8 квітня 1853 с. Маринополі (нині Міріямпіль) Галицького району Івано-Франківської області. Заклинські (батьки, брати, а згодом і діти) були людьми, яких просто неможливо викреслити з української історії: всі вони самовіддано служили Богові і Україні. Роман Заклинський – багатогранна особистість: український письменник, історик, етнограф, педагог, мемуарист, культурно-просвітницький діяч. Одержавши гімназійну в Станіславі й університетську освіту у Львові, виступав як публіцист у різних виданнях: «Діло», «Газета шкільна», «Учитель», «Батьківщина», «Зоря», у виданнях «Просвіти» та ін. Порушував тему виховання молоді в дусі українства. Викладав у Львівській та Станіславській учительських семінаріях (1891–1912), був членом-засновником Руського Товариства Педагогічного і співредактором заснованої при цьому ж товаристві 1886 «Бібліотеки для молоді», в якій до 1906 з’явилося 118 випусків, секретарем Головної управи «Рідної школи», бібліотекарем «Просвіти» у Львові. Разом із своїм братом Леонідом доклав чимало зусиль для відкриття філії товариства «Просвіти» в Станіславі у 1874. А вже у 1905 він домігся відкриття в цьому місті української гімназії. Видав кілька підручників, зокрема перший підручник з географії українських земель в Австро-Угорщині українською мовою «Географія Руси. Часть перша. Русь галицька, буковинська і угорська з картою Галичини, Буковини і Угорської Руси» (1887), тираж якого становив 2030 примірників. Автор творів «Про напади татарски» (1885), «Пісні Романа Нечекая», (1886), історичного оповідання «Наше лихолітє» (1892), історико-літературознавчого дослідження «Пояснення одного темного місця в «Слові о полку Ігоревім» (1906). Як літературознавець був дослідником творчості Юрія Федьковича, автором споминів про нього. Був особисто знайомий з Борисом Грінченком, Осипом Маковеєм, Михайлом Павликом, Іваном Нечуєм-Левицьким, листувався з Іваном Франком. Від 1912 року жив у с. Крушине на Львівщині. До скарбниці української культури значний внесок зробили і сини Романа Заклинського: Богдан та Корнило, також Богдан, Ростислав, Мирон і Володимир як добровольці виборювали незалежність України, згодом опублікували низку нарисів та спогадів про визвольні змагання Українських січових стрільців. Помер Роман Заклинський 20 березня 1931. Детальніше. Качкан В.А. Незнищенне древо Заклинських. Українське народознавство в іменах.1994. С. 7-34: https://library.udpu.edu.ua/library_files/417046.pdf Read more

10 All day: Юрій Рудавський: 75 років All day 10.04.2022 75 років від дня народження Юрія Рудавського (1947–2007), українського педагога, члена-кореспондента НАПН України, ректора Національного університету «Львівська політехніка» Народився Юрій Рудавський у Львові 10 квітня 1947 в сім’ї лікаря. Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті ім. І. Франка на фізичному факультеті. У 1970 розпочав наукову роботу у Львівському відділенні Інституту теоретичної фізики АН УРСР під керівництвом академіка НАН України І. Юхновського. В 1977 Рудавський захистив кандидатську дисертацію «Дослідження моделі Ізінга методом колективних змінних», а в 1986 – докторську «Статистична теорія регулярних і структурно невпорядкованих систем у методі функціонального інтегрування» за спеціальністю «Теоретична і математична фізика». У 1987 обраний на посаду професора кафедри вищої математики Львівського політехнічного інституту. У 1991 Юрій Рудавський став першим у незалежній Українській державі демократично обраним ректором Львівської політехніки. Двадцять років свого життя Рудавський віддав Львівській політехніці. У 2003 вчений став членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України. Був почесним доктором Вроцлавської та Шльонської політехнік. Професор Юрій Рудавський був висококваліфікованим спеціалістом з теорії фазових переходів і невпорядкованих магнітних систем. У його працях розвинуто ефективний математичний метод функціонального інтегрування квантових і класичних спінових систем. На основі одержаних результатів і висновків сформульовано новий перспективний напрям досліджень – мікроскопічну теорію структурно невпорядкованих магнітних систем, що ґрунтується на методі функціонального інтегрування. Юрій Рудавський – автор понад 200 наукових праць. У колі його наукових інтересів було також дидактичне забезпечення вивчення математичних дисциплін студентами інженерно-технічних та економічних спеціальностей. За серію робіт «Теорія динамічних властивостей та фазові переходи в рідких магнетиках» одержав премію НАН України. Помер діяч 21 лютого 2007. Похований на центральній алеї Личаківського цвинтаря поруч із Іваном Франком та Соломією Крушельницькою. Детальніше про Юрія Рудавського: https://cutt.ly/vShWcTx Read more

22 All day: Яків Резнік: 130 років All day 22.04.2022 Яків Борисович Резнік — перший доктор педагогічних наук в Україні, дослідник проблем дидактики, психології та виховання, педагог-практик, керівник Дослідного дитячого будинку, викладач, організатор освіти. Народився 22 квітня (за ін. даними – 23) 1892 в м. Чорнобиль Київської губернії в єврейській родині педагогів. Після закінчення початкової школи у 1905-1909 навчався на Чорнобильських курсах, де поглиблено вивчав російську, українську, латинську, англійську, німецьку та французьку мови. У 1909-1928 викладав єврейську мову в школах Чорнобиля, в київській школі №46. В 1915-1921 навчався у Київському університеті, а також завідував Науково-дослідним дитячим будинком у Києві. Читав курси з педагогіки для педагогічного колективу Чорнобильської народної школи, лекції з педагогіки на курсах підготовки вчителів при Київському університеті; викладав педагогіку у першому єврейському педагогічному технікумі. Згодом в Київському університеті отримав другу вищу освіту і здобув кваліфікацію викладача української мови та літератури. В 1919 організував дитячий будинок і до 1927 року керував ним. В 1928-1930 викладав педагогіку, історію педагогіки в Одеському інституті народної освіти, де йому було присвоєно вчене звання професора. З 1940 року був професором Українського науково-дослідного інституту педагогіки, завідував відділом дидактики. Одночасно викладав теорію та історію педагогіки в Київському педагогічному інституті. Захистив першу в Україні докторську дисертацію з педагогіки. В 1941-1944 працював завідувачем кафедри педагогіки Кустанайського державного учительського інституту. З 1944 працював заступником директора Київського педагогічного інституту з наукової роботи, завідував кафедрою педагогіки. В останні роки життя викладав педагогіку в Старобільському учительському інституті на Луганщині. Помер 17 червня 1952 у м. Старобільськ. Детальніше про Якова Резніка на нашому сайті: http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/juvilei_pedagogiv/до-125-річчя-від-дня-народження-якова-бор/ . Read more