Педагогічний музей України у контексті проєкту «Муpейна педагогіка» досліджує історію розвитку музеїв при закладах освіти.

У 1919 році Федір Іванович Шміт саме у Харкові написав й видрукував унікальну роботу «Исторические, этнографические, художественные музеи: Очерк истории и теории музейного дела. – Х.,1919. – 103 с.».

Повний текст: http://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=726.

Фéдір Іванович Шміт (1877-1937) – український і радянський візантолог, археолог, музеєзнавець, мистецтвознавець, теоретик мистецтва, педагог, дійсний член АН УРСР (з 1921) (https://uk.wikipedia.org/wiki/Шміт_Федір_Іванович). Народився у Петербурзі, у 1894 році закінчив німецьку класичну гімназію, 1900 – відділення класичної філології історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету. У 1901-1904 – професорський стипендіат в Руському археологічному інституті в Константинополі. У березні 1909 захистив дисертацію. 1912-му переїздить до Харкова, де працював на посаді професора Харківського університету (кафедра історії мистецтва) і харківських вищих жіночих курсів. Влітку 1919 підписав колективний лист харківської інтелігенції «Воззвание ученых Юга России к ученым Западной Европы», який протестував проти «червоного» терору. За це у 1920 був заарештований, у 1921 Надзвичайним революційним трибуналом засуджений до 3 років суспільно-примусових робіт умовно, що не переривало його наукову кар’єру. У 1921 переїхав до Києва, де був обраний дійсним членом Всеукраїнської АН. Завідувач музейної секції Всеукраїнського комітету охорони пам’ятників старовини Наркомосу УРСР, голова Археологічної комісії та інших установ ВУАН, професор Київського художнього інституту. Арештований у Ленінграді. Після 5 років таборів і повторного арешту за рішенням Трійки НКВС розстріляний у Ташкенті 3 грудня 1937 року.

Робота Федора Івановича Шміта «Исторические, этнографические, художественные музеи: Очерк истории и теории музейного дела. – Х.,1919. – 103 с.». – важливий документ, який ілюструє процес розвитку учбових музеїв. Це певний етапний момент формування змісту й форм музейної справи у закладах освіти, «документ пам’яті», своєрідний «голос історії», що свідчить про становлення музейної справи в радянській ідеологічній парадигмі на грунті й теренах України. Автор пропонує класифікацію та обгрунтовує три види музеїв – науковий, навчальний та публічний.

Історія музеїв закладів освіти у тексті видання:

У розділі «Как устраивать музеи?»

• «…учебный музей должен отличаться полнотою, но только полнота эта – совсем иная, чем полнота, требующаяся для музея научного» (С. 41);
• «…учебный музей должен хранить лишь наиболее характерные, типичные для каждой фазы изучаемого эволюционного процесса произведения искусства, оригиналов может не хватить, учебные музеи должны быть музеями слепков, статуй, рельефов, моделей зданий, копий или фотографий памятников живописи» (С.42);
• «…учебные музеи могут и должны быть доступны и публике – той ее части, которая пожелает учиться, должны читаться курсы общедоступных лекций по истории искусства и материальной культуры» (С. 42).

У розділі «Как устраивать музеи?»:

• «…учебный музей должен быть постоянной выставкой, с ограниченным, но неизменным составом экспонатов. При учебном музее обязательны аудитория, снабженная проекционным фонарем, и достаточным подбором диапозитивов, библиотека-читальня, снабженная основными пособиями по истории, истории религий, истории материальной культуры и истории и теории искусства, а также альбомами фотографий и чертежей архитектурных и иных монументальных памятников» (С. 44).

У розділі «Музейная политика»:

• «…во всяком городе, где есть средние учебные заведения, должен быть хоть один учебный музей, а в крупных городах должно быть несколько…» (С. 76);
• «…ведь мысли о необходимости учебных музеев, о необходимости конкретизации преподаваемой истории, об антипедагогичности бессмысленного заучивания отвлеченных имён и фактов государственной истории, о желательности бытового и художественного уклона школьной истории – все эти мысли не новы, многие преподаватели их твердо усвоили и старались осуществлять на практике, добывали наглядный материал и широко им пользовались» (С. 77);
• «…при университетах должны быть кроме учебных еще и ученые музеи. В Харьковском есть археологический, церковный ученые музеи, чрезвычайно богатый этнографический, а также нумизматический музей» (С. 80).

Детальніше:

• Виставка, присвячена 135-річчю від дня народження Федора Івановича Шміта, де представлені прижиттєві його видання, книги з автографом, а також статті та література про нього : http://www-library.univer.kharkov.ua/ukr/shmit.htm

• Матеріали круглого столу «Федір Іванович Шміт: мистецтвознавець і візантиніст (до 140-річчя від дня народження)», що выдбувся 20 квітня 2017 року у Каразінському університеті за участі декана філософського факультету, професора Івана Карпенка, завідувача кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету, професора Сергія Сорочана й інших науковців: https://www.univer.kharkov.ua/ua/general/univer_today/news?news_id=6726