«Я наш нарід цілим серцем люблю,

 і душа моя віщує,

 що його велика доля жде…».

(Ю. Федькович)

 

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21 грудня 2023 року № 3536-IX “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках” 190 років з дня народження Юрія Федьковича відзначається на державному рівні.

Коротка біографія

Юрій Федькович (1834–1888) – український письменник і педагогічний діяч, борець за створення української національної школи з рідною мовою навчання.

Народився на Буковині, у Сторонці-Путилові Вижницького повіту (нині селище Путила Чернівецької області). Дитинство провів у рідному селі. Початкову освіту здобув приватним способом у селі Киселиці. Від жовтня 1846 р. до липня 1848 р. навчався в німецькій нижчій реальній школі в Чернівцях. Схоластичне навчання, палична дисципліна мало дали майбутньому педагогові, хіба що викликали у нього відразу до тодішніх шкільних порядків, а в майбутньому — бажання боротися за народну освіту.

В 1849 р. виїхав до Молдавії, проживав у містах Ясси та Нямц, займався самоосвітою, почав писати вірші німецькою мовою.

З листопада 1852 р. по березень 1863 р. Федькович перебував на військовій службі, служив у 41-у піхотному полку; 11 квітня 1859 р. став офіцером в чині лейтенанта, при тому, що сам не був міцного здоров’я і з раннього віку мав слабкий зір. Брав участь в австро-італо-французькій війні, служив у Трансільванії.

У 1866 р. Федьковича обрали головою громади Сторонець-Путилів. П’ять років поспіль він був очільником громади, вдруге обійняв цей пост після повернення зі Львова (1873).

З 1869 по 1872 рр. – інспектор народних шкіл Вижницького повіту.

З 1872 р. до жовтня 1873 р. працював у Львові в товаристві «Просвіта» редактором книжок для народу.

Від 20 серпня 1876 р. й до смерті постійно проживав у Чернівцях. Долучився до діяльності заснованого у 1869 р. товариства «Руська Бесіда».

З кінця 1885р. проживав в будинку № 10 на площі Австрії (нині Соборній). Частину приміщення за цією адресою винаймало товариство, яке й надало одну кімнату Федьковичу. Тут він став редагувати українську політичну газету «Буковина» та допомагав Ом. Поповичу видавати «Бібліотеку для молодіжи».

В цьому будинку Юрій Федькович і  помер 11 січня 1888 р., похований на Руському цвинтарі Чернівцях.

 

 

 

Матеріали з експозиції  Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича

 

 

 

 

 

 

Педагогічна діяльність Юрія Федьковича.

Боротьба за створення української національної школи з рідною мовою навчання була провідною метою його педагогічної діяльності.

Освіта і рідна школа була для Ю. Федьковича «найдорожчим добром народу». Це підтверджують його статті, виступи на педагогічні теми та інспекторські звіти. Відзначаючи особливу роль рідної школи в житті нації, Ю. Федькович писав:

Дитина без школи; що рільник без поля,

Що рілля без плуга; що гола стодола.

Відзначав, що у підручниках навчальні предмети викладалися сільським дітям в малодоступній формі. Представлений у них матеріал був зрозумілий міським дітям, а самі підручники були написані мовою далекою від народної освіти, їхні автори намагалися затерти найкращі, найблагородніші риси народного характеру, все духовне життя народу, його усну поезію. Відтак наполягав, що коли школа буде байдуже ставитись до підручників, їхніх змісту і форми, вона не зможе виконати свого завдання – принести знання в селянські хати і викликати у селян прихильне ставлення, любов і пошану.

Закликав будувати рідну школу й національну систему виховання своїм розумом і своїми руками, виявляючи при цьому громадську активність. Постійно боровся за народну українську школу, яка б сприяла піднесенню культурно-освітнього рівня та національної свідомості народу, дбала про плекання історичної пам’яті поколінь та справжнього патріотизму через вивчення рідної мови на Буковині. Про це свідчать його художні твори про українських національних героїв Олексу Довбуша, Богдана Хмельницького, Лук’яна Кобилицю, про рідний Буковинський край і Україну (вірші «Україна», «Гуцулка», «Слова Ігоря», балада «Довбуш», поема «Лук’ян Кобилиця», драма «Довбуш»).

Ю.Федькович прагнув реорганізувати наявну в той час на Буковині відсталу систему освіти відповідно до потреб української нації, вимог передової педагогічної думки. Діяч виступав з промовами на повітових вчительських конференціях (Вижниця, 1871), де виклав свій новий навчальний план, який передбачав зміни гуманітарної і природничої складової у шкільних книжках, також заміну етимологічного правопису на фонетичний.

Працюючи шкільним інспектором, невпинно піклувався про зміцнення економічної бази школи, про матеріальну забезпеченість учителя, про підвищення кваліфікації освітян через курси й наявність шкільних бібліотек, про вироблення педагогічної майстерності й творчості.

Ю. Федькович особливу увагу звернув на початкову школу, яка закладала фундамент національної освіти й виховання учнів. Він радив учителям «більше уваги і часу приділяти каліграфії, яка в тій чи іншій мірі занедбана всюди», частіше практикувати домашні письмові роботи. Передбачав, що відповідні зміни у змісті навчання й виховання відбудуться на основі розроблення й упровадження нових шкільних програм та українських підручників.

Для першачків Ю. Федькович  створив «Буквар для господарських діточок на Буковині» (1857). На відміну від усіх попередніх буковинських букварів, він був написаний українською мовою із застосуванням фонетичного правопису і перейнятий українським національним духом. Педагогічною основою букваря стали народна педагогіка, європеїзм, здобутки педагогічної науки. На жаль, цей буквар з причини підколоніального становища українського народу не був надрукований. Після букваря Ю. Федькович, за його словами, мав намір продовжити роботу з укладання підручників для інших предметів – географії, історії, економії, правництва.  Цим благородним намірам так і не судилося збутись. Однак 1869 р. вийшов друком його «Співанник».                                                                                  

 

Ю. Федькович доводив, що навчання в школах повинно здійснюватися рідною мовою: нею діти мають декламувати вірші, виконувати письмові вправи, вивчати арифметику, географію, історію, фізику, займатися малюванням, фізичними вправами та ін. Така шкільна програма вимагала не тільки фахових педагогічних кадрів, але й нового покоління підручників, які, на жаль, Ю. Федьковичу не дали змоги видати. Його «Календарик», призначений для шкільного вжитку, який теж був написаний фонетичним правописом, спіткала така ж доля, як і «Буквар».

 

Ідея народності виховання лягла в основу педагогічних поглядів Ю. Федьковича. А звідси йде його педагогічний оптимізм, віра у творчі народні сили та у щасливе майбутнє України. У  вірші «Що я люблю, в що вірую, на що надіюсь» він пише:

Я люблю мою Русь-Україну,

Я вірую в її будучину…

Високо цінував Ю. Федькович фольклор і народні звичаї як могутні виховні засоби. Сам шанував і збирав ці скарби народної педагогіки, уклавши збірники «Буковинські пісні з голосами», «Колядник руського народа», «Руський женчик», «Найкращі співанки руського народа на Буковині», й молодь закликав: «Шануйте й не цурайтесь давніх наших звичаїв! Шануйте їх так, як се у других чесних народів ведеться, а буде вам слава, людям честь, по праотцях же Ваших хороша пам’ять».

Письменник-просвітник в усьому народному бачив великий виховний сенс, у національному одязі теж. Сам він ходив у простому гуцульському вбранні. Коли староста заборонив йому приходити в ньому на засідання, то Федькович відповів: «Жию між народом, люблю той нарід і народної одежі не покину». За це він здобув велику шану й любов народу.

Ю. Федькович особливо поетично висловлювався про вчителя: «Мистецтво розквітає і занепадає завдяки художникам, а школа – завдяки вчителям. Кожна школа залежить від учителя; вона – його духовна фотографія».

Обстоював, щоб усі школи мали кваліфіковані кадри з відповідною педагогічною освітою. Його непокоїло те, що більшість учителів «навчальні предмети подає у відриві від практичного і життєвого рівня дітей». Письменник закликав учительство «серйозно взятися за піднесення школи, самостійно вдосконалювати свою педагогічну освіту», бо «педагогічно-дидактична наука, як і взагалі вся сучасна наука, з кожним днем все далі розвивається», тому слід «втримати себе на рівні сучасної науки, а особливо, на рівні своєї спеціальності». Він мріяв про нову генерацію педагогів і поважав учителів ерудованих, працьовитих, які щиро люблять дітей, дають їм ґрунтовні знання, добре виховання, плекають національну гідність.

Традиційна українська родина у педагогічній системі Ю. Федьковича займала чільне місце. Він стверджував, що батьківсько-материнську педагогіку нічим і ніким замінити не можна. Доброзичливі стосунки між батьками і дітьми, братами і сестрами, родичами й свояками – найкращий засіб плекання високої духовності й гуманізму, національного духу, характеру, свідомості і патріотизму. Твори письменника про українську родину перейняті глибоким психологізмом і палкою синівською любов’ю до неї, переживаннями за її гірку долю в умовах колоніальної підневільності.

Після невдачі з реформою шкільної освіти Федькович продовжив активну участь у творенні дитячої літератури. У фондах Педагогічного музею України зберігається книга «Казки Федьковича», яка  побачила світ у видавництві «Українська Накладня». Друкарня Шарфого у Вецлярі (Німеччина). Вона містить коротку біографію автора, сюди ввійшло 5 казок: «Золота кісочка», «Іголка-угорка перетонесенькая», «Хитрий кравець», «Бідолашко», «Підмінчє». Всі вони спрямовані на прищеплення людяності й доброти, перейняті українським національним духом.

 

 

У Педагогічному музеї України зберігаються також 15 номерів журналу «Бібліотека для молодіжи», який видавало товариством «Руська Бесіда» в Чернівцях. В часописі  розміщували поезії, оповідання, казки українських літераторів, зокрема і Юрія Федьковича.

 

У своїх працях письменник порушував важливі педагогічні питання, які є актуальними й сьогодні.

 

 

Використана література

Фонди Педагогічного музею України

Матеріали експозиції Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича

Шевченко С. (2023) Просвітницька й педагогічна діяльність Юрія Федьковича (1834–1888) чи миттєвості сьогодення…Наука і техніка сьогодні. №3 (17). С. 472–481.

Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. (2003) Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. За ред. Любара. Київ: Т-во «Знання». С. 265–276.

Педагогічні ідеї Ю. Федьковича. https://studfile.net/preview/9155081/page:30/  

«Буковинський Соловій» – Юрій Адальбертович Гординський-Федькович. Державний архів Чернівецької області. Офіц. сайт https://cv.archives.gov.ua/fedkovich.htm l

Підготувала

старша наукова співробітниця

Рудницька Тетяна