Матвій Номис (1823–1901), етнограф, фольклорист, письменник, педагог

Народився Матвій Терентійович Симонов (псевдонім – Матвій Номис) 29 листопада 1823 на Полтавщині. Навчався в Лубенському приходському училищі, потім у Переяславському духовному училищі, Переяславській духовній семінарії, Полтавську гімназії. 1848 закінчив філософський факультет Київського університету. Перебуваючи у Києві, познайомився з Тарасом Шевченком, Опанасом Марковичем та Василем Білозерським. Після закінчення університету розпочав педагогічну діяльність у Ніжинській (1848–52) і Немирівській гімназіях (1852–55).

З 1855 працював чиновником у Санкт-Петербурзі. Пскові, Катеринославі, Житомирі. Співпрацював із журналом «Основа». З 1858 займався справами друкарні Куліша, де побачили світ твори українських письменників, альманах «Хата», часопис «Основа». Перебуваючи у Петербурзі, подружжя Симонових відкрило магазин української моди (його дружиною була Надія Білозерська – сестра Олександри Білозерської (Ганни Барвінок), одруженої з Пантелеймоном Кулішем).

Протягом життя збирав цінні матеріали про народний побут, звичаї та обряди, записав чимало зразків усної народної творчості. У 1864 видав «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. Марковича і других. Спорудив М. Номис». Ця збірка українських прислів’їв містить понад 14,5 тис. зразків українського усного фольклору малих жанрів (прислів’я, приказки, загадки, стійкі мовні порівняння тощо). Свої праці Матвій Симонов підписував «М. Номис» – цей псевдонім утворений від частини (без -ов) справжнього прізвища, прочитаного у зворотному порядку.

Гарні знання української мови і мовознавчі дослідження М. Номиса стали в нагоді під час створення словника української мови, над яким українські культурні та наукові діячі працювали майже протягом всієї другої половини ХІХ ст. Результатом цієї роботи було видання «Словника української мови» за редакцією Бориса Грінченка у 1907–09.

У 1873 М. Номиса обрали першим директором Лубенської чоловічої гімназії (відкрита у 1872), з 1877 – головою земства, мировим суддею. Свої погляди на проблему організації діяльності, специфіку управління навчальними закладами й особливості навчального процесу виклав у праці «Замітки до ювілейної з нагоди двадцятип’ятиліття Лубенської гімназії записки» (1898). 

У рідному селі заснував початкову школу, відкрив лікарню. Пожертвував значні суми на українські справи, зокрема на Наукове товариство імені Шевченка. Написав низку літературних творів, серед яких: «Автобіографії Василя Петровича Білокопитенка», «Тітка Настя», «Дід Мина і баба Миниха».

Помер Матвій Номис 8 січня 1901 в Лубнах.