(до 150-річчя від дня народження)
Б.Д. Грінченко
Борис Дмитрович Грінченко – автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови і літератури, один з організаторів та керівників «Просвіти». Символічним є факт, що один із його псевдонімів – «Вартовий» – визначає роль та місце Б. Грінченка в суспільних процесах ІІ пол. ХІХ — поч. ХХ ст.
Народився Б. Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в сім’ї дрібних поміщиків. Навчався з 1874 року в Харківському реальному училищі, де зблизився з народницькими гуртками. Під впливом «Кобзаря» Т. Г. Шевченка Б. Грінченко починає збирати та записувати почуті легенди, казки та інші фольклорні матеріали, вивчає та поширює народницькі видання, що потім стає причиною його кількамісячного ув’язнення.
Склавши при Харківському університеті іспити на звання народного вчителя, Б. Грінченко протягом 1881-1891 рр. займається вчителюванням. З 1881 р. молодий педагог викладав на Харківщині, у селах Введенське, Тройчате (Єфремівка) та Олексіївка. Цього ж року на сторінках галицьких видань з’явилися вірші Б. Грінченка під псевдонімом І. Перекотиполе.
Незважаючи на всі складнощі подальшого життя, Борис Дмитрович уже не залишав літературної творчості. Його поезії, оповідання, повісті, драми, науково-популярні розвідки, фольклорні та етнографічні дослідження тощо стали важливою складовою української культури.
Влітку 1887 р. відома діячка освіти Х. Алчевська запросила Грінченка вчителювати в Олексіївську школу Слов’яносербського повіту на Катеринославщині. Щодня стикаючись із сумнівними наслідками навчання дітей малозрозумілою для них російською мовою, молодий учитель вирішив таємно викладати їм українську грамоту. В 1888 р. він склав та розмалював буквар, за яким навчав учнів, а у наступному році створив ще один рукописний підручник – першу після букваря книжку для читання «Рідне слово».
Проте ці підручники не були єдиними саморобними книжками у спеціальній бібліотеці, яку збирав учитель для школярів. Оскільки українських дитячих книжок бракувало, він у такий же спосіб «випускав» свої переклади та оригінальні твори, складав збірники творів інших письменників. Так з’явився журнал «Квітка», в якому вміщувалися оповідання, вірші, загадки й невеликі статті науково-популярного характеру.
Незважаючи на велику зайнятість у школі, Б. Грінченко не припиняв літературної діяльності, вивчив чеську мову. В олексіївський період Борис Дмитрович написав цілу низку оповідань з народного життя. Це, зокрема, «Каторжна» (1888 р.), «Олеся», «Грицько» (1890 р.), «Украла», «Кавуни» (1891 р.), «Панько», «Батько та дочка» (1893 р.) та інші.
1894 р. Б. Грінченко переїхав до Чернігова, де організував перше в Україні народне видавництво (всього вийшло друком 45 книжок народно-просвітницького характеру). Разом з дружиною він упорядкував та каталогізував знамениту колекцію української старовини В. Тарнавського, видав тритомник «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях».
У червні 1902 р. сім’я Грінченків із Чернігова переїхала до Києва, де Борис Дмитрович самовіддано здійснив титанічну працю: впорядкував, відредагував та значно доповнив (на 19 тис. слів) переданий йому лексичний матеріал для «Словаря української мови». Чотири томи словника виходили в Києві впродовж 1907-1909 рр. Вони містили близько 68 тис. реєстрованих українських слів з перекладом їх російською мовою і з відповідним українським ілюстративним матеріалом із найрізноманітніших джерел – фольклорних та етнографічних збірок, літературних творів, словників, розмовної народної мови – з усієї території України. На той час це було найбільше зібрання лексичних фондів української мови. Оригінали та репринтні видання «словаря» зберігаються у фондах Педагогічного музею України.
Б. Грінченко є автором одного з найгостріших звинувачень тогочасної освітянської дійсності – твору «На беспросветном пути. Об украинской школе». Автор пише його російською мовою й уперше друкує у 1905 р. на сторінках петербурзького журналу «Русское богатство» (в Києві окремою книжкою було здійснено перевидання в 1906 р., двічі в 1907 р., а також у 1912 р.). У цьому творі читач знаходить і численні посилання на погляди вітчизняних та зарубіжних педагогів щодо навчання рідною мовою, і конкретні факти з історії боротьби українців за національну школу, аргументовані докази непридатності тогочасних російських підручників для ефективного навчання українських дітей.
Таким чином, роки вчителювання Б. Грінченка стали періодом його активної діяльності в галузі української освіти, літератури, літературознавства та публіцистики. Це був справжній внесок педагога у розвиток української національної справи. Видавнича діяльність Б. Грінченка у Чернігові, створення ним київської «Просвіти» – вершина його громадської діяльності.
Платмір Ярослав Леонідович
науковий співробітник
Педагогічного музею України
