Адольф Фер’єр народився в Женеві 30 серпня 1879 в сім'ї Фредеріка Фер’єра, одного з керівників Міжнародного комітету Червоного хреста. У 1899 створив «Міжнародне бюро нових шкіл». Це «Бюро...» стало центром, навколо якого до 1930-х років групувались різні напрямки реформаторської педагогіки. «Бюро...» визначило загальні вимоги до «нових шкіл». Це були навчально-виховні заклади інтернатного типу, які організовувались приватними особами або громадськими педагогічними організаціями. У школах повинно бути створене таке середовище, яке забезпечує фізичний, розумовий і моральний розвиток дітей і готує їх до практичного життя.

З 1900 викладає в школах Німеччини та Франції, а з 1909 читає лекції у Женевському університеті, де знайомиться з Жаном Овідієм Декролі, одним з представників і лідерів нового виховання. Деякий час Фер'єр був професором інституту Жан-Жака Руссо в Женеві, а також головним редактором журналів «За нову еру» та «Прогрес».

А. Фер’єру довелося відмовитися від викладацької кар'єри, оскільки він повністю оглух. З 1908 працював разом зі своєю дружиною Ізабель Бюньон, яка допомагала Фер’єру в зв'язку з його глухотою.

У 1920 А. Фер’єр публікує маніфест «Перетворимо школу». У 1921 виступає одним з ініціаторів першої Конференції щодо нового виховання (Франція), на якій було створено Міжнародну лігу за нове виховання. Підготував її програмну хартію. У 1922 пише книгу «Активна школа», де повністю викладає свої педагогічні погляди, а в 1924 у своєму маєтку в Флоріссані організувує міжнародну школу, в якій маленькі діти навчалися за методом Монтессорі, вихованці середнього віку — за методом Декролі, а старші — за рекомендаціями Вінетка-плану. Ці школи стали справжньою лабораторією педагогіки, великого значення в них набули ідеї трудового виховання та підготовки учнів до трудової діяльності.

А. Фер'єр є автором багатьох праць, що розвивали ідеї нового виховання, організатором навчальних закладів, що застосовували ці ідеї на практиці. У своїй праці «Мій великий журнал» Фер’єр розділяє своє інтелектуальне життя на п’ять десятиліть, у кожному з яких панує інша дисципліна: «Між 1900 та 1910 роками я жив у метафізиці. З 1910 по 1920 рік я жив у психології. З 1920 по 1930 рік була педагогіка, яка займала значне місце. З 1930 по 1940 рр. - соціологія. З 1940 року, я живу душею, духом, філософією»

А. Фер'єр, незважаючи на глухоту, був людиною діалогу, готовий завжди «вислухати» та допомогти ближньому. В останні роки Фер'єр займався переважно психологічними проблемами, зокрема визначенням психологічних типів. Його внеском у розвиток реформаторської педагогіки стала, зокрема, нова періодизація психічного розвитку дитини і її інтересів — від безсистемних до цілеспрямованих. Швейцарський педагог вважав, що школа повинна сприяти природному розвитку дитини, формувати не інтелектуалів-ерудитів, а людей, у яких знання увійшли у їх «плоть і кров», здатних застосовувати ці знання на практиці.

Помер педагог 16 червня 1960 р. у Женеві. Міжнародне бюро освіти (IBE) визнало Адольфа Фер’єра одним із 100 найвидатніших педагогів.

Притча з книги Адольфа Фер'єра „Перетворимо школу" про те, як люди створили школу за намовлянням диявола:

„І створили школу так, як повелів їм диявол. Дитина любить приро­ду, тому її замкнули в чотирьох стінах. Дитині подобається усвідом­лювати, що її праця має якийсь сенс, тому все зробили так, щоб її активність не приносила ніякої користі. Вона не може залишатися без руху — її примусили до нерухомості. Вона любить працювати ру­ками, а її почали навчати теорій та ідей. Вона любить говорити — їй наказали мовчати. Вона намагається зрозуміти — її змусили вчити напам'ять. Вона хотіла б сама шукати знання — їй вони даються в готовому вигляді.

І тоді діти навчились того, чого вони ніколи б не навчились в ін­ших умовах. Вони навчились брехати і придурюватись.

І ось що сталося. Як і хотів того диявол, деякі люди зачахли, ста­ли млявими й пасивними, втратили будь-який інтерес до життя. Вони втратили і щастя, і здоров'я. Пропали любов і доброта. Думки стали сухими й сірими, душі зачерствіли, серця озлобились.

Діти відбилися від рук. Вони біжать з дому, шукають пригод. Вони стали практичними, самовпевненими й наполегливими без допомоги школи і навіть усупереч їй.

І загинула школа, яку так ловко придумав диявол"

зі статті

Сухомлинська О. В. Трансформація освіти в Україні та педагогічний доробок Василя Сухомлинського . Проф.-тех. освіта. 1998. № 2. С. 10—14.