Юрій Андрійович Омельченко – один із провідних дослідників- музеєзнавців, історик, археолог, культуролог. Його творчий доробок складає  близько 200 праць – монографії, наукові статті, навчальні програми для вищих навчальних закладів, методичні розробки з музеєзнавства, краєзнавства, пам’яткознавства, слов’яно-руської археології.

Майбутній учений народився 16 червня 1937 року в Києві.  Батьки – Омельченко Андрій Миколайович та Омельченко Олександра Демидівна.

З листопада 1955 року по серпень 1956 навчався в технічному училищі №1 м. Києва, де здобув освіту токаря. В 1958-1963 рр. навчався в Київському державному університеті (КДУ) ім. Т.Г.Шевченка (спеціальність – «історія).

Одразу після закінчення університету почав працювати вчителем історії в Київській спеціалізованій школі-інтернаті фізико-математичного профілю при КДУ.

З серпня 1964 – лаборант університету ім. Т.Г.Шевченка.

1966 починає працювати в Державному історичному музеї (нині – Національний музей історії України) на посаді наукового, а згодом – старшого наукового співробітника. В 1972 був переведений в Києво-Печерський заповідник завідувачем науково-методичного відділу.

На другу половину 1960-х – початок 1970-х років припадають дослідження вченим маловідомих сторінок з історії музейництва України першої половини ХХ ст. Результатом проведених пошуків стала підготовлена кандидатська дисертація «Історія музейного будівництва в Україні 1917–1932 рр. (на матеріалах музеїв історичного та краєзнавчого профілів»), яку він успішно захистив 1972 року. У фондах Педагогічного музею України зберігається автореферат дисертації, в якій уперше комплексно розглянуто розвиток музейного будівництва зазначеного періоду, принципи й тенденції розвитку музейної політики, музейного законодавства, організації та управління музейною справою, діяльності музеїв.

У жовтні 1974 починає працювати в Науково-дослідному інституті педагогіки Української РСР старшим науковим співробітником відділу історії педагогіки, 1977 виконував обов’язки завідуючого сектору педагогіки і шкільних музеїв, а з 1978 був обраний завідувачем цього сектору.

З 1981 починає викладати в Київському університеті ім. Т.Г.Шевченка, 1986 стає доцентом кафедри археології і музеєзнавства історичного факультету,  де пропрацював до 2002.

На початку 1990-х років Юрій Андрійович підтримав ініціативу академіка НАН України,почесного директора Інституту проблем міцності НАН України Г.С. Писаренка зі створення в Києві Політехнічного музею. За пропозицією Георгія Степановича Ю. Омельченко увійшов до складу першої музейної ради.

У 2002–2004 працює в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Г.Сковороди на кафедрі давньої та середньовічної історії.  У 2005-2011 – в Київському інституті соціальних та культурних зв’язків ім. Св. кн. Ольги (доцент кафедра культурології). У 2013-2014 – в університеті «Києво-Могилянська академія» доцентом кафедри археології факультету гуманітарних наук.

Основні напрями наукових досліджень Юрія Андрійовича – музеєзнавство, історія та теорія музейної справи, методики музейної діяльності, охорона історико-культурної спадщини, узагальнення історії і сучасного досвіду роботи музеїв різних типів та профілів, процеси формування і нагромадження музейних підсистем та форми їх використання, проблеми музейного будівництва, охорона історико-культурної спадщини. Понад 20 років він викладав музеєзнавство, краєзнавство в різних вищих навчальних закладах Києва.

Юрій Омельченко займався вивченням історії та розвитку музеїв навчальних закладів як засобом підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Вчений першим у науці докладно розглянув специфіку діяльності учбових музеїв різного профілю і дав порівняльний аналіз музеїв, які функціонують у країнах Західної, Центральної та Східної Європи, а також США. Особливої уваги заслуговує здійснений ним аналіз специфіки діяльності учбових музеїв природничо-історичного спрямування.

Помер 17 вересня 2017 року, похований в м. Києві.

Вважаємо Юрія Омельченка корифеєм-дослідником історії музеїв при закладах освіти України та одним із перших науковців-методистів українського освітянського музейництва. Доказом можуть слугувати дві його унікальні праці в цій царині.

Омельченко Ю. А.Шкільні музеї.  Київ: Радянська школа, 1981. 124 с.

Видано під грифом  Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР.

Рецензенти: Мезенцева Г.Г., доктор історичних наук; Іванов В.Ф., кандидат мистецтвознавства.

Наклад – 19 тисяч примірників.

З анотованої сторінки: «У посібнику висвітлюється роль шкільних музеїв у навчанні і комуністичному вихованні підростаючого покоління, дається короткий огляд історії їхнього розвитку, визначаються основні теоретичні принципи, а також пропонується методика роботи шкільних музеїв у світлі навчально-виховних завдань. Розрахований на вчителів,працівників органів народної освіти».

Зміст посібника:

• Шкільний музей і його роль в активізації навчально-виховного процесу.
• Шкільний музей, його мета і завдання.
• Тематична спрямованість і склад фондів музеїв різних профілів.
• Зміст і форми роботи шкільних музеїв:

1.Основні принципи організації та діяльності.

2.Комплектування фондів.

3.Облік і збереження фондів.

4.Експозиційна робота.

5.Використання матеріалів шкільних музеїв у навчально-виховній роботі з учнями, культурно-освітній діяльності серед дорослого населення.

Омельченко Ю. А. Розвиток учбових музеїв: Навчальний посібник. Київ: УМК ВО, 1988. 195 с.

Видано під грифом  навчально-методичного кабінету з вищої освіти Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР як навчальний посібник для студентів спеціальності 05.27.

Рецензенти: Ганнусенко Н.І., кандидат педагогічних наук; Кагарлицький О.Л.

Наклад – 500 примірників.

З анотованої сторінки: «У посібнику відображений історичний та сучасний досвід розвитку музеїв навчальних закладів як засобу підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Системно викладено  основи їх теорії і методики роботи. Навчальна література з музеєзнавства раніше не видавалась.

Розрахований на студентів історичних факультетів університетів та педінститутів зі спецкурсу «Історія, теорія і сучасна практика музейної справи».

Із вступу: «Розв’язуючи завдання підвищення ролі музеїв у вихованні, не можна не відчути гострої потреби в науково обґрунтованій теорії учбових музеїв, розробленої на ґрунті глибокого вивчення і узагальнення історичного та сучасного досвіду їх розвитку. Адже дальше вдосконалення і творче застосування методики їх організації роботи нині можливе лише за умови чіткого усвідомлення сутності, мети, завдань, функцій, всього того, що становить систему теоретичних засад цих музеїв. Саме тому у посібнику зроблено спробу системно викласти історію, теорію і практику учбових музеїв, виявити органічний і діалектичний зв’язок між цими складовими частинами музеєзнавства».

Від 1988 р. в Україні відсутні праці у цій галузі.

Враховуючи обмежений наклад, книга є рідкісним виданням.

Зауважимо, що ці книги готувалися та видавалися в радянський період нашої історії, коли будь-яке науково-методичне чи навчальне видання мало спиратися на марксистсько-ленінську ідеологію, цитувати праці її класиків і  націлювати його зміст на комуністичне виховання дітей і молоді. Тому, читаючи ці видання, треба враховувати історичний контекст їх створення. Але, незважаючи на певну заідеологізованість і відповідність радянському канону, книги Юрія Омельченка мають ряд суттєвих переваг, які вкрай важливі для українських музеєзнавців:

• це перші в Україні праці з освітянського музеєзнавства, де на базі теоретичних узагальнень та опису досвіду системно представлені музеї закладів освіти;
• посібники написані та видані українською мовою, хоча більшість науково-методичних праць тоді виходило у світ російською, адже вважалося, що видання російською дає можливість користуватись ним мешканцям усіх республік СРСР;
• це перші дослідження та узагальнення саме українських музеїв закладів освіти на тлі досвіду багатьох музеїв СРСР;
• література, на яку посилається автор, дає можливість орієнтуватись у джерельній базі, що існувала станом на 1980-і роки;
• вперше системно представлений статистичний ряд музеїв закладів освіти, шкільних музеїв, зокрема;
• і найголовніше – описаний і узагальнений досвід конкретних учбових музеїв, їхні форми роботи.

Отже, книги Юрія Омельченка «Шкільні музеї» (1981) та «Розвиток учбових музеїв» (1988) можемо вважати пам’ятками історії українського освітянського музеєзнавства.

 

Слово про колегу

«Юрій Андрійович Омельченко випускник нашого університету. Він закінчив історичний факультет 1963 р. і тут почав свою професійну діяльність на посаді лаборанта (по 1966 р.)

 Від 1967 р. Юрій Андрійович працював науковим співробітником науково-методичного відділу Державного історичного музею УРСР (нині – Національний музей історії України) але продовжував тісну співпрацю з кафедрою археології та музеєзнавства університету. Адже науковим керівником його кандидатської дисертації  була професорка кафедри Галина Георгіївна Мезенцева (1923-1997). Вже після захисту дисертації він 1981 р. знову повертається на історичний факультет спочатку як ст. викладач, а від 1986 по 2002 рр. – доцент по кафедрі археології та музеєзнавства.

Ю.А. Омельченко викладав такі курси: «Музеєзнавство», «Історія музейної справи», «Методика екскурсійної та експозиційної роботи», «Методика фондової роботи», «Історичне краєзнавство» та ін. Проводив та організовував музейні практики. Активно долучався до розробки і побудови експозицій університетських музеїв – Історії університету та Археологічного.

Також у літній період керував археологічними практиками і виїздив із студентами на розкопки у поле, де розділяв з ними романтику археологічного пошуку і нелегкий побут експедиційного життя. Багато його студентів працюють тепер у різних музеях України і з вдячністю за науку згадують його лекції та приязну й товариську вдачу, що завжди панувала у взаєминах  між ними. Навіть коли Юрій Андрійович уже не працював в університеті, він часто навідувався у гості і приводив студентів на екскурсії до Археологічного музею університету, біля витоків якого стояв також.

Праці Ю.А. Омельченка, що переважно зосереджені на дослідженні основних тенденцій розвитку музейної справи через узагальнення історичного досвіду роботи музеїв різних типів і профілів, а також на особливостях формування музейних фондів і різних формах їх використання й досі залишаються актуальними та не виходять із списків рекомендованої літератури для студентів, що спеціалізуються по кафедрі.

Співробітники нашої кафедри часто згадують завжди усміхнений образ Юрія Андрійовича і його «крилатий вислів», що він його любив повторювати, намагаючись підкреслити переваги музейної дисципліни серед більшості викладачів-археологів: «Музеєзнавство на безмежній ниві археології займає неабияке місце!»

Л.Самойленко,

завідувачка Археологічного музею

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка»

Фотогалерея.  Всі світлини з власного зібрання Археологічного музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У Педагогічному музеї України зберігається персональний комплекс матеріалів Юрія Омельченка, який передала його дружина Людмила Олександрівна Хлєбнікова в 2019 р. Це понад 50 одиниць зберігання,серед яких особисті фото, документи, нотатники, а також книги та журнали з його статтями.

Книги Ю. Омельченка з фондів Педагогічного музею України:

        1.Гончаренко С.У., Омельченко Ю.А. Середня освіта – кожному громадянинові. Київ: Радянська школа, 1979 – 128с.

       2.Розвиток учбових музеїв: Навчальний посібник/ Ю.А.Омельченко – Київ:УМКВО, 1988 – 195с.

3. Ярмаченко М.Д., Омельченко Ю.А. Народна освіта в Український ССР. – К.: Радянська школа, 1979 – 126с.
4. Омельченко Ю.А. Автореферат. Історія музейного будівництва в Україні (1917-1932рр.) (за матеріалами музеїв історичного та краєзнавчого профілю). – Київ, 1972.

Статті Ю. Омельченка з фондів Педагогічного музею України:

1. Омельченко Ю., Чайковський С. Основні тенденції розвитку музеїв історичного та краєзнавчого профілю на Україні за роки радянської влади (1917-1972 рр). Вище рівень музейної роботи. Виступи працівників музеїв на зональних нарадах працівників культурно-освітніх установ республіки 1971 р. 46с.
2. Омельченко Ю.А. Ленінська спадщина в експозиціях історичних та краєзнавчих музеїв. Вісник київського університету. 1970№12. с. 27-31.
3. Омельченко Ю.А. Музейне будівництво на Україні в 1921-1945 рр. Український історичний журнал. 1975. №3. с. 122-129.
4. Омельченко Ю.А. Охорона пам’яток і музейне будівництво на Україні в перші роки радянської влади. Український історичний вісник. 1972. №1 с. 102-109.
5. Омельченко Ю.А. Завітайте до краєзнавчого музею. Рідна природа. №3. с. 16-17.
6. Омельченко Ю.А. З історії становлення принципів роботи шкільних музеїв. Республіканський науково-методичний збірник «Педагогіка». 1977. Випуск 16. с. 129-134.

Інтернет-ресурси:

1. Музей історії Десятинної церкви: http://mdch.kiev.ua/node/564

Висловлюємо глибоку вдячність за надані матеріали Любові Самойленко, завідувачці Археологічного музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

 

Тетяна Полюхович,

головний зберігач фондів музею