Федір Маківчук — редактор «Перця»

Педагогічний музей України

Федір Маківчук — редактор «Перця»

Events in Декабрь 2022

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!

Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»

Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»

Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком

Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи

Мистецький інтерактивний проект „У саду художника”

Музейна школа писанкарства «Чарівний писачок»

Науково-практична конференція «Історико-культурний туризм: український та світовий досвід»

Проект «Архів-музей на допомогу вчителям»

Заняття літературно-мистецької вітальні

All day: Олена Степанів: 130 років

All day: Людвіг Клагес (Ludwig Klages): 150 років

All day: Микола Куліш: 130 років

All day: Андрій Сова: 110 років

All day: Михайль Семенко: 130 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 21.09.202221.09.2022 by admin

Сьогодні мова піде про Федора Юрійовича Маківчука — українського письменника-сатирика, гумориста, журналіста, редактора журналу «Перець» продовж 40 років. У відео використовувалися файли з архіву ЦДАМЛМ України

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Перший в Україні 3D-тур шкільними музеями!
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Виставка «Мистецтво різдвяних прикрас»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Міжнародний патріотично-просвітницький проєкт «Ляльки у камуфляжі»
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Зустріч учнів і студентів з учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності Сергієм Васильченком
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Уроки національно-патріотичного виховання до Дня Гідності та Свободи
Posted on 25 ноября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

Мистецький інтерактивний проект „У саду художника”
Posted on 26 июня, 2014 Posted by admin
Музейна школа писанкарства «Чарівний писачок»
Posted on 19 марта, 2023 Posted by Валентина Єфімова
Науково-практична конференція «Історико-культурний туризм: український та світовий досвід»
Posted on 26 февраля, 2019 Posted by Валентина Єфімова
Проект «Архів-музей на допомогу вчителям»
Posted on 15 июля, 2019 Posted by Валентина Єфімова
Заняття літературно-мистецької вітальні
Posted on 25 сентября, 2023 Posted by Валентина Єфімова

7 All day: Олена Степанів: 130 років All day 07.12.2022 Олена Степанів — українська історикиня, педагогиня, громадська та військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера, четарка Української Галицької Армії. Народилася 7 грудня 1892 року в селі Вишнівчик на Львівщині у родині священника. Навчалася у Львові в жіночій учительській семінарії Українського педагогічного товариства. 1912 вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. В юнацькі роки брала активну участь у діяльності організацій «Пласт» та «Сокіл». У цих організаціях Степанів та інші дівчата отримали перший досвід військової підготовки, який згодом знадобився на фронті. Досягнула чималих успіхів у науці, зокрема, захистила докторську дисертацію у Віденскому університеті, викладала історію і філософію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. З 1945 до арешту 1949 працювала на посаді доцента Львівського університету. Була членкинею Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії) та Академії наук УРСР, написала низку праць з географії. Певний час працювала також науковою співробітницею Природничого музею у Львові. Олена Степанів активно виступала за мілітарну підготовку української молоді, зокрема й жіноцтва на випадок війни з тодішною російською імперією. Коли Перша світова війна здавалася неминучою, Олена разом з колежанками спробували мобілізувати українських жінок діяти активніше. У 1912 і 1913 Жіночий комітет підготував дві відозви до українських жінок. Перша закликала долучатися до діяльности в секціях комітету (санітарна, агітаційна, скарбова та ін.), друга — складати пожертви на «потреби України». У січні 1914 Олена Степанів стала коменданткою жіночої чоти при «Січових стрільцях ІІ». Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Першу свою військову нагороду Степанів отримала вже в листопаді 14-го року – «Срібний хрест хоробрості архикнязя Карла». Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень - травень 1915), згодом стала хорунжою. 29 травня 1915 під час бою на Болехівщині потрапила до російського полону і була відправлена в табір військовополонених до Ташкенту. У квітні 1917 повернулася до Галичини. Належала до організаторів Листопадового повстання 1918, брала активну участь в польсько-українській війні (1918 - 1919) (четарка Української Галицької Армії). Працювала на посаді референтки преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та пресової референтки Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському. Померла 11 липня 1963 у Львові, переживши дві світові війни та сталінські табори. З 2015 у Львові вручають відзнаки імені Олени Степанів. Ними нагороджують жінок за значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери. Read more

10 All day: Людвіг Клагес (Ludwig Klages): 150 років All day 10.12.2022 Людвіг Клагес - німецький психолог і філософ, один із засновників характерології (вчення про характер) і графології (вчення, що стверджує про чіткий зв’язок міжпочерком та особистістю людини). Народився вчений 1872 в м. Ганновер в Німеччині. Освіту здобув в університетах Лейпцигу та Мюнхена, де вивчав хімію, фізику та філософію. Віддавав перевагу ролі мандрівного проповідника своїх ідей, виступаючи з лекціями у різних культурних центрах Європи. Під час Першої світової війни переїхав до Швейцарії, де й залишився до кінця життя. Вчений здобув європейську популярність у період між світовими війнами, коли були опубліковані його праці «Про сутність свідомості» (1921), «Про космогонічний Ерос» (1922), «Особистість. Введення в характерознавство» (1930), «Дух як противник душі» (тт. 1-3, 1929-1932) та багато інших. Крім того 1910 видав книги «Проблеми графології» та «Принципи характерології». Його фундаментальна праця «Почерк і характер», яка вийшла в 1916, перевидавалась десятки разів аж до 1989. Людвіг Клагес був одним із засновників в Мюнхені Німецького графологічного товариства. У 1908 став наставником «Семінарії виразних знань». Був прихильником поглядів Шопенгауера і Ніцше. Розвивав ідеї філософії життя. За його уявленнями, існує загальне космічне життя, яка проявляється в житті рослин, поведінці тварин, вчинках людей. Вважають, що саме він Людвіг Клагес надихнув до появи екологічний рух. 1932 був нагороджений медаллю Й. Гете за досягнення в галузі мистецтва і науки. Вчений був глибоко вражений початком Першої світової війни і написав слова, які і сьогодні є акутальними для будь-якого суспільства: «Оргія спустошення охопила людство, «цивілізація» стала винятково кровожерливою, плодоносність землі гине під отруйною коростою». Помер Людвіг Клагес 29 липня 1956. Read more

18 All day: Микола Куліш: 130 років All day 18.12.2022 Сьогодні - 18 грудня - виповнюється 130 років від дня народження письменника, драматурга, театрального діяча Миколи Куліша (1892—1937). Микола Куліш народився 18 грудня 1892 року у с. Чаплинці Дніпровського повіту (зараз — Херсонська область). Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 року на зібрані односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, пізніше навчався в Олешківській прогімназії. А в 1914 році вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету, але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив військову кар’єру, дослужившись до поручика. Завершивши у 1921 році військову службу керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, Куліщ перейшов на цивільну службу. Він обіймав адміністративні посади в Олешках, з головою поринув у освітянську службу в Дніпровському повіті. Дружина Антоніна Куліш писала про його педагогічну діяльність цього періоду: «З новим запалом взявся він до праці: організовував школи, відкривав ті, що позакривалися під час війни, організовував дитячі садки, ясла й притулки, на початку 20-х років як освітянський керівник і педагог-практик склав українську абетку (Буквар) для шкіл, назвавши її «Первинка»… Учителі українських шкіл, які приїздили з сіл, дуже дякували за неї складачеві». Організовуючи школи, дбаючи про учнів і вчителів, Микола Куліш часто мандрував хуторами, селами й містечками Херсонщини, знайомився з освітянськими справами. У голодні 1921—1922 роки він доклав чимало зусиль, щоб урятувати багатьох школярів від смерті й зберегти численні невеликі школи. Працюючи з кінця 1922 року в системі губернської освіти в Одесі, Микола Куліш продовжував перейматися проблемами організації та розвитку національної школи, у якій пріоритетами ставали формування української культури, ментальності, національної самоповаги. Він предметно сприяв становленню національної школи на півдні України, такої школи, де викладання велося українською, рідною для значної частини населення мовою. У 1925 році разом із родиною Куліш переїхав до Харкова. Саме у Харкові він познайомився з українськими письменниками, зокрема, Остапом Вишнею, Миколою Хвильовим, Аркадієм Любченком. Але найголовнішою у його житті стала зустріч із Лесем Курбасом. Разом вони створили новий український театр. Крім цього, у Харкові Куліш займався громадською діяльністю, 1926 року очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), редагував її журнал. Також був редактором «Пролітфронту» і «Літературної ярмарки». Розквіт таланту Куліша-драматурга припадає на 1920-ті - І половину 1930-х років. У цей період у своїй творчості він розвиває всі жанри драматургії: комедію («Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Мина Мазайло»), трагедію («97») та драму («Маклена Ґраса», «Патетична соната», «Зона»). Але невдовзі проти нього розгорнули ідеологічну кампанію, а п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» назвали ворожими комуністичному режиму. Останнім твором Куліша стала «Маклена Ґраса». Соціально-психологічна драма оповідала про протистояння людини і суспільства. На жаль, для Миколи Куліша це протистояння було вирішене. 7 грудня 1934 року його заарештували, згодом засудили до 10 років ув’язнення із конфіскацією майна. Під арештом він захворів на туберкульоз. Але помер не від нього, разом з другом Лесем Курбасом його розстріляли 3 листопада 1937 в урочищі Сандармох. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років від дня народження Миколи Куліша відзначається на державному рівні. Read more

30 All day: Андрій Сова: 110 років All day 30.12.2022 110 років від дня народження Андрія Сови (1912-1994), українського актора, гумориста, педагога Андрій Корнійович Сова народився 30 грудня 1912 в Одесі, в сім'ї робітників. З дитинства відрізнявся веселою вдачею і вмінням знаходити спільну мову з людьми – якості, властиві справжньому одеситу. Дитинство провів на Балківській вулиці в будинку діда Онуфрія. Коли підріс, його віддали в приватний дитячий садок Клавдії Шевельової, де навчали читати, декламувати, ліпити, малювати та правил хорошого тону. За це навчання мати віддавала майже половину місячного заробітку. В Одесі пішов навчатися в школу імені Івана Франка, де працювало безліч гуртків — спортивний, хоровий, танцювальний, драматичний. Андрій добре знав одеський фольклор, був гарним оповідачем. Після школи закінчив Одеське морехідне училище, потім потрапив на торговий флот. Працював мотористом I класу на торговому судні «Цюрупа». Багато бував у середземноморських країнах, в Греції, Іспанії, Франції. У рейсах почав виявлятися талант майбутнього артиста: в закутку біля трюму збиралася вільна від чергування команда (це місце жартома називали брехайлівкою), і часто чулося: «Совушко, підкинь трошки гумору. Зобрази парочку речей із власного життя». Далі, у 26 років, Сова закінчив акторське відділення Одеського театрального училища і багато знімався в кіно. У передвоєнні роки і роки Другої світової війни знявся в таких картинах, як «Танкер «Дербент», «Таємничий острів», «Морський яструб», «Молоді роки», «Два бійці», «Я – чорноморець», «У далекому плаванні» та ін. Колоритні образи, які він створював на екрані, полюбилися глядачеві. Після війни та евакуації повернувся до Одеси в травні 1945. Там чекали на нього лише старенький батько і сестра Марія: мати померла, загинув на фронті старший брат. Тут познайомився з Амвросієм Бучмою. Зустріч стала доленосною.У повоєнні роки його популярність зростає, з'являються фільми «Максимка», «Тінь у пірса», «Море кличе», «Є такий хлопець», «Звичайна історія», «Королева бензоколонки», «Стара фортеця». Київський період життя Андрія Корнійовича розпочався зі вступу до Театру Радянської Армії, який згодом ліквідували. Та хлопці й дівчата створили «веселу й співочу бригаду», мандрували селами і містами України. Виступали де випаде – в клунях, у коморах, на полі. При гасових лампах, свічках або й при місячному сяйві. Музика, пісні, романси і, звичайно, гумор. Потім група розпалася. Дружина Сови – Галина Жирова стала актрисою Театру імені Лесі Українки. Андрій Корнійович залишився при філармонії і повністю перейшов на гумор, заприятелювавши зі Степаном Олійником та Павлом Глазовим. 23 листопада 1960 у артиста народилася донька і в цей же день йому присвоїли звання Заслуженого артиста України. А в жовтні 1965 земляки запросили Андрія Корнійовича на святкування знаменної події – присвоєння Одесі звання Міста-героя. За тиждень Сова став Народним артистом УРСР. Особливий період у житті Андрія Корнійовича – це робота з учнями: протягом багатьох років тричі на тиждень приходили до нього на Червоноармійську студенти Київського училища естрадно-циркового мистецтва по науку. Викладати ж у Театральному інституті імені Карпенка-Карого йому не дозволили: мовляв, не має вищої освіти. Помер Андрій Сова у грудні 1994, похований на Байковому кладовищі. В Одесі з 2000 щовересня проводять Всеукраїнський конкурс виконавців і авторів гумору та сатири, естрадного та фольклорного мистецтва імені Андрія Сови. Запрошуємо переглянути фільм-спогад про Андрія Корнійовича Сову: https://www.youtube.com/watch?v=E9k_sgOpnWw Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» 110 років від дня народження Андрія Сови відзначається на державному рівні Комітет гуманітарної та інформаційної політики Згідно з Рішенням Київська міська рада «Про відзначення на території Києва пам'ятних дат та ювілеїв у 2022 році» 110 років від дня народження Андрія Сови відзначається на території м. Києва Департамент культури КМДА Read more

31 All day: Михайль Семенко: 130 років All day 31.12.2022 Сьогодні – 31 грудня – виповнюється 130 років від дня народження поета, основоположника і теоретика українського футуризму Михайля Семенка (1892—1937). Народився Михайль Семенко в селі Кибинці на Полтавщині. Спочатку навчався в Хорольському училищі, потім – у Курському реальному училищі і три роки в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Але перша світова війна перебила освіту, Семенка мобілізували на Далекий Схід, де він служив телеграфістом. Тут він зустрів свою першу дружину - Лідію Горенко. У Семенка, окрім поезії, захопленням була ще й скрипка. Свою дружину він навчав грі на цьому музичному інструменті, а також готував її брата до вступу в інститут. Писати вірші почав рано. Свою першу збірку «Prelude» він видав у 1913-му, а вже наступного року маніфестом оголосив про прихід українського кверофутуризму – мистецтва пошуку. Восени 1917 року він повертається з Далекого Сходу в Україну та бере участь у літературному русі. У Києві 1918 року виходять його збірки «П’єро задається», «П’єро кохає», «Дев’ять поем». У 1919 - збірки «П’єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних». 1924 року виходить Семенкова збірка «Кобзар» (крім Шевченка Семенко «троли»" також Вороного та Чупринку). Активний і плідний, Семенко лише з 1918 по 1931 видав близько двадцяти книг. Семенко виступив організатором українського футуристичного руху. Він проголосив творення літератури майбутнього, яка, має зруйнувати застарілі культурні стереотипи і привнести в суспільну свідомість апологію техніки та урбанізму. Поет вважав, що «мистецтво, досягнувши вершин академізму та класицизму»-, пішло хибним шляхом, відтак слід з уламків старого мистецтва конструювати нове, яке б відповідало вимогам нових часів. Він, засновник літературно-мистецьке об’єднання авангардистів «Флямінго», співвидавець «Альманаха трьох», організатор двох футуристичних угрупувань: «Ударна група поетів-футуристів» та «Асоціація панфутуристів». Прагнучи поширювати свої ідеї, Семенко бере участь у виданні - «Універсального журналу», журналів «Фламінго», «Нова генерація» та ін. 2 квітня 1937 року Семенко приїхав із Харкова, де він жив, до Києва, де в нього мав відбутися творчий вечір. Його заарештували в готелі «Континенталь». Його звинуватили в «активній контрреволюційній діяльності», а 23 жовтня 1937 року було винесено вирок – розстріл. 24 жовтня 1937 року о 2 годині ночі його розстріляли в Жовтневому палаці, а тіло відвезли в Биківнянський ліс. За розстрільним списком він був 37-м. Михайль Семенко був реабілітований посмертно. Поезії Михайля Семенка рекомендовані для додаткового читання в 11 класі. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років від дня народження Михайля Семенка відзначається на державному рівні. Read more