МІСТЕР. Саме так його звали у студентські роки завдяки ерудиції, стриманості і коректності. Коло його зацікавлень вражає: історик, педагог, літератор, журналіст, бібліограф та бібліотекознавець, один з організаторів і перший керівник Всенародної бібліотеки України.

Євген Олександрович Кивлицький народився 8 лютого 1861 в Санкт-Петербурзі, де пройшло його раннє дитинство. Після смерті батька вони з матір’ю переїжджають в Україну, на Чернігівщину. Закінчивши Новозибківське реальне училище, Євген вступає до Університету св. Володимира. Навчається спочатку на природничому, а потім переводиться на історико-філологічний факультет, який закінчив 1889.

Глибокі знання та ерудиція дали змогу Є.Кивлицькому зайняти посаду секретаря журналу «Киевская старина», а пізніше – редактора часопису (1890-1892). Євген Олександрович користувався повагою та авторитетом як історик. Автори, зокрема М.Грушевський та П.Голубовський, завжди прислухалися до його зауважень. Є. Кивлицький особисто підготував «Программу по общей русской истории», за якою читав у 1910 лекції в Ніжинському історико-філологічному ліцеї князя Безбородька на загальноосвітніх курсах для учителів.

З 1891 по 1898 Кивлицький працює помічником бібліотекаря Університету св. Володимира й одночасно викладає історію та географію в 4-й Київській жіночій гімназії, пізніше в Київському кафедральному корпусі та жіночій гімназії О.Т.Дучинської. Людина широкого світогляду, всебічно освічений, він користувався авторитетом серед учнів. Коли дирекція 4-ої гімназії несправедливо звільнила його з роботи, то гімназистки вимагали його повернення, відзначаючи у відозві, що він завжди рахувався з їх людською гідністю. Педагогічна діяльність тривала до 1917 р. Остання його педагогічна посада – завідувач справами російської мови в Департаменті народної освіти Української Народної Республіки.

Останні роки життя Є.Кивлицького були віддані Всенародній бібліотеці України (ВБУ), нині це – Національна бібліотека України ім. В.Вернадського, де працював спершу як старший бібліотекар, потім керуючий відділу, а з вересня 1919 по вересень 1920 — голова Ради бібліотекарів, виконував функції директора ВБУ. Безпосередньо займався створенням книжкового масиву ВБУ, ним було закладено основи збереження і систематизації фондів, розпочато одержання періодики, відкрито читальню, у 1919 з ініціативи Є.Кивлицького видано два номери часопису «Книжковий вісник».
Помер Євген Кивлицький 4 січня1921 в Києві.

150 років тому народився Лесь Мартович (Олекса Семенович Мартович) – український письменник і громадський діяч.

З 1882 Лесь Мартович навчався в Коломийській гімназії, де познайомився зі своїми майбутніми товаришами Василем Стефаником та Марком Черемшиною. У червні 1892 закінчує гімназію і записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). 1895 успішно склав екзамен і отримав право працювати помічником адвоката. В цей час Лесь Мартович займався громадськими справами: працював у нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету «Збірка»; засновував по селах читальні тощо. Також у цей час він був редактором львівської газети «Хлібороб» (1893), а в 1897-1898 став редактором «Громадського голосу», який до того редагував Іван Франко.

Починаючи з 1905 року, важко хворів. 1909 отримав диплом адвоката і відкрив власну невелику адвокатську контору. У 1910 після погіршення стану здоров'я, не маючи можливості виконувати свої професійні обов'язки, припинив адвокатську практику.

З 1911 жив у с. Зарубани (тепер Яворівського району на Львівщині) у свого товариша І. Кунціва. Співпрацював з кількома львівськими періодичними виданнями. У 1914 здобув науковий ступінь доктора права Львівського університету.

 Помер 11 січня 1916 у селі Зубейки, похований у с. Монастирок. У будинку, в якому жив Лесь Мартович, наразі міститься школа (с.Зубейки Львівської області).

Лесь Мартович — автор 27 оповідань. Свої новели з селянського життя писав покутською говіркою. Писати почав ще в гімназії. Перше оповідання «Нечитальник» було написане в 1889. Виразна риса його художньої манери — поєднання трагічного з комічним, гумор, який часом переходить у гостру сатиру.