130 років від дня народження Олеся Досвітнього (Олександр Федорович Скрипаль, 1891–1935), українського письменника, журналіста

 «Згадати Олеся Досвітнього – це згадати молодість, – писала у своїх спогадах Надія Суровцова, яка працювала з ним у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ). – Таким я його знала, таким він залишився в моїй пам’яті. Здається, не було очей голубіших над його, вдачі – бурхливішої, жвавішої. Він не жив, він горів».

Народився Олександр Федорович Скрипаль 8 листопада 1891 в невеличкому містечку Вовча (нині Вовчанськ), що на Харківщині.

Чотирирічну земську школу закінчив екстерном – за два роки і одразу ж почав працювати. Пізніше почав писати для місцевих видань та навіть для київської газети «Рада», вступив до Петербурзького університету, з якого був виключений  за участь у революційних гуртках та поширення нелегальної літератури.

Під час служби в армії військовий суд засудив Досвітнього до розстрілу за підбурювання солдат проти тодішнього владного устрою. Але йому вдалося втекти через Киргизстан та Китай аж до Сан-Франциско.

Після повернення до України у 1918 він не полишає політичної діяльності, та все ж більше й більше віддає себе літературі. На початку 1920-х працював у Катеринославі (нині Дніпро) політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзда «Більшовик», редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда», «Зірка».

Від 1924 – у Харкові. Бере участь у літературно-художньому житті, стає учасником таких організацій як «Гарт», ВАПЛІТЕ, пізніше – членом Спілки радянських письменників.

Перші книжки оповідань Олеся Досвітнього — «Розкаяння» та «Чия віра краща» — вийшли ще 1920, а впродовж 1920-х років він написав багато оповідань та повістей: «Алай» (1924), «Гюлле» (1926), «Нотатки мандрівника» (1929), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930), «На той бік» (1931), «Новели» (1932); романи — «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932).

1933 був заарештований у Харкові за підозрою у «приналежності до української контрреволюційної організації та спробах повалити Радянську владу». У ході слідства було «доведено», що Досвітній брав участь у терористичній діяльності та проводив підготовку замаху на Постишева. Під тягарем моральних репресій та фізично непосильних допитів Досвітній визнав себе винним. У 1934 судова трійка одноголосно підтримала «найвищу міру» – розстріл.

У 1956 письменник був реабілітований посмертно.

Твори Олеся Досвітнього — Е-бібліотека «Чтиво»: https://chtyvo.org.ua/authors/Dosvitniy/ 

9 листопада виповнюється 130 років від дня народження українського історика-мистецтвознавця, теоретика мистецтва, музеєзнавця – Федора Ернста (1891-1942).

Народився Федір Ернст у Києві у родині німецького колоніста. Спочатку навчався в гімназії у Глухові, потім два курси у Берлінському університеті на філософському факультеті (1909-1910 рр.), згодом у Київському університеті на кафедрі історії мистецтва історико-філологічного факультету  (1910-1914 рр. ).

Працював помічником діловода у новоствореному Генеральному секретарстві освіти. У 1918 році - призначений на голову Секції архівно-бібліотечної справи у Міністерстві освіти; у березні 1919 р. - редактором відділу діячів мистецтв Біографічної комісії ВУАН; у 1922 році працював завідувачем бібліотеки і музеєм Інституту пластичного мистецтва; у1922-1933 рр. - у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Шевченка; з 1923 року – завідувач художнього відділу Всеукраїнського історичного музею в Києві.

Федір Ернст був професором, видатним спеціалістом з історії української архітектури та образотворчого мистецтва. Був членом Комісії з організації Лаврського музею культів, Київської картинної галереї, Музею мистецтв ВУАН, членом комітету з ремонту та реставрації Софійського собору. Брав участь у численних експедиціях для пошуків, дослідження і збереження пам'яток української архітектури і мистецтва, проводив археологічні розкопки, організовував виставки, формував музейні експозиції.

Федір Ернст брав участь у всіх пам’яткоохоронних комісіях 1917—1919 років під керівництвом Миколи Біляшівського, згодом був інструктором Всеукраїнського та Київського губернського комітетів охорони пам’яток, а з 1926 по 1930 роки очолював Київську крайову інспектуру охорони пам’яток матеріальної культури. Завдяки роботі Ернста та його колег вдалося зберегти або хоча б зафіксувати значну кількість пам’яток не лише Київщини, а й Поділля, Волині, Чернігівщини, передусім сакральних.

Найбільший вплив на формування Ернста мав професор Григорій Павлуцький, який спрямував його науковий інтерес на дослідження історії української архітектури та мистецтва. Фундаментальні праці: «Київські архітектори XVIII ст.», «Українське мистецтво XVII—XVIII ст.», «Київська архітектура ХVII cтоліття», «Георгій Нарбут», «Німецькі портретисти першої половини ХІХ століття», «Український портрет XVII—XX століть», «Українське малярство XVII—XX століть», путівник «Київ» (1930), до якого він (частково у співавторстві) сам написав 243 статті - зробили ім'я Ернста широко відомим і стали класичними в українському мистецтвознавстві.

Любов Федора Ернста до Києва, непохитність позиції щодо збереження пам’яток призвели до загибелі вченого. Вперше його як німецького підданого було вислано на три роки на початку Першої світової війни. 1933-го вже знаного науковця Ернста засудили до трьох років виправних робіт на будівництві Біломор-Балтійського каналу, а після закінчення терміну не дозволили повернутися до рідного Києва. У засланні він продовжував музейну роботу - створив Музей історії Біломор-Балтійського каналу в м. Повенці, 1936-го завідував Музеєм будівництва каналу Москва - Волга в м. Дмитрові, очолював роботу зі створення Казахської національної художньої галереї в Алма-Аті (1937 р.), був заступником директора з наукової роботи Башкирського художнього музею в Уфі (1938—1941 рр.). У липні 1941 року Федора Ернста заарештовано за звинуваченням «німецький шпигун», а  28 жовтня 1942 року розстріляно. Реабілітований посмертно.

Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» 130 років з дня народження Федора Ернста відзначається на державному рівні.

#ПедагогічнийКалендар2021