Він міг стати відомим хіміком, але організаторський талант керівника, вміння формувати і очолювати колектив допоміг йому стати наймолодшим ректором Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і наймолодшим ректором на теренах колишнього  СРСР.

Сьогодні – 115 років від дня народження Олексія Микитовича Руська, українського педагога, хіміка, ректора Київського державного університету (1938-1944), заступника міністра народної освіти УРСР (1944-1958); члена-кореспондента Академії педагогічних наук РРФСР, директора Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР (1958-1964).

Олексій Русько розпочав педагогічну діяльність 1932 на посаді викладача хімії в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького. Згодом був призначений деканом факультету, а потім і заступником директора інституту з навчальної роботи. У 1938-1944 був ректором Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Саме за його ректорства розширились наукові зв’язки КДУ з іншими університетами СРСР, значно активізувалась робота наукового студентського товариства, пожвавилась культурно-масова робота в університеті.

З 1944 – заступник міністра народної освіти. Працював над вирішенням нагальних питань: відновлення мережі педагогічних вишів і технікумів, створення їхньої матеріально-технічної бази, знищеної під час війни, забезпечення навчальних закладів необхідною навчально-методичною літературою та ін. Продовжуючи викладати неорганічну хімію в Київському університеті та Київському педагогічному інституті, 1948 захистив у Ленінграді дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук.

О. Русько – автор понад 100 наукових праць, серед яких науково-методичні посібники й підручники з хімії для вищих і середніх навчальних закладів.

З 1958 по 1964 Олексі Русько очолював Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР (нині Інститут педагогіки НАПН України). Був одним з організаторів і першим головою Педагогічного товариства УРСР (з 1960), керівником педагогічної секції комісії ЮНЕСКО в Українській РСР.

Помер Олексій Русько 25 серпня 1964 у Києві й похований на Байковому цвинтарі.

425 років від дня народження Рене Декарта (Renе Descartes; 1596–1650), французького філософа

Звертаючись до життєвих колізій і творчої лабораторії Рене Декарта, не перестаєш дивуватися: як він міг легко переходити від математики до механіки, від механіки – до медицини, від медицини – до астрономії та оптики. З його іменем пов'язане творення аналітичної геометрії, введення перемінних величин у математику, встановлення зв'язку геометричної фігури з числом, формулювання закону дії і протидії, обґрунтування методу раціоналістичної дедукції.

Народився Рене Декарт 31 березня 1596 в місті Лае (зараз – Декарт). Його мати померла через декілька днів після народження сина. Його віддали на виховання єзуїтам в коледж Ла-Флеш (Анжу). Схоластична спрямованість єзуїтських коледжів не особливо налаштовували до навчання, а тому учитися Рене не любив. В 17 років його цікавили лише фехтування і верхова їзда. Після переїзду в Париж – гульбища, карти, і важко було навіть подумати, що з нього вийде одна з найвидатніших особистостей в історії людства.

Таємно від родичів і друзів Рене знімає тихий будиночок в Сен-Жерменському передмісті Парижа, зачиняється в ньому і два роки вивчає математику. Саме в цей час формується і особливість його творчої лабораторії. Услід за іншими мислителями того часу Декарт різко виступає проти схоластики, її засилля у філософії. На противагу схоластиці він вводить принцип методологічного сумніву (cogito ergo sum), наголошуючи на праві людини самостійно досягати істини власним розумом.

Далі Декарт мандрує Європою: Австрія, Богемія, Німеччина, Угорщина,

Швейцарія, Італія. Після тривалих подорожей Рене повертається до Парижа, але потім вирушає до Голландії, де живе двадцять років. Саме тут він створює свої знамениті праці «Міркування про метод», «Метафізичні роздуми про першу філософію», «Начала філософії», – книги, які на довгі роки визначать шлях розвитку науки і філософії.

Декарт вніс в педагогіку дух раціоналізму. Його педагогічним ідеалом був розвиток ясного доказового мислення. Навчанню, заснованому на рутинному заучуванні, філософ протиставляв свободу думки і раціональне прагнення до знань.

Наприкінці 1649 шведська королева Христина запрошує Декарта читати їй лекції з філософії, сподіваючись з його допомогою створити Шведську академію наук. Декарт запрошення прийняв, однак перебування в Стокгольмі тривало лише декілька місяців. Тут він захворів на запалення легенів. Хвороба проходила надто важко, з постійною втратою свідомості. Отямившись, він тихо промовив: «Пора в дорогу, душа моя». Це були останні слова Декарта.

Помер Рене Декарт 11 лютого 1650, не доживши одного місяця до 54-х років.