Віктор Іваницький – неординарна особистість, яка заслуговує на те, щоб його наукові здобутки знайшли належне місце в історіографії кількох наук, адже він був не лише блискучим знавцем Давнього Сходу, гебраїстом, але й бібліотекознавцем, бібліографом, перекладачем, літературознавцем.

Віктор Федорович Іваницький народився 20 листопада 1881 в родині священника в с. Калузьке (нині с. Калуга на Миколаївщині). Закінчив історичне відділення Київської духовної академії (КДА) (1906). Як один із найкращих випускників отримав запрошення працювати на кафедрі біблійної історії. У 1911 захистив дисертацію, одержав ступінь магістра, 1912 – звання доцента, 1917 – екстраординарного професора; викладав у КДА до квітня 1919, а також у різних київських вищих навчальних закладах курси «Історія стародавнього сходу», «Вавилоно-Ассирійська література» та ін. Такий швидкий рух кар’єрними та науковими сходами був обумовлений блискучим знанням багатьох мов, у тому числі давньоєврейської з її діалектами, грецької, латини та основних європейських.

У 1920 працював у бібліотечній секції Київського відділу народної освіти завідувачем книжкових фондів та головою комісії з розподілу книжок між школами. Згодом, починаючи з 1921 – на різних посадах у Всенародній бібліотеці України (ВБУ; нині Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського), зокрема завідувачем відділів орієнталія, бібліотекознавства, стародруків, від 1923 – заступником директора. З жовтня 1929 по квітень 1930 виконував обов'язки директора.

Віктор Федорович заклав підґрунтя українського бібліотечного фондознавства. Брав активну участь у комплектуванні фондів ВБУ та запропонував їх систему розстановки. Розробив проект визначення грошової вартості книжкового майна ВБУ і подальшого бухгалтерського обліку нових надходжень. Підготував інструкції для опрацювання стародруків, заклав фонд «бібліотековіани», розробив проект положення відділу бібліотекознавства. Постійно займався вирішенням господарчих питань ВБУ; величезна його роль у добудові нового корпусу бібліотеки на вул. Володимирській.

В. Іваницький – редактор «Журналу бібліотекознавства та бібліографії». Брав участь у роботі Науково-дослідного інституту бібліотекознавства, згодом реорганізованого у Науково-дослідну комісію бібліотекознавства та бібліографії (НДКБ), входив до складу президії НДКБ. Значну увагу приділяв питанням підготовки бібліотечних кадрів та викладав на бібліотечних курсах ВБУ «Вступ до організації бібліотек». Автор низки бібліотекознавчих праць, а також з міжнародного бібліотечного досвіду, рецензій на бібліотекознавчі праці.

У 1933, незважаючи на його самовіддану працю, був звинувачений в українському націоналізмі і звільнений з ВБУ. В. Іваницький переїхав в місто Йошкар-Ола (Марійська Автономна СРР), де 1933–1950 працював у Марійській республіканській бібліотеці та одночасно викладав різні дисципліни в Марійському педагогічному інституті. У 1951 повернувся в Україну.

Помер В. Іваницький 26 лютого 1955 у Кам’янець-Подільському, де й похований.

150 років від дня народження Вільяма Кілпатрика (William Kilpatrick; 1871–1965), американського педагога, учня і послідовника Джона Дьюї

Вільям Кілпатрик – непересічна постать на світовій педагогічній арені. Його головна ідея «все із життя – все для життя» залишається актуальною й сьогодні. 

Народився 20 листопада 1871 в американському штаті  Джорджія в сім’ї пастора. Навчався вдома у свого батька,  вчителя за освітою,  знакової особи в політичному, суспільному житті та судочинстві того часу. Продовжив навчання в місцевій школі,  займався самоосвітою, впродовж увсього життя вів щоденник, а це майже 45 томів, куди занотовував свої думки, почуття, спостереження.

У віці 17 років вступив до Мерсерського університету, після закінчення продовжив навчання в університеті імені Джонза і Гопкінза.  Працював спочатку вчителем математики, а згодом директором у школі м.Блеклі, м.Саванни  (штат Джорджія), де розвивав педагогічні концепції того часу. З 1897 викладав в Мерсерському університеті, з 1915 – у педагогічному коледжі Колумбійського університету.

«Співпраця з Дьюї, американським філософом і педагогом, представником філософського напрямку прагматизму змінила філософію мого життя і освіти», – писав Кілпатрик. Противник традиційної школи, він пропонував будувати процес навчання на основі розширення й збагачення індивідуального досвіду учнів. Автор педагогічної системи «експерименталізму». Реалізовував метод проєктів у навчанні, який визначив  як «цільовийспосіб ставитись до дітей таким чином, щоб пробуджувати в них все найкраще, а потімдозволяти їм повірити у себе якомога сильніше». Педагог зазначав, щовесь навчальний процес у школі повинен складатися з низки досліджень, пов’язаних таким чином, щоб знання,  отримані в результаті одного проєкту, слугували розвитку і збагаченню наступного. Діти в процесі навчальної діяльності мають планувати і виконувати  конкретні практичні завдання.

Автор фундаментальних праць «Метод проєктів. Використання цілеспрямованої дії в навчально-виховному процесі» (1918), «Основи методу» (1925) та «Виховання в умовах цивілізаційних змін» (1926),«Сучасна освіта та кращі людські взаємини» (1947), «Сучасна освіта: її справжня сутність» (1949), «Філософія освіти» (1951).

Детальніше: Куліченко А. К. Соціокультурні детермінати становлення поглядів В. Х. Кілпатріка як реформатора освіти  http://pedagogy-journal.kpu.zp.ua/archive/2011/18/6.pdf 

Детальніше про метод проєктів: Метод проєктів в українській школі 1920–1930-х років / Педагогічний музей України; [укладачі: В.О. Гайдей, О.П. Міхно; наук.консультант О.В. Сухомлинська]. Вінниця: Видавець ФОП Кушнір Ю. ., 2019. 192 с. (Сер. «Педагогічні републікації»; вип. 6). http://pmu.in.ua/download/17358/