Павмо Бренда – визначний український релігійний та культурний діяч, мовознавець-лексикограф, письменник, друкар і педагог.

Здобувши освіту в Львівській братській школі, П. Беринда одразу розпочав діяльність у Стрятинській та Крилоській друкарнях (Івано-Франківська обл.), де виявив себе як редактор, гравер, видавець. Певний час Беринда жив у перемишльського єпископа Михайла Копистенського і писав родовід Копистенських. Згодом повернувся до Львова, де пройшов постриг у ченці під іменем Павмо, очолив Львівську братську друкарню. З 1613 по 1619 рр. викладав у Львівській братській школі. Спеціально для своїх учнів писав і видавав збірки поезій на релігійну тематику. За цими творами учні братської школи ставили п’єси, декламували колядки. Відтак П. Беринда вважається одним із зачинателів поезії та шкільної драми в Україні. Згодом Павму Беринду, як авторитетного книгодрукаря, письменника, педагога, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетеницький запрошує до Києва для організації книговидавничої справи. 1627 р. Беринду призначають архітипографом (керівником) друкарні Києво-Печерської лаври. В цей період Павмо Беринда починає викладати і у Київській братській школі, стає знаменитим також як і перекладач. Патріарх Константинопольський Феофан надає вченому звання протосингела (помічника зі стратегічних питань), що свідчить про особливу роль П. Беринди в колі київських православних інтелектуалів.

Найбільшою працею П. Беринди є його «Лексикон словеноросський» (1627), який став колосальною культурно-філологічною подією епохи. Тут виявився його талант як поліглота, лексикогарфа, мислителя. «Лексикон» П. Беринди містив 7000 слів церковнослов'янської мови перекладених або витлумачених українською розмовною мовою. Словник також активно використовувався в шкільній практиці того часу.

Помер діяч 13 липня 1632 р. в Києві.

В експозиції Педагогічного музею України, представлено матеріали про учительську діяльність П. Беринди у Львівській та Київській братських школах.

Калужняцький Омелян Ієронімович народився 23 січня 1845 в селі Тур’є Старосамбірського району Львівської області. Навчався у Львівському та Віденському університетах. У кінці травня 1868 року О.Калужняцький одержує офіційне повідомлення про призначення його галицькою шкільною владою на посаду в Кракові. Таким чином, він починає свою педагогічну діяльність як помічник учителя Краківської гімназії святої Анни.

У 1869 він видає у шкільній програмі опис цілого ряду слов’янських рукописів, що зберігаються у Кракові.

У 1875 році О.Калужняцький працює у щойно заснованому Чернівецькому університеті професором філології, викладачем слов’янських мов. З того року вчений працює на філософському факультеті, деканом якого стає у 1886-1887 навчальному році.

У 1877 (з березня до жовтня) Омелян Калужняцький здійснив велику наукову мандрівку, яка привела його через Київ, Москву, Петербург та Вільно у Кенігсберг, а звідти у Берлін, Бреслав. Друга наукова поїздка була здійснена влітку 1894 у Балканські країни: третя – у монастирі Північної Молдавії. Результатом цих мандрівок була публікація великої кількості документів та наукових праць. Серед них: "Обор слов’яно-руських пам’яток мови та писемності..." (1877), "Молдавські та мунтянські документи з архівів Львова" (1878), "Пам’ятки старослов’янської мови. Путнянське Євангеліє" (1888), "Історичні, топографічні та мовознавчі доповнення до історії румунського населення у Галичині".

У квітні 1890 О. Калужняцького обрали членом-кореспондентом Академії наук у Бухаресті, він стає ректором Чернівецького університету. А у грудні 1891 – членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук.

На своїх лекціях Омелян Калужняцький викладав не тільки порівняльні філологію слов’янських мов, а й старослов’янську мову, історію культури, також намагався подати студентам відомості про сучасних йому вчених-мовознавців.

За свідченням сучасників, Омелян Калужняцький вражав колосальними, енциклопедичними знаннями зі свого фаху і глибоким, своєрідним висвітленням тієї чи іншої теми. Він умів подати слухачам матеріал солідно, глибоко і водночас у на диво ясній, доступній формі. На його лекціях часто було багато присутніх викладачів не тільки з філології, а й з інших дисциплін. Професорові Калужняцькому доводилося читати свої лекції з відчиненими дверима, оскільки слухачі не вміщались в аудиторії, а стояли у коридорах.

Омелян Калужняцький досліджував проблеми польського, російського, сербського, болгарського, старослов’янського мовознавства, палеографії, народознавства, історії права тощо.

Помер Омелян Калужняцький 3 липня 1914 в Чернівцях.