150 років від дня народження Альфреда Адлера (Alfred Adler; 1870–1937), австрійського психолога, педагога

Альфред Адлер народився 7 лютого 1870 у Відні (Австрія) у родині єврейського торговця пшеницею. Маленький Альфред хворів на рахіт, тому навчився ходити тільки у віці чотирьох років, а у п’ять років мало не помер від пневмонії. Дитячі хвороби спонукали його зацікавитися медициною та обрати професію лікаря.  Здобувши освіту, він працював офтальмологом, а згодом став терапевтом. Адлер приймав пацієнтів у бідному районі Відня. Навпроти його кабінету були розташовані парк атракціонів і цирк. Тож вийшло так, що більшість його клієнтів були циркачами. Довідавшись про незвичайні силу і слабкості артистів, Адлер розробив теорію, згідно з якою людина з фізичною вадою відчуває слабкість або меншовартість і намагається компенсувати недолік. Ця теорія суттєво вплинула на подальшу роботу Адлера в галузі психології.

Із часом Адлер залишив офтальмологію, зосередившись на психології. 1907  його запросили до участі в семінарах Зіґмунда Фройда.  Адлер відіграв важливу роль у розвитку фройдівського психоаналізу, проте першим відокремився від його наукової школи і створив власний напрям – індивідуальну психологію. Найбільш поширеною ідеєю цього напряму була концепція про комплекс меншовартості, відповідно до якої формування особистості та поведінки засноване на спробах боротьби з притаманним людині почуттям меншовартості.

На початку Першої світової війни Адлер працював лікарем на фронті, а згодом – у дитячому госпіталі. Після війни він зацікавився проблемами навчання, заснував першу виховну клініку в межах віденської системи шкільного навчання, а потім і експериментальну школу, яка втілювала в життя його ідеї в галузі навчання. Особливе значення Адлер надавав заняттям з вчителями, оскільки вважав, що важливо працювати з тими, хто формує розум і характер молоді. На допомогу батькам у вихованні дітей ним були організовані консультативні центри для дітей при школах, де діти та їхні батьки могли отримати необхідну їм пораду і допомогу. До 1930 тільки у Відні було 30 таких центрів.

У 1935 Адлер емігрував до США, де посів посаду професора в Лонґ-Айлендському медичному коледжі. 28 травня 1937  Адлер помер від раптового серцевого нападу під час лекційного туру. Він лишив по собі вагому наукову спадщину, що визначала дискусії психологів у наступні півстоліття.

130 років від дня народження Хайнца Вернера (Heinz Werner; 1890-1964), німецько-американського психолога

Хайнц Вернер народився у Відні 11 лютого 1890. Він був старанним учнем, любив музику і з 7 років вчився грати на скрипці. Після закінчення гімназії Вернер вступив до Віденського університету, щоб стати композитором і істориком музики. Однак в університеті коло його інтересів швидко розширилося: юнака зацікавили філософія і психологія. Ця зміна інтересів сталася в той день, коли він помилково зайшов не в ту аудиторію. Вернер думав, що потрапив у музичний клас, але виявилося, що він слухає лекцію про філософію Канта. Оскільки він посоромився вийти, то залишився і так захопився темою, що вирішив спеціалізуватися на філософії та психології. Проте інтерес Вернера до музики зберігся, і він написав докторську дисертацію про психологію естетичної насолоди.

З 1914 по 1917, після короткочасної військової служби, Вернер проводив дослідження сприйняття дітьми музичних ритмів і мелодій в Мюнхенському так Віденському університетах. В 1917 став працювати в психологічному інституті в Гамбурзі, а в 1921 отримав посаду приват-доцента в Гамбурзькому університеті.

Роки, проведені Вернером в Гамбурзі, були особливо продуктивні. Там він опублікував перше видання своєї широко відомої книги «Порівняльна психологія розумового розвитку» (1926). Ця книга була сміливою спробою дати широку панораму розвитку з точки зору ортогенетичного принципу: розвиток іде від стану відносної глобальності і відсутності диференціації до стану зростаючої диференціації та ієрархічної інтеграції. Наприклад, юнаки і дівчата виділяють з безлічі можливих цілей ті, яким вони хочуть слідувати в житті. Потім обрані цілі підпорядковують ієрархічному управлінню більшу частину їхньої повсякденної поведінки. Наприклад, дівчина, яка вирішила стати лікарем, організовує більшість своїх щоденних занять, маючи на увазі цю мету. До того часу, поки молоді люди не визначать свою мету в житті, вони часто відчувають, що їх життю бракує послідовності і впорядкованості, скаржаться на те, що не можуть знайти себе. Їм потрібна мета, яка б їх вела.

У 1933 Вернер покинув Гамбург через нацистів і переїхав до США, де отримав посаду в Мічиганському університеті. Крім того, в 1937 був запрошеним професором Гарвардського університету. З 1944 працював професором в Бруклінському коледжі, з 1947 – професором психології і педагогіки в Університеті Кларка у Вустері. Помер 14 травня 1964.

18 лютого 2020 - 275 років від дня народження Алессандро Вольти

Сьогодні – 275 років від дня народження Алессандро Вольти/ Alessandro Volta (18 лютого 1745 – 5 березня 1827), італійського природодослідника, фізика, хіміка і фізіолога. Його найважливішим внеском у науку є винахід принципово нового джерела постійного струму, який відіграв визначальну роль в подальших дослідженнях електричних і магнітних явищ.

У 1800 Вольта винайшов так званий Вольтів стовп - перше джерело постійного струму. Цей винахід приніс Вольту всесвітню славу і справиу величезний вплив не лише на розвиток науки про електрику, а й на всю історію людської цивілізації. Вольтів стовп сповістив про настання нової епохи - епохи електрики.

На честь Алессандро Вольти названа одиниця різниці потенціалів електричного поля – вольт.

Кость Йосипович Кисілевський народився 23 лютого 1890 в с. Рошнів (нині Івано-Франківська обл.). Навчався в Лейпцизькому та Віденському університетах. Працював у гімназіях та вчительських семінаріях Станіслава (тепер Івано-Франківськ), Городка, Львова, Рогатина, а з 1939 –  професор Львівського університету.

Кость Кисілевський – дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка,  автор підручників з української мови, а також дидактичних праць, українсько-польського і польсько-українського словника (спільно з Є. Грицаком). Займався науковими дослідженнями з діалектології, історії української мови, дидактики. Вивчав говірки басейну р. Дністер і Прут, а також Звенигородщини; запропонував класифікацію українських говірок.

З 1944 Кость Йосипович емігрував і в 1945 став профессор Українського вільного університету в Мюнхені. Згодом в 1959 переїхав до США, де займався українознавчими студіями.

Помер Кость Кисілевський 20 вересня 1974 в США.

170 років від дня народження Юліана Охоровича (Julian Ochorowicz; 1850–1917), польського психолога

Юліан Охорович народився 23 лютого 1850 неподалік від Варшави, в м. Радзимін, у родині вчителів. Навчався у гімназіях Варшави та Любліна. У 1866 вступив до Варшавського університету, який закінчив 1872. Того ж року він поїхав за кордон, в Англію і Францію, а на початку 1873 в Лейпцигському університеті розпочав вивчати філософію, природничі науки та психологію. Ю. Охорович повернувся до Варшави в середині 1874 зі ступенем доктора філософії, який отримав на основі роботи «Про умови свідомості. Фізіологічно-психологічне дослідження».

Наприкінці 1875 Ю. Охорович виїхав до Львова. Львівський період життя був найбільш плідним у його кар’єрі: він брав активну участь у громадському та науковому житті Львова, друкувався в газетах і тижневиках, займався літературою (зокрема писав вірші), редагував журнал «Нива», виступав на з’їздах і конференціях. Працюючи у Львові, Юліан Охорович розробив проект програми Першого Міжнародного конгресу психологів, а згодом у серпні 1889 очолив одну з найбільших його секцій – «Гіпнотизм і навіювання», що зібрала на своїх засіданнях більше 100 учасників.

1882 вчений виїхав до Парижа, де продовжив свою наукову діяльність. У французькій столиці Юліан Охорович жив і працював до 1892 р. Там він відвідував лекції відомих тогочасних науковців і продовжував вивчати проблеми гіпнозу, парапсихології та експериментальної фізики. У 1884 він презентував на засіданні Паризького біологічного товариства свої доповіді, в яких вперше познайомив громадськість зі своїм винаходом гіпноскопом – приладом, що дозволяє визначити сугестивність людини.

Вся наукова творчість Ю. Охоровича відзначена яскравим новаторством. Вчений постійно шукав технічний засіб, за допомогою якого можна було б «сфотографувати» думку, однак це стало можливим тільки в 1980-х роках завдяки розвитку комп’ютерної техніки.

У 1906 році у Львові виходять його роботи «Про методи в етиці» та «Бесіди і спостереження в галузі фізіології, психології, педагогіки та природничих наук», що свідчило про його захоплення педагогічною наукою. У цих працях учений висвітлив результати своїх наукових спостережень, запропонував власне бачення шляхів розв’язання актуальних проблем виховання гармонійно розвинутої особистості, зокрема відстоював прикладний характер психологічної науки і максимально тісний її зв’язок з педагогічною підготовкою студентів.

У 1895 році Британське товариство психологічних досліджень прийняло Ю.Охоровича у свої почесні члени. За своє життя він був удостоєний такої ж честі з боку наукових психологічних товариств Нью-Йорка, Берліна, Лейпцига, Кельна і Будапешта, а в 1915-1916 обіймав посаду віце-президента Польського товариства психологів. Останній період свого життя Охорович працював у Варшаві і зосередив свої наукові інтереси у сфері етичних і педагогічних проблем, ставши автором оригінального проекту наукової етики.

Помер Юліан Охорович у Варшаві 1 травня 1917.