Валентина Маркіна народилася 24 грудня 1910 у с. Теплівці (Полтавської області) в сім’ї вчителя. Закінчила Прилуцький педагогічний технікум у 1929, а в 1937 — історичний факультет Московського педагогічного інституту. У 1944-1945 заочно навчалась в аспірантурі при кафедрі історії середніх віків Московського державного університету ім. М. Ломоносова. 

З 1929 розпочала педагогічну діяльність, спочатку працювала учителем у с. Наталівка на Полтавщині, а з 1930 викладала історію в школах Києва та Москви,  в Удмуртському педагогічному інституті у місті Іжевську. 

З 1945 працювала у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, з яким пов’язала всю свою подальшу наукову та педагогічну діяльність. У 1962 захистила докторську дисертацію і невдовзі одержала звання професора.  Протягом 1961-1984 В.Маркіна завідувала кафедрою історії стародавнього світу і середніх віків. 

Педагогічну діяльність Валентина Олексіївна поєднувала з плідною науко-дослідною роботою. Вона автор понад 70 наукових праць, у тому числі  монографій «Магнатское поместье Правобережной Украины второй половины XVIII века (социально-экономическое развитие)» (К., 1961), «Крестьяне Правобережной Украины: конец XVII — 60-е годы XVIII века» (К., 1971). Співавтор і член редколегії багатотомної «Історії Української РСР» та ін. 

Померла Валентина Маркіна 24 липня 1990 в Києві. Похована на Байковому цвинтарі. 

100 років від дня народження Святослава Караванського (1920–2016), українського поета, мовознавця, перекладача, правоза­хисника

Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 в Одесі. У 1938–1939 роках навчався в Одеському індустріальному інституті і заочно – інституті іноземних мов. Протягом 1940–1941 служив у Червоній армії. Під час війни потрапив у німецький полон. Звільнившись у 1942, навчався в Одеському університеті, брав участь у підпіллі ОУН(б). За допомоги оунівських зв'язків із румунами Караванського  в 1944  десантували з літака на територію СРСР. Однак за кілька днів С. Караванського заарештували. 1945 військовий трибунал присудив йому 25 років таборів. З радянського ув'язнення Караванського звільнили майже через 16 років за амністією.

У 1962 вступив на заочний відділ філологічного факультету Одеського університету. Караванський активно виступав проти русифікації й за розвиток і підтримку української мови. За написану 1965 самвидавну статтю «Про одну політичну помилку» із критикою русифікації вищої школи Караванського заарештували і відправили в табори суворого режиму.

Загалом він провів за ґратами у радянських концтаборах 31 рік. В ув’язненні розпочав працювати над «Словником рим української мови» (до нього в Україні нічого подібного не створювали: Караванський самостійно склав близько 60 000 римованих пар слів). У грудні 1967, коли його дружині відмовили у побаченні з чоловіком, вона написала заяву начальнику табору і копію Генсекретарю ЦК КРПС Леоніду Брежнєву: «Оскільки ви за 18 років не можете виправити мого чоловіка, то прошу його розстріляти, а не знущатися з нього». Ця її заява облетіла цілий світ.

Караванський один працював, як велика мовознавча інституція: проживаючи з 1979 в США, випустив у світ надзвичайно популярні «Практичний словник синонімів української мови» (1993), «Російсько-український словник складної лексики» (1998). Останні два словники кілька разів перевидавалися. Якось Альбер Камю, який багато мандрував світом, на питання, ким він себе вважає і де його батьківщина, відповів: «Моя батьківщина – французька мова». Те саме міг би сказати про себе й Святослав Караванський, який сам був і мовою, і Україною. Він зробив величезний внесок у розвиток української мови; сьогодні його працями користуються не лише філологи.

Помер Святослав Караванський 17 грудня 2016 р. в Балтиморі (США).