125 років від дня народження Івана Падалки (1894–1937), українського художника і педагога

Іван Іванович Падалка народився 15 листопада 1894 в с. Жорнокльовах Золотонiського повiту на Полтавщинi (тепер Драбiвського району Черкаської областi). Учень і послідовник мистецьких принципів професора Михайла Бойчука, а напередодні арешту – вже сам професор живопису в Харківському художньому інституті, Іван Падалка подолав усі горнила фахового становлення. Самовдосконалювався крок за кроком: церковна школа в селі Жорнокльови на Полтавщині, керамічна школа в Миргороді, Полтавський етнографічний музей, де копіюванням килимів заробив гроші на майбутнє навчання, Київське художнє училище і, врешті, майстерня Бойчука в Київській академії мистецтв. Різні види образотворчості, в яких виявляв неабияку обдарованість: живопис, гончарство, гобелен, плакат, книжкова графіка. Участь у виставках по всьому світу (Німеччина, Голландія, Швейцарія, Швеція, Данія, Англія, Франція, Японія). Активно виступав як художник-ілюстратор (ілюстрації до «Cлова о полку Ігоревім», «Кобзаря» Т. Шевченка, повісті «Захар Беркут» І. Франка, творів В. Поліщука, М. Йогансена, багатьох дитячих книжок тощо).

Як педагог, І. Падалка викладав живопис і завідував майстернею дитячих іграшок у Миргородському художньо-керамічному технікумі (1920–1921), викладав у Межигірському художньо-керамічному технікумі під Києвом (1921–1925), у Харківському (1925–1934) та Київському (1934–1936) художніх інститутах. Цікаві спогади про принципи викладання І. Падалки залишила його учениця Марія Котляревська. Падалка-педагог наслідував основні принципи свого вчителя М. Бойчука, прищеплюючи учням розуміння «справжнього мистецтва» та законів його творення. З учнями Падалка вивчав «монументальне мистецтво стародавнє, як-то: фрески та мозаїки Софійського собору у Києві, живопис Джотто, мистецтво Єгипту, Індії, стародавнє мистецтво негрів». Проте викладач не обмежувався лише далеким минулим. Учням були відомі живопис імпресіоністів, постімпресіоністів, вони цікавилися малюнками Оноре Дом’є, гравюрами Франса Мазереля, літографіями Кете Кольвіц, гравюрами Фелікса Валлоттона. Студенти дуже любили свого вчителя. Він був гострим на язик, повсякчас сипав прислів’ями та приказками. Якось на зауваження художника Семена Прохорова, який, критикуючи метод бойчукістів, сказав, що треба малювати так, як бачиш у природі, І. Падалка, противник «ілюзіонізму», відрізав: «Корова теж бачить».

Наприкінці вересня 1936 Івана Падалку заарештували і кинули у підвали Жовтневого палацу, головної катівні енкаведистів у Києві, де завершувалося життя багатьох представників української інтелігенції. Його оголошують «ворогом народу», звинувативши у «шпигунстві й підривній діяльності». Згодом його участь розділить решта бойчукістів – М. Бойчук, його дружина Софія Налепінська-Бойчук, Василь Седляр та ін. Наступного дня після оголошення вироку Івана Падалку розстріляли (13 липня 1937). Розтерзані тіла жертв більшовицького «правосуддя» з палацу нишком вивозили у Биківнянський ліс під Києвом. Десь, серед тих тисяч убієнних, покояться і його останки.

120 років від дня народження Костянтина Пяртлі (1889–1986), українського вченого, економіко-географа, педагога

Пяртлі Костянтин Петрович народився 15 листопада 1899 в Могильові Подільської губернії (тепер Могилів-Подільський Вінницької області). У 1902 закінчив двокласне міське початкове училище. У 1905 вступив учнем на телеграф, а у 1907– 1910 працював телеграфістом у Могильові, потім – у Києві. Здав екстерном екзамен на атестат зрілості (1916) і вступив до Київського університету на природничо-філологічний факультет, який закінчив у 1921. У 1920–1923 працював інструктором в Українлісі, і водночас навчався в Київському сільськогосподарському інституті на лісовому факультеті, якого так і не закінчив.

У 1923 розпочав педагогічну діяльність спочатку в середній школі № 46 Києва. У 1924–1926 працював доцентом у Київському механічному інституті. 1926 вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО) на факультет профосвіти і закінчив його повний курс у 1927 з кваліфікацією викладача історичних наук. 1926–1927 здав екстерном екзамен за курс КІНО на економічному факультеті.

У 1933–1941 за завданням профкому наукових робітників для начскладу Червоної армії прочитав 400 лекцій на економічні і політичні теми. З 1934 до 1935 працював у Київській Міській Вечірній партшколі викладачем географії та економічної географії.

1934, коли в Українському науково дослідному інституті педагогіки (УНДІП) був створений відділ методики географії, його очолив К. Пяртлі

З 1935 працює у Київському університеті. У 1939 захистив кандидатську дисертацію, присвячену дослідженню економіки Японії. У 1941 був затверджений у вченому званні доцента по кафедрі економічної географії.

В роки Другої світової війни – лектор на фронті, прочитав у різних частинах 1-го Білоруського фронту 1500 лекцій на політичні теми. Його було призначено на посаду підполковника-консультанта в Центральну військову комендатуру Берліна з реорганізації вищих навчальних закладів радянської зони окупації Німеччини.

В 1946–1947 – доцент кафедри економічної географії в Київському університеті. З 1947–1961 був директором науково-дослідного інституту географії при Київському університеті. У 1947 виконує обов’язки голови Українського відділення Всесоюзного Географічного товариства. Бере активну участь в теоретичних конференціях. У 1954–1956 працював деканом географічного факультету. З 1959 на пенсії.

Як викладач, К. Пяртлі читав курси «Теоретична економіка» та «Економічна географія зарубіжних країн». Наукові інтереси вченого стосувалися методології економічної географії, теорії економіки, історії економічної географії, розміщення продуктивних сил. Опублікував понад 40 наукових праць. Основні з них: «Нариси з методології і методики економічної географії капіталістичних країн» (1941), «Розміщення чорної металургії УРСР», (1949); «Історизм в трактуванні географічного середовища в економічній географії» (1949).

Помер Костянтин Пяртлі у 1986 р. в Києві.