125 років від дня народження Павла Молокова-Журського (1894 –1937), українського вченого-агронома, лісовода, геолога, педагога, краєзнавця

Молоков-Журський Павло Петрович народився 21 листопада 1894 в сім’ї робітника в козацькому селі Михайлівка Олександрійсь­кого повіту Херсонської губернії (тепер Олек­сандрівський район Кіровоградської області). В 1912, навчаючись у вчительській семінарії, стає керівником гуртка соціал-революціонерів, за що його виключили з семінарії. В 1914 закінчив Чорноліську лісну школу і розпочав трудову діяльність викладачем семирічного Єлисаветградського комерційного училища. Проте в цьому ж році йому довелося змінити місце роботи, і він став лісовим кондуктором Таврійсько-Катеринославського округу.

З вересня 1920 до червня 1921 працював учителем у м. Вознесенську (нині Миколаївської області). В 1923 переїжджає до м. Корсуня Шевченківського району Київської області, де викладає українську мову і літературу на Вищих педагогічних курсах, створює тут краєзнавчий гурток, веде роботу з вивчення історії краю. У 1924–1927 проживає в місті Єлисаветграді (з 1924 – Зінов’євськ, нині – Кропивницький), працює викла­дачем української мови і літератури вищих трирічних педагогічних курсів (з 1925 – педагогічного технікуму). П. Молоков-Журський ще з часів навчання захоплювався театральним мистецтвом, пізніше грав в ама­торських виставах, відвідував Зінов’євський робітничо-селянський театр ім. Шевченка. Збереглося його фото разом з корифеями українського театру Марком Кропивницьким та Панасом Саксаганським (1920-ті).

З 1927 – у Кременчуці, де працює викладачем в педагогічному технікумі; організовує округовий краєзнавчий музей, що тимчасово розміщувався при педтехнікумі в трьох великих кімнатах. З 1927 по 1929 рік під його авторством вийшли книги «Риби Кременчуччини», «Гірські породи і мінерали Кременчуччини», «Кременчук (короткий довідник)». Автор статей в республіканському журналі «Краєзнавство», зокрема «Дослідження комун і артілей Кременчуччини», «Кременчуцька беконна фабрика» тощо.

На початку 1930-х років, в умовах жорстокого наступу на політику українізації, краєзнавство поступово почало згортатися, а його активні діячі стали жертвами репресій. Тож в 1935 П. Молоков-Журський виїжджає до Криму, в м. Судак. Тут Павло Петрович обіймає посаду наукового працівника лісового опорного пункту Кримської обласної науково-дослідної станції. В квітні 1937 його заарештовано за сфабрикованим обвинувачення у справі СВУ. 29 жовтня судова трійка засудила П. Молокова-Журського до розстрілу. На третій день вирок було виконано. Відомості про місце розстрілу і поховання відсутні. Було Павлу Молокову-Журському тоді 43 роки.

22 листопада виповнюється 180 років від дня народження  Вільяма (Вільгельма) Беренштама - українського громадського діяча, педагога, ученого-археолога.

Народився В. Беренштам 1839 р. у Києві. Батько родини, почесний громадянин Києва, успішно займався торговельно-фінансовою діяльністю, був людиною заможною, а тому прагнув дати дітям добру освіту та знання іноземних мов. Юний Вільям спочатку навчався в елітарному київському приватному пансіоні Гедуена, а далі – в 1-й Київській гімназії. У 1862 В.  Беренштам успішно закінчив історико-філологічний факультет Університету св. Володимира у Києві.

Обравши кар’єру педагога, в подальшому два роки (до 1864) навчався на педагогічних курсах університету, спеціалізуючись на історії та географії. Під час навчання в університеті він брав участь в організації недільних шкіл для дорослих. Його підпис зустрічаємо під листом-подякою представників педагогічних рад Київських недільних шкіл від 8 січня 1861 р. Т. Шевченку за подаровані 50 примірників «Кобзаря». Володимир Науменко щодо процесу формування національної ідентичності Беренштама зауважив: «… ні за походженням, ні за родовими традиціям не маючи в собі задатків національної української стихії, він, виключно керуючись уявленням про призначення людей, що виросли і виховалися в Україні, при лучився до української партії і до того зріднився з її ідеями, що все своє подальше життя, куди б не закидала його доля, залишався самим щирим і переконаним українським націоналом».

Незважаючи на його палку любов до Києва, життя Вільяма Людвиговича виявилося мінливим і мандрівним. З 1865 по 1868 він служив в Кам'янці-Подільському учителем історії. Потім повернувся до Києва, викладав деякий час географію в Київській військовій гімназії. У 1868–1879 громадська праця В. Беренштама була тісно пов’язана зі Старою (Київською) громадою. Друкувався він головним чином у журналі «Киевская старина». З осені 1880 він уже в Петербурзі, викладач у Першій військовій гімназії та Петербурзькому учительському інституті; був серед засновників «Відділу для сприяння самоосвіті» при Педагогічному музеї військово-навчальних закладів, співзасновником «Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книжок»; зібрав колекцію рукописів Тараса Шевченка («Щоденник» та інші твори). Завдяки наполегливим клопотам отримав дозвіл цензури на видання найбільш повного на той час у межах Російської імперії тексту «Кобзаря» (1883–1884). Все своє життя Вільям Беренштам усно і друковано пропагував твори Шевченка.

У 1898 В. Беренштам за станом здоров'я вийшов у відставку та повернувся нарешті до улюбленого рідного Києва, відновивши членство у Старій громаді. Як член словарної комісії Старої Громади (разом із Єлисеєм Трегубовим та Євгеном Чикаленком) 14 лютого 1902 р. поставив підпис під угодою між часописом «Киевская старина» та Борисом Грінченком щодо завершення останнім роботи над словником української мови.

Помер Вільям Беренштам 23 листопада 1904 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві. Могила до нашого часу не збереглася.