100 років від часу заснування (1919) Житомирського педагогічного інституту, нині – Житомирський державний університет ім. Івана Франка

Житомирський державний університет імені Івана Франка був відкритий 16 жовтня 1919 року як педагогічний інститут. Розміщувався в приміщенні колишньої Першої чоловічої гімназії, створеної в в 1833 році паралельно і майже одночасно з Київським університетом святого Володимира (нині Національний університет ім. Тараса Шевченка) на базі знаменитого Кременецького ліцею. Заняття в інституті  розпочалися на словесно-історичному, фізико-математичному та природничо-географічному факультетах. Першим директором (ректором) і головою ради інституту став активний громадський діяч, досвідчений працівник народної освіти, відомий фольклорист-етнограф і знавець української мови Петро Абрамович (1881–1931).

За всю свою історію інститут багаторазово перейменовувався. 1926 рік був знаменним в історії інституту. Український народ відзначав 70-річчя з дня народження І. Франка. Уряд України прийняв рішення про присвоєння його імені Житомирському інституту народної освіти. У 1999 Житомирський педагогічний інститут імені Івана Франка був реорганізований у Житомирський педагогічний університет імені Івана Франка, а в 2004 у Житомирський державний університет імені Івана Франка.

140 років від дня народження Амвросія Андроховича (1879–1942), українського історика, педагога

 Амвросій Андрохович народився 17 жовтня 1879 в м. Лиска (нині – смт Лисець Тисменицького району Івано-Франківської обл.).  Навчався у народній школі у м. Лисці та с. Горохолині, у польській Станіславівській гімназії, далі – на правничому відділі Львівського (1898–1901), згодом – Краківського (1901–1902) університетів. У 1904–1908 на філософському відділі Львівського університету вивчав українську та класичні мови. В 1909 після складання учительських іспитів допущений до викладання української мови як головного предмета, а класичних мов як побічного в гімназіях і реальних школах Галичини з українською та польською мовами навчання.

В 1903–1904 у Коломийській г­імназії викладав українську та класичні мови, а 1904–1911 вчителював в Академічній гімназії у Львові; викладав класичну філологію у польській гімназії у Теребовлі та в українській гімназії в Перемишлі; українську мову у двомовній чоловічій учительській семінарії у Станіславові, двомовній жіночій учительській семінарії та ІІІ Державній учительській жіночій семінарії у Львові. У 1928–1931 – директор Державної учительської семінарії в Сокалі, а в 1931–1934 –ІІ Державної учительської жіночої семінарії у Львові. У 1934–1939 вчителював у дівочій Семінарії сестер василіянок у Станіславові. У 1941–1942 – професор Греко-католицької богословської академії у Львові. Член комісії Краєвої шкільної ради, яка затверджувала видання букварів і читанок для народних шкіл. Член Історично-філософської секції Богословського наукового товариства (1932).

Серед основних наукових зацікавлень А. Андроховича – історія культурних рухів на західних українських землях, насамперед – шкільництво Галичини кінця XVIII – початку XIX. Автор монографії про віденське Barbareum (1774–1784), утворене австрійською владою для українських студентів-богословів (з Галичини, Буковини та Закарпаття), праці про львівське Studium Ruthеnum (1757–1845), декількох нарисів про шкільних діячів-українців часів приєднання Галичини до Австрії (Іван Лаврівський, Іван Горбачевський). А. Андрохович друкував багато рецензій на шкільні підручники, займався історією діяльності філії «Просвіти» в Станіславові, минулим академічної гімназії у Львові.

Крім наукової праці, А. Андрохович ще зі студентських років цікавився музейництвом і збирав для львівських українських музеїв старі ікони, стародруки, рукописи, а до бібліотек старі й новіші твори.

Дійсний член НТШ (1923).

Помер Амвросій Андрохович 16 жовтня 1942 у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

Ганна Берло народилась 17 жовтня (за ін. джерелами 05(17).09) 1859 у містечку Вороньків на Київщині. Походила з українського козацько-старшинського роду. Закінчила підготовчий пансіон Карла фон Кремера (1870, Бориспіль), Ольгинську гімназію (1876, Київ).

Викладачка жіночої гімназії св. княгині Ольги (1876—1919), жіночих гімназій В. Ващенко-Захарченко та О. Дучинської (1881—1904). У 1900-х — відома громадська діячка: член Київської «Просвіти», Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, історичної секції Українського наукового товариства у Києві. Ганна Берло співпрацювала, підтримувала товариські зв'язки з багатьма відомими діячами українського руху.

З 1919 почала працювати в Українській академії наук, в Комісії Словника живої української мови та науковим працівником в Комісії для складання Біографічного Словника діячів України.

Друкувала переклади з класичної англійської та французької літератури у «Літературно-науковому вістнику» під криптонімом «А.Л.» і псевдонімом «Г.Альбова». Авторка дослідження «Біографічний нарис Арсенія Берло, єпископа Переяславського і Бориспільського» (1904); популярних підручників з російської мови та української граматики, низки статей-спогадів про визначних українських діячів. Вона внесла гідний внесок у справу освіти, в розвиток української філологічної науки, історії.

Ганна Берло померла 1942 в Києві.