Людвіг Клагес - німецький психолог і філософ, один із засновників характерології (вчення про характер) і графології (вчення, що стверджує про чіткий зв’язок міжпочерком та особистістю людини).

Народився вчений 1872 в м. Ганновер в Німеччині. Освіту здобув в університетах Лейпцигу та Мюнхена, де вивчав хімію, фізику та філософію. Віддавав перевагу ролі мандрівного проповідника своїх ідей, виступаючи з лекціями у різних культурних центрах Європи. Під час Першої світової війни переїхав до Швейцарії, де й залишився до кінця життя.

Вчений здобув європейську популярність у період між світовими війнами, коли були опубліковані його праці «Про сутність свідомості» (1921), «Про космогонічний Ерос» (1922), «Особистість. Введення в характерознавство» (1930), «Дух як противник душі» (тт. 1-3, 1929-1932) та багато інших. Крім того 1910 видав книги «Проблеми графології» та «Принципи характерології». Його фундаментальна праця «Почерк і характер», яка вийшла в 1916, перевидавалась десятки разів аж до 1989.

Людвіг Клагес був одним із засновників в Мюнхені Німецького графологічного товариства. У 1908 став наставником «Семінарії виразних знань». Був прихильником поглядів Шопенгауера і Ніцше.  Розвивав ідеї філософії життя. За його уявленнями, існує загальне космічне життя, яка проявляється в житті рослин, поведінці тварин, вчинках людей. Вважають, що саме він Людвіг Клагес надихнув до появи екологічний рух. 1932 був нагороджений медаллю Й. Гете за досягнення в галузі мистецтва і науки.

Вчений був глибоко вражений початком Першої світової війни і написав слова, які і сьогодні є акутальними для будь-якого суспільства: «Оргія спустошення охопила людство, «цивілізація» стала винятково кровожерливою, плодоносність землі гине під отруйною коростою».
Помер Людвіг Клагес 29 липня 1956.

Сьогодні - 18 грудня - виповнюється 130 років від дня народження письменника, драматурга, театрального діяча Миколи Куліша (1892—1937).

Микола Куліш народився 18 грудня 1892 року у с. Чаплинці Дніпровського повіту (зараз — Херсонська область). Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 року на зібрані односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, пізніше навчався в Олешківській прогімназії. А в 1914 році вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету, але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив військову кар’єру, дослужившись до поручика.

 Завершивши у 1921 році військову службу керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, Куліщ перейшов на цивільну службу. Він обіймав адміністративні посади в Олешках, з головою поринув у освітянську службу в Дніпровському повіті. Дружина Антоніна Куліш писала про його педагогічну діяльність цього періоду: «З новим запалом взявся він до праці: організовував школи, відкривав ті, що позакривалися під час війни, організовував дитячі садки, ясла й притулки, на початку 20-х років як освітянський керівник і педагог-практик склав українську абетку (Буквар) для шкіл, назвавши її «Первинка»… Учителі українських шкіл, які приїздили з сіл, дуже дякували за неї складачеві».

 Організовуючи школи, дбаючи про учнів і вчителів, Микола Куліш часто мандрував хуторами, селами й містечками Херсонщини, знайомився з освітянськими справами. У голодні 1921—1922 роки він доклав чимало зусиль, щоб урятувати багатьох школярів від смерті й зберегти численні невеликі школи. Працюючи з кінця 1922 року в системі губернської освіти в Одесі, Микола Куліш продовжував перейматися проблемами організації та розвитку національної школи, у якій пріоритетами ставали формування української культури, ментальності, національної самоповаги. Він предметно сприяв становленню національної школи на півдні України, такої школи, де викладання велося українською, рідною для значної частини населення мовою.

У 1925 році разом із родиною Куліш переїхав до Харкова. Саме у Харкові він познайомився з українськими письменниками, зокрема, Остапом Вишнею, Миколою Хвильовим, Аркадієм Любченком. Але найголовнішою у його житті стала зустріч із Лесем Курбасом. Разом вони створили новий український театр.

Крім цього, у Харкові Куліш займався громадською діяльністю, 1926 року очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), редагував її журнал. Також був редактором «Пролітфронту» і «Літературної ярмарки».

Розквіт таланту Куліша-драматурга припадає на 1920-ті - І половину 1930-х років. У цей період у своїй творчості він розвиває всі жанри драматургії: комедію («Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Мина Мазайло»), трагедію («97») та драму («Маклена Ґраса», «Патетична соната», «Зона»). Але невдовзі проти нього розгорнули ідеологічну кампанію, а п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» назвали ворожими комуністичному режиму.

Останнім твором Куліша стала «Маклена Ґраса». Соціально-психологічна драма оповідала про протистояння людини і суспільства. На жаль, для Миколи Куліша це протистояння було вирішене. 7 грудня 1934 року його заарештували, згодом засудили до 10 років ув’язнення із конфіскацією майна. Під арештом він захворів на туберкульоз. Але помер не від нього, разом з другом Лесем Курбасом його розстріляли 3 листопада 1937 в урочищі Сандармох.

Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років від дня народження Миколи Куліша відзначається на державному рівні.

Сьогодні – 31 грудня – виповнюється 130 років від дня народження поета, основоположника і теоретика українського футуризму Михайля Семенка (1892—1937).

Народився Михайль Семенко в селі Кибинці на Полтавщині. Спочатку навчався в Хорольському училищі, потім – у Курському реальному училищі і три роки в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Але перша світова війна перебила освіту, Семенка мобілізували на Далекий Схід, де він служив телеграфістом. Тут він зустрів свою першу дружину - Лідію Горенко. У Семенка, окрім поезії, захопленням була ще й скрипка. Свою дружину він навчав грі на цьому музичному інструменті, а також готував її брата до вступу в інститут.

Писати вірші почав рано. Свою першу збірку «Prelude» він видав у 1913-му, а вже наступного року маніфестом оголосив про прихід українського кверофутуризму – мистецтва пошуку. Восени 1917 року він повертається з Далекого Сходу в Україну та бере участь у літературному русі. У Києві 1918 року виходять його збірки «П’єро задається», «П’єро кохає», «Дев’ять поем». У 1919 - збірки «П’єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних». 1924 року виходить Семенкова збірка «Кобзар» (крім Шевченка Семенко «троли»" також Вороного та Чупринку). Активний і плідний, Семенко лише з 1918 по 1931 видав близько двадцяти книг.

Семенко виступив організатором українського футуристичного руху. Він проголосив творення літератури майбутнього, яка, має зруйнувати застарілі культурні стереотипи і привнести в суспільну свідомість апологію техніки та урбанізму. Поет вважав, що «мистецтво, досягнувши вершин академізму та класицизму»-, пішло хибним шляхом, відтак слід з уламків старого мистецтва конструювати нове, яке б відповідало вимогам нових часів.

Він, засновник літературно-мистецьке об’єднання авангардистів «Флямінго», співвидавець «Альманаха трьох», організатор двох футуристичних угрупувань: «Ударна група поетів-футуристів» та «Асоціація панфутуристів». Прагнучи поширювати свої ідеї, Семенко бере участь у виданні - «Універсального журналу», журналів «Фламінго», «Нова генерація» та ін.
2 квітня 1937 року Семенко приїхав із Харкова, де він жив, до Києва, де в нього мав відбутися творчий вечір. Його заарештували в готелі «Континенталь». Його звинуватили в «активній контрреволюційній діяльності», а 23 жовтня 1937 року було винесено вирок – розстріл. 24 жовтня 1937 року о 2 годині ночі його розстріляли в Жовтневому палаці, а тіло відвезли в Биківнянський ліс. За розстрільним списком він був 37-м. Михайль Семенко був реабілітований посмертно.

Поезії Михайля Семенка рекомендовані для додаткового читання в 11 класі.

Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022 році» 130 років від дня народження Михайля Семенка відзначається на державному рівні.