My Calendar

Week of Ноя 27th

Понедельник Вторник Среда Четверг Пятница Суббота Воскресенье
27.11.2023
28.11.2023
29.11.2023(1 event)

All day: Матвій Номис: 200 років

All day
29.11.2023

Матвій Номис (1823–1901), етнограф, фольклорист, письменник, педагог

 

Народився Матвій Терентійович Симонов (псевдонім – Матвій Номис) 29 листопада 1823 на Полтавщині. Навчався в Лубенському приходському училищі, потім у Переяславському духовному училищі, Переяславській духовній семінарії, Полтавську гімназії. 1848 закінчив філософський факультет Київського університету. Перебуваючи у Києві, познайомився з Тарасом Шевченком, Опанасом Марковичем та Василем Білозерським. Після закінчення університету розпочав педагогічну діяльність у Ніжинській (1848–52) і Немирівській гімназіях (1852–55).

З 1855 працював чиновником у Санкт-Петербурзі. Пскові, Катеринославі, Житомирі. Співпрацював із журналом «Основа». З 1858 займався справами друкарні Куліша, де побачили світ твори українських письменників, альманах «Хата», часопис «Основа». Перебуваючи у Петербурзі, подружжя Симонових відкрило магазин української моди (його дружиною була Надія Білозерська – сестра Олександри Білозерської (Ганни Барвінок), одруженої з Пантелеймоном Кулішем).

Протягом життя збирав цінні матеріали про народний побут, звичаї та обряди, записав чимало зразків усної народної творчості. У 1864 видав «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. Марковича і других. Спорудив М. Номис». Ця збірка українських прислів’їв містить понад 14,5 тис. зразків українського усного фольклору малих жанрів (прислів’я, приказки, загадки, стійкі мовні порівняння тощо). Свої праці Матвій Симонов підписував «М. Номис» – цей псевдонім утворений від частини (без -ов) справжнього прізвища, прочитаного у зворотному порядку.

Гарні знання української мови і мовознавчі дослідження М. Номиса стали в нагоді під час створення словника української мови, над яким українські культурні та наукові діячі працювали майже протягом всієї другої половини ХІХ ст. Результатом цієї роботи було видання «Словника української мови» за редакцією Бориса Грінченка у 1907–09.

У 1873 М. Номиса обрали першим директором Лубенської чоловічої гімназії (відкрита у 1872), з 1877 – головою земства, мировим суддею. Свої погляди на проблему організації діяльності, специфіку управління навчальними закладами й особливості навчального процесу виклав у праці «Замітки до ювілейної з нагоди двадцятип’ятиліття Лубенської гімназії записки» (1898). 

У рідному селі заснував початкову школу, відкрив лікарню. Пожертвував значні суми на українські справи, зокрема на Наукове товариство імені Шевченка. Написав низку літературних творів, серед яких: «Автобіографії Василя Петровича Білокопитенка», «Тітка Настя», «Дід Мина і баба Миниха».

Помер Матвій Номис 8 січня 1901 в Лубнах.

30.11.2023
01.12.2023
02.12.2023(1 event)

All day: Омелян Терлецький: 150 років

All day
02.12.2023

Терлецький Омелян Антонович

український педагог, громадський діяч та історик

Омелян Антонович Терлецький народився 2 грудня 1873 у с. Крамарівка, (пол. Kramarzówka), Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, (нині гміна Прухник Ярославського повіту Підкарпатського воєводства, Польща). Був сином священика, який помер 1886, залишивши вдову із п’ятьма дітьми. Навчався в гімназіях міст Ярослав і Стрий. 1897 закінчив філософський виділ Львівського університету, де студіював географію та історію, був учнем Михайла Грушевського.

У 1898-1912 працював у Тернополі учителем вищої реальної школи та української гімназії (навчав географії, історії, музики та співів). Брав активну участь у діяльності українських громадських організацій Тернополя, зокрема став співорганізатором і диригентом товариства «Боян» (1901-12). Титул професора одержав від австрійського уряду у 1902. В 1911 став першим директором Чортківської гімназії українського товариства «Рідна школа» (нині – Чортківський ліцей №1 «Рідна Школа» імені Маркіяна Шашкевича).

Під час Першої світової війни О. Терлецького було мобілізовано до австрійської армії, а згодом, по лінії Союзу визволення України, переведено в табори для військовополонених українців в Раштадті та Вецлярі, де він працював диригентом хору й оркестру, опікувався Товариством імені М. Лисенка, читав лекції, досліджував становище українських військовополонених.

Членом НТШ з 1921, довголітній член Головної Управи «Рідної Школи» (1923-24 і 1926-27 її голова) та Учительської Громади (голова 1923-24 і 1926-28), активний член головного Відділу товариства «Просвіта».

Викладав у Академічній гімназії (1918-28) і ІІІ гімназії (1928-29) у Львові. У 1929-33 – емерит, а згодом директор приватної гімназії «Рідної школи» у Львові.

У 1939-41 і 1944-46 працював у Львівському відділі Інституту історії України АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника та у Львівському університеті на посаді доцента. Досліджував аграрні відносини і національний рух у Галичині в 1-й пол. ХІХ ст. Наприкінці 1940-х, як представник «школи Грушевського», зазнав переслідувань, був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі», згодом – усунений від роботи спочатку в АН УРСР (1946) та у Львівському університеті (1948).

Представник державницького напряму в українській історіографії. Досліджував проблеми історії середньовіччя, козаччини. Автор наукових і науково-популярних праць, друкованих у «Записках Наукового товариства імені Шевченка» та окремими виданнями.

Серед основних праць: «Політичні події на Галицькій Русі в 1340» (1896), «Козаки на Білій Русі 1654-1656» (1897), «Історія української громади в Раштаті 1915-1918», «Історія Української державности» (т. 1-2. 1923-24), «Вплив природи на історію України» (1930), «Україна заборолом культури й цивілізації перед степовиками» (1930), «Гетьманська Україна і Запорозька Січ» (1935).

Омелян Терлецький – типовий представник нової української інтелігенції в Галичині, яка на зламі ХІХ-ХХ ст. відзначалася активною громадянською позицією та широкомасштабною культурно-просвітницькою діяльністю в національному русі краю. Учений виступав на захист української ідентичності з розгорнутими науковими публікаціями. Його геополітичні ідеї актуальні й сьогодні, їх можна вважати інтелектуальним надбанням української науки.

Помер 13 лютого 1958 у Львові, похований у родинній гробниці, на 57 полі Личаківського цвинтаря.

В архіві Львівського університету зберігся документ – Автобіографія Омеляна Терлецького: https://archive.lnu.edu.ua/avtobiohrafiya-omelyana-terletskoho/

03.12.2023