Week of Сен 24th
ПнПонедельник | ВтВторник | СрСреда | ЧтЧетверг | ПтПятница | СбСуббота | ВсВоскресенье |
---|---|---|---|---|---|---|
21.09.2020
|
22.09.2020(1 event)
All day: Володимир Пархоменко: 140 роківAll day: Володимир Пархоменко: 140 років All day ![]() 140 років від дня народження Володимира Пархоменка (1880–1942), українського історика, педагога Володимир Олександрович Пархоменко народився 22 вересня 1880 у с. Сміле (тепер Сумщина) у родині православного священика. Закінчив Полтавську семінарію, Петербурзьку духовну академію. З 1905 викладав церковну історію в Полтавській духовній семінарії. З лютого 1906 став дійсним членом Полтавської вченої архівної комісії. З вересня 1912 працював інспектором народних училищ у Тифлісі. У вересні – грудні 1917 – директор української гімназії в Каневі, потім займався викладанням в Археологічному інституті в Києві та обіймав посаду приват-доцента в Київському університеті Св. Володимира. У 1919–1921 – приват-доцент Таврійського університету, згодом – діловод Кримського Міністерства народної освіти, викладач Кубанського політехнічного інституту. З 1921 працював у Всеукраїнській Академії наук та у Київському інституті народної освіти. У 1925–1929 отримав посаду професора Дніпропетровського інституту народної освіти, очолював Дніпропетровське Наукове товариство при ВУАН, співпрацював з Дмитром Яворницьким, брав участь у Дніпропетровській археологічній експедиції. Перебуваючи у Дніпропетровську, учений глибоко досліджував проблему взаємовідносин Русі зі Степом. У вересні 1929 заарештований і обвинувачений за фальсифікованою справою Спілки визволення України; засуджений до 10 років концтаборів. Відбував заслання у Карелії. У 1933, завдяки клопотанням сестри, достроково звільнений як інвалід. Переїхав до Ленінграда, де влаштовувався на роботу в місцеву філію АН СРСР. Науковий доробок ученого складають понад 130 праць, тематика яких охоплює різні аспекти ранньої історії східного слов’янства і походження руської державності, взаємовідносинам Русі зі степовими етносами та державами, історії християнства на Русі і церкви ХVІІІ ст. Окремі роботи стосуються історії Гетьманщини, українсько-татарських взаємовідносин, історії освіти в Україні. Помер Володимир Пархоменко у 1942 у блокадному Ленінграді. Реабілітований посмертно у 1989. |
23.09.2020(1 event)
All day: Володимир Кубійович: 120 роківAll day: Володимир Кубійович: 120 років All day ![]() Володимир Михайлович Кубійович народився 23 вересня 1900 у м. Новий Санч на Західній Лемківщині (нині Польща) в українсько-польській родині. У 1918 розпочав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною. Був артилеристом в Українській Галицькій Армії. На початку 1923 переїхав до Кракова, знайшов там роботу в одній із польських гімназій. Захистив докторську дисертацію «Антропогеографія Горганів», став доцентом філософського факультету Краківського університету, викладав географію Східної Європи, читав курс антропогеографії Радянської України, однак не полишив і роботи в гімназіях. Володимир Кубійович займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. З 1931– дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Володимир Михайлович обстоював українські геополітичні інтереси. У 1939–1940 В.Кубійович – професор Українського Вільного Університету у Празі. Як активний учасник українського національно-визвольного руху у 1940 очолив Український Центральний Комітет у Кракові (був головою до 1944), який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у Генеральній Губернії (Краків був її адміністраційним центром). Попри всі труднощі воєнного часу, Український Центральний Комітет, очолюваний В.Кубійовичем, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. У квітні 1943, як голова УЦК, він став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина». Після закінчення Другої світової війни В.Кубійович жив в еміграції у Німмеччині та Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947–1951– генеральний секретар НТШ, з 1952 –голова НТШ у Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія i людність українських земель» (1935), «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін. Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії Дивізії «Галичина», автор спогадів «Мені 70» (1970) і «Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975). Володимир Кубійович був головним редактором «Енциклопедії Українознавства» (Париж –Нью-Йорк, 1955–1985). Помер В.Кубійович 2 листопада 1985 р. у Парижі (Франція).
|
24.09.2020
|
25.09.2020
|
26.09.2020
|
27.09.2020(1 event)
All day: Микита Грищенко: 120 роківAll day: Микита Грищенко: 120 років All day ![]() 120 років від дня народження Микити Грищенка (1900–1987), українського педагога, організатора освіти, директора НДІ дефектології (1948–1955) та НДІ педагогіки Української РСР (1956–1958) Микита Минович Грищенко народився 27 вересня 1900 у с. Трушки (тепер Київщина) у великій селянській родині. У 1915–1920 працював у Білій Церкві різноробом, згодом – телеграфістом на різних станціях Південно-Західної залізниці. Протягом 1920–1923 здобував освіту на Київських українських трирічних педагогічних курсах ім. Б. Грінченка. У 1923–1926 М. Грищенко продовжував освіту на юридичному факультеті Київського інституту народного господарства ім. Євгенії Бош. Одночасно працював з дітьми-сиротами в дитячому будинку, займався репетиторством «за харчі», навчав грамоти неписьменних на курсах лікнепу. 1926 М. Грищенко починає активну діяльність у системі народної освіти: працює вчителем, директором школи, районним і окружним інспектором відділу трудшкіл. У 1929 призначений директором Київського педтехнікуму. У 1930–1934 очолював Інститут соціального виховання (пізніше Київський педагогічний інститут ім. Горького). 1934–1941 – науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). 1941–1943 – перебував в евакуації у казахському місті Кзил-Орда, де працював викладачем Об’єднаного українського державного університету (ОУДУ) та займався науковою роботою, а також очолював міський відділ народної освіти. У 1943–1946 – начальник управління шкіл Народного комісаріату освіти Української РСР. 1946 захистив у Київському державному університеті кандидатську дисертацію, присвячену історії освіти в Україні у 1941–1945 рр. У 1946–1948 – заступник директора УНДІПу. У 1948–1955 очолював Науково-дослідний інститут дефектології УРСР. У 1956–1958 М. Грищенко керував Науково-дослідним інститутом педагогіки УРСР (до 1955 – УНДІП). На посаду директора він прийшов уже визнаним ученим, доктором педагогічних наук. За період роботи в Інституті педагогіки М. Грищенко пише такі фундаментальні дослідження з історії розвитку школи і освіти в Україні, як «Розвиток народної освіти на Україні за роки радянської влади» (1957), «Сорок років розвитку радянської школи в Українській РСР» (1957) та ін. З 1958 працював у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка: читав лекції з методики викладання історії та курс лекцій «Історія радянської школи в УРСР», а в 1962–1975 завідував кафедрою педагогіки. Микита Грищенко помер 17 листопада 1987. Похований у Києві на Байковому кладовищі. |